Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Диктатура в давньогрецьких державах



Зміст

1. Передумови диктатури

2. Апологія диктатури

3. Диктатура в давньогрецьких державах

4. Диктатура в Стародавньому Римі

5. Диктатура в Середньовіччі

6. Диктатура в Новітній час

6.1. У Європі

6.2. В Азії, Африці, Латинській Америці

6.3. Диктаторські режими лівого спрямування

7. Характерні риси

 

Передумови диктатури

Невикорінний егоїзм людської природи з усією необхідністю вимагає введення державної організації, як вищої сили, що може поставити його у вузькі межі. Звідси випливають передумови диктатури суспільного договору.Ідеалом Макіавеллі була сильна суверенна державна влада, втілена у “новому принципаті” – першій фазі становлення нового ладу. Особиста диктатура “нового государя” у Макіавеллі ставиться вище від законності, права. Сам правитель ламає старі порядки, пориває з старим законодавством та феодальними привілеями і керується у стосунках з іншими членами суспільства правилами поведінки “диких тварин”. Водночас поряд із насиллям, Макіавеллі виділяє в диктатурі творчий бік. Що реалізувати цю творчість, правитель повинен мати надзвичайні повноваження. Режим особистої влади виступає тут не як засіб задоволення честолюбних прагнень правителя, а як засіб розв‘язання загальнонаціональних завдань. Сильна диктаторська влада правителя мусить бути короткочасною і не передаватися спадково. Насилля повинно застосовуватися сувереном, як правило одноразово. Жорстокість правителя добре розрахована, вона повинна не руйнувати, а виправляти. Макіавеллі прагнув знайти новий тип політичного діяча, визначити роль особистої влади,сформувати закономірності політичного режиму, закласти умови політичного мистецтва, визначити межі повноважень верховинного суверена в нових умовах.

Диктатура — необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що на відміну від демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.

Термін, що характеризує систему влади одного правителя або вузької і замкненої групи осіб (хунта), без конституції, або з номінально існуючою конституцією. (У древньому Римі диктатором був правитель, який призначався на 6 місяців). Диктатура була поширена в Латинській Америці в XIX столітті, в Європі в цей період диктатурою можна назвати правління Наполеона ІІІ. Криза, що настала після Першої світової війни, викликала появу низки диктатур на території Європи, в тому числі режими Ататюрка й Пілсудського (національні); Муссоліні, Гітлера, Прімо де Рівера, Франко і Салазара (праві); Йосифа Сталіна, Енвера Ходжа (комуністичні);

Після Другої світової війни: в Азії — Мао Цзедуна й Кім Ір Сена; в Латинській Америці — Фіделя Кастро й Августо Піночета.

Диктатура з точки зору політології — Форма здійснення влади, при якій влада, незалежно від Форми та ставлення до влади, здійснює своє правління прямим, директивним, шляхом. Незалежність цієї форми здійснення влади від форми влади і Форми ставлення до влади яскраво показує приклад політичної системи, що виникла в результаті Великої французької революції — форма влади — республіка, форма ставлення до влади — демократія, форма здійснення влади — диктатура. Ефективність і оптимальність цієї форми здійснення влади залежить від багатьох факторів, в тому числі від об'єктивної ситуації, сприйняття суспільством необхідності саме цієї форми здійснення влади, форми ставлення суспільства і влади, форми ідеологічного обґрунтування влади.

Тепер диктатурою, як правило, називають режим влади однієї особи або групи осіб, не обмежений нормами законодавства, не стримуваний будь-якими громадськими чи політичними інститутами. Попри те, що нерідко в умовах диктатури зберігаються окремі демократичні інститути, їх реальний вплив на політику зводиться до мінімуму. Як правило, функціонування диктаторського режиму супроводжується репресивними заходами проти політичних опонентів і жорстким обмеженням прав і свобод громадян.

 

Прихильники диктатури

· Ленин. О ДЕМОКРАТИИ И ДИКТАТУРЕ

· Шмитт К. Диктатура. СПб., Наука, 2005

· Геббельс Й. 20 советов диктатору и тем, кто хочет им стать

· Константин Петрович Победоносцев, Цикл статей о демократии и прочих формах правления.

 

Диктатура в давньогрецьких державах

Диктатура була частим явищем у Стародавній Греції та її колоніях. Диктатори в цих державах називалися «тиранами», а диктатура — «тиранією». Перший час це слово не несло негативного відтінку. Більшість тиранів спиралися на демос і гнобили аристократію. Деякі з тиранів, особливо ранніх, прославилися як меценати, справедливі правителі і мудреці: наприклад тиран Корінфа Періандр або тиран Афін Пісістрат. Але набагато більше збереглося оповідань про жорстокість, підозрілості і самодурство тиранів, які винаходили витончені тортури (особливо був відомий тиран Акраганта Фаларід, який спалював людей в мідному бику). Існував популярний анекдот (його героєм був спочатку Фрасібул Мілетський, потім він прив'язувався і до інших осіб) про тирана, який на питання колеги-тирана (варіант: сина) про найкращий спосіб утриматися при владі став ходити по полю і мовчки зривати всі колоски, що видавалися над загальним рівнем, показуючи тим самим, що тирану слід знищувати всіх видатних в цивільному колективі. Хоча на етапі становлення грецького поліса тиранія могла відігравати позитивну роль, кладучи кінець аристократичному свавіллю, в кінцевому результаті вона швидко ставала перешкодою для зміцнілого громадянського колективу.

Деякі тирани прагнули перетворити свої держави у спадкові монархії. Але довговічних династій жоден з тиранів не створив. У цьому сенсі показовий оракул, нібито отриманий Кіпсела, які захопили владу в Коринті : «Щасливий Кіпсела, і діти його, але не діти його дітей». Дійсно, сам Кіпсела і його син Періандр благополучно правили, але вже наступник (племінник) Періандра був швидко убитий, після чого все майно тиранів було конфісковано, їхні будинки зруйновані і їх кістки викинуті з могил.

Епоха VII—VI ст. відома як епоха «старшої тиранії»; до її кінця в материковій Греції тирани зникають (в Іонії вони залишалися через перської підтримки, в Сицилії і Великої Греції — через специфічну військової обстановки). В епоху розвинутої демократії, в V ст. до н. е.. , ставлення до тиранії було однозначно негативне, і саме тоді цей термін наблизився до свого нинішнього значенням. Тиранія сама по собі сприймалася зрілим громадянським свідомістю як виклик справедливості й основі існування громадянського колективу — загального рівності перед законом.

У IV ст. до н. е.. , в умовах гострої кризи поліса, у грецьких містах-державах знову з'являються тирани (так звана «молодша тиранія») — як правило, з щасливих воєначальників і командирів найманих загонів; але на цей раз розповіді про мудрих і справедливих тиранів зовсім відсутні: тирани були оточені загальної ненавистю і самі в свою чергу жили в атмосфері постійного страху.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.