Назвіть основні суб’єкти інфраструктури національного ринку. Пенсійний фонд. Товарна біржа

Основні суб’єкти інфраструктури національного ринку:аукціони,брокерські фірми,біржі,торгово-промислові палати,торгові доми,ярмарки,служби маркетингу,страхові компанії,аудиторські фірми,холдингові компанії,валютна біржа,антимонопольний комітет,лізингові компанії,комерційні банки.

Пенсійний фонд - термін, який об"єднує і державний Пенсійний фонд України і інші цільові позабюджетні фонди, які створюються відповідно до діючого законодавства, акумулюють страхові внески застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отримання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб, пенсійні активи якого використовуються для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у випадках, передбачених чинним законодавством, членам їхніх сімей чи спадкоємцям та на інші цілі, передбачені чинним законодавством.

Товарна біржа – це обєднання підприємців торгівлі,збуту,обміну ,укладання відповідних угод,виявлення товарних цін попиту і пропозиції товарів ,вивчення ,полегшення і порядкування товарообороту та обмінних операцій ,вирішення спорів щодо них ,захист членів біржі.

61.Назвіть основні суб’єкти інфраструктури національного ринку. Суть аукціону. Основні завдання торгово-промислової палати

Основні суб’єкти інфраструктури національного ринку:аукціони,брокерські фірми,біржі,торгово-промислові палати,торгові доми,ярмарки,служби маркетингу,страхові компанії,аудиторські фірми,холдингові компанії,валютна біржа,антимонопольний комітет,лізингові компанії,комерційні банки.

Аукціон – форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів попередньо встановлених для ознайомлення.

Головним завданням торгово –промислової палати є сприяння розвитку економічних і торгівельних зв’язків з партнерами зарубіжних країн .

62. Назвіть функції «Національної економіки» як науки та охарактеризуйте пізнавальну й методологічну функції

Ф-ії НЕ : пізнавальна,ідеологічна,методологічна,практична.

Пізнавальна- вивчення реальних процесів і явищ економіки країни в суспільно-природньому середовищі.

Методологічна- передбачає застосування певних прийомів і правил дослідження та обґрунтування шляхів і методів їх ефективного використання для здобуття нових знань ,поясн економ явищ і процесів.

63. Назвіть функції «Національної економіки» як науки та охарактеризуйте пізнавальну й ідеологічну функції

Ф-ії НЕ : пізнавальна,ідеологічна,методологічна,практична.

Пізнавальна- вивчення реальних процесів і явищ економіки країни в суспільно-природньому середовищі.

Ідеологічна-відповідає формування економ мислення і певної ідеології людини.

64. Назвіть функції «Національної економіки» як науки та охарактеризуйте практичну функцію

Ф-ії НЕ : пізнавальна,ідеологічна,методологічна,практична.

Практична представлена у 3 вимірах:теорія—практика;минуле,сучасне,майбутнє;дає відповідь на запитання якою має бути НЕ.

65.Назвіть чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості розподілу ресурсів і доходів, охарактеризуйте егалітарний, в тому числі й з позиції Парето-ефективності

Розрізняють 4 коцептуальних підходи до проблеми справедливого розподілу ресурсів і доходів:егалітарний,утилітарний,ліберальний,роулзівський.

Егалітарний підхід – вимагає рівномірного розподілу ,за якого всі блага поділені порівну між всіма індивідами(такий розподіл не є паретто ефективний).

Ефективність за каретто означає ,що ресурси розподілені оптимально ,якщо ніхто не може покращити свого становища не погіршуючи становища іншого.

66. Назвіть чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості розподілу ресурсів і доходів, охарактеризуйте утилітарний, в тому числі й з позиції Парето-ефективності

Розрізняють 4 концептуальних підходи до проблеми справедливого розподілу ресурсів і доходів:егалітарний,утилітарний,ліберальний,роулзівський.

Утилітарний підхід – розглядає суспільний добробут ,як суму добробуту всіх члені суспільства,а принцип перерозподілу доходів ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність : для заможних членів суспільства корисність одиниці вилученого доходу спадає в нижній мірі,ніж зростає корисність одиниці додатковго доходу для незалежних.

67. Назвіть чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості розподілу ресурсів і доходів, охарактеризуйте роулзівський, в тому числі й з позиції Парето-ефективності

Розрізняють 4 коцептуальних підходи до проблеми справедливого розподілу ресурсів і доходів:егалітарний,утилітарний,ліберальний,роулзівський.

Роулзівський – допускає існування нерівності щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці ,але передбачає перерозподіл частини доходів більш продуктивних економ.Суб’єктів на користь найбідніших членів суспільства.

68.Назвіть чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості розподілу ресурсів і доходів, охарактеризуйте ліберальний, в тому числі й з позиції Парето-ефективності

Розрізняють 4 коцептуальних підходи до проблеми справедливого розподілу ресурсів і доходів:егалітарний,утилітарний,ліберальний,роулзівський.

Ліберальний підхід – результати конкурентних ринкових процесів вважається справедливими оскільки винагороджують тих хто більш здібний і працьовитий ,навіть якщо пр.и цьому має місце крайня нерівність.

69. Неекономічні фактори, які формують особливість національної економіки

До неекономічних факторів ,які формують особливості НЕ належать :

– природні особливості, тобто розташування, ресурсні можливості, за-паси корисних копалин, розміри та кліматичні особливості території тощо;

– особливості історичного розвитку, коли в кожний конкретний пері-од національна економіка сприймає впливи і тенденції історичного розвитку країни, а також новітніх історичних подій;

– цивілізаційні фактори, що характеризують культурні, релігійні, етні-чні традиції та цінності країни, передаються від покоління до поко-ління та стимулюють або обмежують перетворення, надають їм своє-рідної національної специфіки;

– вихідний рівень становлення і розвитку національної економіки (від-творення на власній або новій основі), в тому числі стан та рівень продуктивних сил, економічний потенціал країни, зрілість передумов формування нової економічної системи;

– особливості політичної організації суспільства, які впливають на ви-бір курсу економічної політики держави.

70. Об’єкти та су’бєкти державного регулювання економіки

Об’єкти державного регулювання економіки: економічний цикл;секторальна,галузева,регіональна структ господ;накопичення капіталу(створення умов,вплив на економ цикл і структуру капіталу);регулювання заянятістю;грошовий облік(боротьба з інформацією ,ціни,вплив на накопичення ,соціальні відносини);платіжний баланс(вплив на експорт ,іморт,курси валют,рух капіталу,торгово-договірна політика,участь у міжнародній інтеграції);ціни(динаміка і структура цін,умови капіталовкладень);науково-технічний прогрес(розвиток впровадження результатів в експорт товарів,капіталу і накопичення знань);умови конкуренції;соціальні відносини;навколишнє середовище;зовнішньо-економічні звязки.

Су’бєкти державного регулювання економіки є носії (соціальні групи),виразники(обєднання носіїв господарських інтересів),виконавці(органи державного влади),господарські інтереси.

71.Основи директивного планування економіки держави

Директивне планування — спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов'язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг.

Основні риси директивного планування (ДП)

1. Ґрунтується на державній власності.

2. План втілює державну стратегію та пріоритети.

3. Має тотальний характер, охоплюючи всі сторони соціально-економічного життя суспільства.

За допомогою ДП держава прагне вирішити не тільки макро-, а майже всі мікроекономічні проблеми.

ДП для держави є основним інструментом реалізації економічної політики, а для суб'єктів економіки — метою виробництва (виконання чи невиконання плану обумовлює відповідно заохочення або покарання).

72. Основні етапи розвитку національної економіки України та їх характеристика (1992-1994 рр., 1994-1999 рр., 1999-2000 рр., 2000-2011 рр.)

Національна економіка України, яка існує в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової не-залежної держави, вже пройшла певні етапи розвитку:

I етап (1992–1994 рр.) — безсистемна та нерегульована «шокова терапія»;

II етап (1994–1999 рр.) — економічні перетворення за програмою міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР та інших), у якій домінували заходи «шокової терапії», хоча певні зусилля владних структур були спрямовані на реалізацію градуалістських заходів.

III етап (1999–2000 р.) еволюції національної економіки України розпочався формуванням і реалізацією інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є економічне зростання та підвищення авторитету України в світі.

ІV етап (2000-2011рр) - стратегічними пріоритетами України є:

1) створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі;

2) забезпечення сталого економічного зростання;

3) утвердження інноваційної моделі;

4) соціальна переорієнтація економічної політики.

73. Основні напрями зовнішньоекономічної політики

До основних напрямів зовнішньоекономічної політики слід віднести:

• впровадження обґрунтованого протекціонізму, підтримка найбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв шляхом застосування компенсаційних митних тарифів, скасування пільгових імпортних тарифів та державних гарантій іноземним кредиторам на ввезення продукції, аналоги якої виробляються в Україні; підвищення контро-лю за якістю імпортних товарів;

• зміцнення експортного потенціалу країни, сприяння розвитку екс-портоорієнтованих галузей та виробництв, використання з цією ме-тою податкових пільг для виробників експортної продукції вищих ступенів переробки, державних гарантій під експортні кредити, сис-теми страхування експортних ризиків та інших інструментів. Боро-тьба проти дискримінації та політична підтримка вітчизняних екс-портерів;

• оптимізація структури платіжного балансу, підтримка його додатно-го сальдо; підвищення питомої ваги товарів з високою часткою до-даної вартості в експорті;

• мінімізація обсягів зовнішніх позик, їх використання, головним чи-ном, на потреби вітчизняного виробництва. Розробка та реалізація системи заходів для зниження тягаря зовнішнього боргу, залучення прямих іноземних інвестицій, реекспорту вітчизняного капіталу;

• доведення до рівня світових стандартів однієї із зон вільної торгівлі та відпрацювання на її основі режимів та механізмів зовнішньоеко-номічної діяльності;

• забезпечення керованого плавання гривні та підтримка курсу націо

нальної валюти у відповідності з наявними реаліями; удосконалення механізмів її конвертації; • ефективне використання геополітичного положення України для по-глиблення географічної диверсифікації зовнішніх зв’язків, удоскона-лення їх регіональної спрямованості. Пріоритетний розвиток співробі-тництва з ЄС та країнами СНД, відновлення позицій на ринках, що були втрачені. Поширення взаємовигідних економічних зв’язків з кра-їнами Близького Сходу та Перської затоки та взаємовигідне співробі-тництво з міжнародними економічними і фінансовими організаціями.

74. Основні складові активної інвестиційної політики

Інвестиційна політика — цілеспрямована діяльність держави щодо встановлення структурних параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального перебігу розширеного відтворення та підтримання ста-лої динамічної макроекономічної рівноваги.

Основними складовими активної інвестиційної політики є: 1) полегшення податкового пресу на національних товаровиробни-ків та інвесторів, зокрема:

• диференціація ставок оподаткування залежно від напрямку діяльнос-ті підприємства та характеру і мети використання прибутку;

• зниження податкового тягаря на товаропродукуючу сферу та встано-влення агрегованої ставки оподаткування суб’єктів господарювання реального сектора економіки на рівні 30–35 відсотків;

• посилення стимулюючого потенціалу інвестиційно орієнтованих по-даткових пільг, зокрема впровадження податкового кредиту на при-ріст інвестиційних видатків;

2) реструктуризація державних видатків та підвищення їх ефективності щодо регулювання інвестиційних процесів, насамперед:

• підвищення ефективності інвестиційних програм і проектів, що фі-нансуються з державного та місцевих бюджетів;

• відновлення керованості інвестиційними процесами у державному сек-торі економіки. Прикладами заходів, стимулюючих інвестиційну діяль-ність у державному секторі та на підприємствах, співвласником яких є держава, можуть слугувати: а) встановлення інвестиційного нормати-ву — фіксованої частки прибутку, не менше якої суб’єкт господарюван-ня повинен спрямовувати в інвестиції; б) надання державою підприємс-твам в якості безвідсоткового цільового інвестиційного кредиту частки отриманих нею дивідендів; в) контроль інноваційної якості інвестицій з метою прискорення виводу з експлуатації технологічно застарілого об-ладнання та оновлення матеріально-технічної бази виробництва;

3) здійснення заходів щодо зменшення ставки відсотка по кредитах і відповідного багаторазового збільшення обсягів кредитування реального сектора комерційними банками:• зміцнення курсу гривні й відповідна стабілізація інфляційних про-цесів;

• активізація інвестиційної діяльності фінансово-кредитних інститутів за рахунок освоєння таких відносно нових для української економіки форм інвестиційного фінансування, як лізинг, форфейтинг, франчай-зинг, селенг, факторинг тощо;

• трансформація ринку цінних паперів із приватизаційного механізму в інвестиційний;

посилення у населення схильності до інвестування та заохочення йо-го до взаємодії з фінансово-кредитною системою через оподаткуван-ня по занижених ставках тієї частки доходів громадян, котра протя-гом звітного періоду трансформувалася в інвестиції (зокрема, в жит-лове будівництво) та/або пільгове оподаткування відсоткового дохо-ду і дивідендів;

введення правила, за яким ставка оподаткування прибутків банку буде коливатися залежно від частки довгострокових виробничих ін-вестицій у його «кредитному портфелі»;

4) перекриття каналів витоку капіталів: суттєві обмеження на капітальні валютні операції; жорсткий контроль угод з нерезидентами та офшорними компа-ніями;

обмеження обсягів кредитування нерезидентів та вивозу валютної готівки і доходів від операцій на ринку цінних паперів, передусім державних;

спрощення процедур легалізації «тіньового» капіталу, зменшення прибуткового податку з його власників за умов його виробничого використання.

Поиск по сайту: