 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Попередня необхідна інформація про становище християнської церкви ⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 6
Християнство – світова релігія, яка основується на вірі в єдиного Бога, який втілюється в образі Ісуса Христа заради спасіння людства. Християнство виникає в І ст. н. е. на території Палестини (сучасний Ізраїль), яка на той час перебувала під владою Римської імперії. На початку ІV ст. християнство стає офіційною релігією імперії. Наприкінці IV ст. Римська імперія поділилася на Західну, із центром у м. Рим, та Східну (Візантію), із центром у м. Константинополь. З того часу формуються два центри християнської церкви. У 1054 р. офіційно відбулася схизма – церковний розкол, коли керівники православної та католицької церкви наложили один на одного анафему (церковне прокляття).
У 1458 р. відбувається відокремлення Київської митрополії від Московської. Після завоювання турками-мусульманами Візантії (у 1453 р.) і перетворення м. Константинополь на м. Стамбул, Московська митрополія перетворюється на Московський патріархат. Московське князівство було єдиною незалежною православною країною. Проте Київська митрополія залишалась складовою частиною Константинопольського патріархату. Складнощі релігійного життя в Україні полягали в тому, що українці були православними, а поляки та литовці – католиками. Оскільки поляки панували на українських землях, вони намагалися нав’язати католицизм українцям, які чинили цьому опір. Із приходом польської шляхти відбуваються значні національні й релігійні зміни. Частина українських дворян денаціоналізується й у результаті політики католицького духовенства переходить у католицтво. Православна церква переживала глибоку кризу: зменшилась чисельність освіченого духовенства, скоротились земельні церковні володіння.Перейшовши до католицизму (це давало можливість зайняти державні посади, зберегти земельні володіння), представники 40 православних магнатських родів залишили церкву без матеріальної та фінансової підтримки. Православні храми часто грабувалися або просто закривалися. Прагненням частини православного духовенства (митрополит Михайло Рогоза, єпископи Іпатій Потій, Кирило Терлецький) та православних магнатів (князь Костянтин Острозький) досягти компромісу з польською владою та подолати кризу православної церкви шляхом укладання церковної унії та утворення нової церкви. Під впливом реформаційних ідей було створено Пересопницьке Євангеліє (1556-1561) – перший переклад Євангелія на українську мову. На Пересопницькому Євангеліє сучасні українські президенти складають присягу. Також реформаційні ідеї сприяли контролю братств за православним духовенством
У 1596 р.відбулася Берестейська унія.
Для захисту православ’я утворюються братства. Братства– національно-релігійні громадські організації православних міщан, створені з метою захисту національно-релігійних прав українців, протистояння покатоличенню та полонізації. Братський рух в Україні у XVI ст. пов’язаний з поширенням діяльності громадсько-релігійних об’єднань міщан при церквах - братств, які виникають під впливом поширення ідей Реформації в українських землях, посилення процесів полонізації та окатоличення; кризового стану православної церкви. Спочатку вони мали релігійно-благодійницький характер (дбали про храми, школи, церковні урочистості), а з кінця XVI ст. вони розгорнули широку культурно-освітню діяльність: відкривали школи, друкарні, збирали бібліотеки, обстоювали право міських громад брати участь в управлінні церковними справами й контролі за діяльністю єпископів. Найбільшими братствами були: Львівське Успенське братство (1586), Київське Богоявленське братство (1615), Луцьке Хрестовоздвиженське братство (1617). Найавторитетнішим було Львівське братство, якому у 1586 р. патріарх Йоаким затвердив Статут (його статті надавали право зверхності над іншими братствами та надавалися повноваження щодо контролю за духівництвом). Незабаром братство домоглосяставропігії - права підкорятися не своїм єпископам, а безпосередньо патріархові (відтоді братство стало називатися ставропігійним). У тому ж 1586 р. за системою «семи вільних мистецтв» (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика) розпочалося навчання у Львівський братській школі. Львівське братство також надало притулок і матеріально підтримало московського першодрукаряІвана Федорова, який, рятуючись від переслідувань, емігрував на литовсько-українські землі, видавперші відомі книгодруки в Україні Апостол (1574) і «Буквар» (1578), а також підручник грецької мови для слов’ян. У XVII ст. значну роль у національно-культурному житті України відіграє Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі на Подолі. Крім міщан, духовенства (І. Борецький, 3. Копистенський) до нього ввійшли запорозькі козаки на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним. Багата київська міщанка шляхетського родуГалшка Гулевичівна заповіла братству свій двір і значні кошти, на які було побудовано школу та утримувався Богоявленський монастир. Важливе значення для діяльності Київського братства мала підтримка з боку митрополитівІова Борецького (був ректором братської школи) та Петра Могили (домігся від короля статусу вищої школи для об’єднаної лаврської та братської школи - Київської колегії (основа майбутньої Києво-Могилянської академії)). На початку XVIII ст. братства занепали та перетворилися на виключно церковні організації, які дбали про збереження церков, відправу богослужінь. Історичне значення братств: форма духовного (ідеологічного) протесту українського народу в умовах полонізації та окатоличення, забезпечивши збереження етнічної самосвідомості українців. Велике значення для подолання кризового стану та подальшого розвитку православної церкви малиреформи митрополита Петра Могили: 1) митрополит сприяв піднесенню освіти серед православного духовенства (1632 р. — ініціював об’єднання Києво-братської та Лаврської (заснована митрополитом у Києво-Печерській лаврі у 1631 р.) шкіл у Києво-Могилянський колегіум); 2) домігся, щоб призначення на єпископські кафедри здійснювалися тільки за згодою митрополита; 3) посилив контроль за дисципліною духовенства (для рядових священиків запроваджено посади протопопів та візитаторів; для монастирів та єпископів - митрополичого намісника); 4) створено церковно-судовий орган Митрополичу консисторію; 5) митрополит доклав зусиль щодо обмеження свавільного втручання у життя парафій магнатів та шляхти, забезпечив повернення храмів та земельних володінь церкві; 6) зобов’язав священиків у неділю та на свята виголошувати проповіді народною мовою; 7) налагодив взаємини з братствами; 8) запровадив щорічні скликання єпархіальних церковних соборів; 9) провів реставрацію та відбудову зруйнованих церков (у т.ч. досліджено залишки руїн Десятинної церкви); 10) значну увагу було приділено розробці догматики церковного життя: у 1643 р. упорядкованийП. Могилою Катехізис, або «Православне ісповідання віри» (стислий виклад християнського віровчення) було схвалено всіма східними патріархами; 1646 р. - митрополит видав «Требник» із правилами й молитвами всіх православних обрядів. Час, протягом якого Петро Могила очолював Українську православну церкву, називають Могилянською добою.
Поиск по сайту: |
