Диктатура в Середньовіччі

У Середньовіччі пануючою формою правління була монархія. Навіть у результаті переворотів до влади, як правило, приходили представники королівських чи інших знатних родів, причому вони не приховували намірів передавати свою владу в спадщину. Проте існували і винятки. Багато міст-комуни і торгові республіки наймали для оборони полководців — кондотьєрів або князів. На час війни кондотьєри отримували великі владні повноваження в місті. Після війни, спираючись на наймане військо, набране на гроші міста, деякі кондотьєри утримували владу, перетворюючись на диктаторів. Така диктатура називалася синьйорією. Деякі синьйорії ставали спадковими, перетворюся в монархії. Одним з найвідоміших диктаторів, що заснували монархію, був Франческо Сфорца.

6. Диктатура в Новітній час

6.1 У Європі
У Новітній час диктаторські режими отримали широке поширення в Європі в 20-ті — 40-ві роки 20-го століття. Найчастіше, їх встановлення ставало наслідком поширення тоталітарних ідеологій. Зокрема, в 1922 році встановлена ​​фашистська диктатура в Італії, а в 1933 — нацистська диктатура в Німеччині. Диктатури вкрай правого спрямування були встановлені і в ряді інших європейських держав. Більшість таких диктаторських режимів припинили своє існування в результаті Другої світової війни. Останньою диктатурою Європи прийнято вважати Республіку Білорусь.
6.2 В Азії, Африці, Латинській Америці
У Азії, Африці і Латинській Америці встановленням диктатур супроводжувався процес деколонізації. Широко практикувався в зазначених регіонах захоплення державної влади вихідцями з військової середовища, що приводив до встановлення військових диктатур.
6.3 Диктаторські режими лівого спрямування
У марксизмі-ленінізмі широкого вжитку набуло поняття диктатури пролетаріату.
Диктатура пролетаріату — відповідно до теоретичної доктрини марксизм-ленінізму означення форми політичної влади, яка тимчасово встановлюється внаслідок революції й здійснюється робітничим класом на чолі зі своєю партією для придушення опору колишніх панівних класів - до утворення безкласового суспільства.

Згідно з сучасним критичним поглядом на марксизм-ленінізм та «реальний соціалізм» - диктатура пролетаріату це евфемізм, за яким приховувалася диктатура комуністичної партії, а точніше її верхівки - партноменклатури - для встановлення в країні режиму власної тоталітарної влади.

Ленін вважав, що на зміну старому експлуататорському ладу прийде влада трудящих - диктатура пролетаріату, яку він окреслив наступним чином:

В практиці по смерті Леніна (1924) і приходу до влади Сталіна термін диктатура пролетаріату почав використовуватися у значному спрощенному сенсі. Акцентувався заклик застосування терору, який почав слугувати закріпленню влади Партії, а пізніше окремих осіб, а не якимось суспільним інтересам. Цю схему слідом за СРСР повторювали країни-сателіти. Наслідком стала справжня диктатура, що спиралася на необмежену владу вузької групи осіб, що не мала нічого спільного з передачею влади до робітничого клас у первісному розумінні. Л.Троцький, у листі до політбюро ЦК ВКП(б) від 6 червня 1926 року погоджувався із тим, щоб не вживати у пропаганді термін «диктатура партії» офіційно, але вважав його цілком вірним: «Зображати справу так, що партія тільки вчителька, а диктатуру проводить клас, значить підмальовувати те, що є. Основним знаряддям диктатури є партія. В самому основному клас здійснює диктатуру через партію. Ось чому Ленін говорив не тільки про диктатуру класу, але й про диктатуру партії, в певному розумінні ототожнюючи їх» .

Секретар Політбюро ЦК ВКП(б) в 1920-х роках, Б. Г. Бажанов у своїх спогадах писав:

Характерні риси

Прихильниками диктатури звичайно вказуються такі переваги диктатури як форми правління:

· Диктатура забезпечує єдність і, як наслідок, міцність системи влади;

· Диктатор у силу свого положення вище будь-якої політичної партії (у тому числі і своєї) і тому є неупередженою політичною фігурою;

· За диктатури більше можливості здійснити які-небудь довгострокові (не обмежені терміном обрання) перетворення у громадському житті;

· За диктатури більше можливості здійснити кардинальні перетворення, необхідні в довгостроковій перспективі, але непопулярні в короткостроковій;

У порівнянні з монархією виділяють наступні переваги:

· До диктаторської влади зазвичай приходить людина, що володіє організаційними та іншими здібностями, волею і знаннями. У той же час при монархії заміщення влади проходить не за здібностями кандидата, а завдяки випадку народження, внаслідок чого верховну державну владу може отримати людина, абсолютно не готова до виконання подібних обов'язків;

· Диктатор зазвичай краще монарха обізнаний про реальне життя, про проблеми і сподівання народу.

Серед недоліків диктатури зазвичай згадуються наступні:

· Диктатори зазвичай менш упевнені в міцності своєї влади, тому вони нерідко схильні до масових політичних репресій;

· Після смерті диктатора може виникнути ризик політичних потрясінь;

· Велика можливість проникнення у владу людей, для яких влада є самоціллю.

У порівнянні з республікою виділяють також такі недоліки:

· За диктатури більше теоретичної можливості для виникнення монархії;

· Диктатор не несе юридичної відповідальності перед ким-небудь за своє правління, що може призвести до прийняття рішень, які об'єктивно не відповідають інтересам держави;

· За диктатури плюралізм думок повністю відсутній або ослаблений;

· Немає легальної можливості змінити диктатора, якщо його політика виявилася такою, що суперечить інтересам народу.

У порівнянні з монархією виділяють також такі недоліки:

· Диктатуру зазвичай не вважають «богоугодною» формою державного устрою.

· На відміну від диктатора, монарх, як правило, з дитинства виховується з урахуванням того, що в майбутньому він стане верховним правителем держави. Це дозволяє йому гармонійно розвивати якості, необхідні для такої посади.

Поиск по сайту: