Інвестиційний потенціал.

Найвагомішим фактором структурних змін в економіці є інвес­тиції. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Розрізня­ють державну інвестиційну політику: пасивну та активну.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвес­тиційну діяльність» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.), Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) та ін.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

• послідовну децентралізацію інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів го­сподарювання у фінансові інвестиційні проекти;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фі­нансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації дер­жавних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійс­нення структурної перебудови економіки;

• фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги раніше розпочатому будівництву, техніч­ному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

• державний контроль за цільовим використанням централізо­ваних інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• удосконалення нормативної та правової бази з метою збіль­шення обсягів залучення інвестицій;

• запровадження системи страхування інвестицій.

Головним питанням державної інвестиційної політики є ви­значення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встанов­ленням відповідних податкових ставок і податкових пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадження диференційованих ставок оподат­кування; звільнення від сплати податку на певний строк; змен­шення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.

В Україні особливе значення мають бюджетні методи регулю­вання, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сфор­мований, існують гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень мо­нополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, бракує довгострокового кредитування інвестиційних проек­тів, відсутні власні інвестиційні кошти підприємств.

Для збільшення бюджетного інвестування необхідно рефор­мувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансу­вання інвестиційно-інноваційних програм. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організа­цій, кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками, надхо­дження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних обліга­цій з доходом, який гарантується заставою майна, що перебуває у державній власності.

Істотним фактором активізації інвестиційної активності є ГКП. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошо­вий обіг і роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рест­рикції проводиться з метою стримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вклада­ти кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти. Для впливу на івестиційну активність застосовується весь арсенал інстру­ментів грошово-кредитної політики.

Найрезультативнішим напрямом амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Запровадження його дає змо­гу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин та устаткування окупити більшу части­ну їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достат­ню кількість коштів для дальшого інвестування.

Головною метою приватизації є породження ефективних вла­сників, які здатні здійснити інвестиції та налагодити нормальний виробничий процес. Ефективними засобами грошової приватиза­ції є проведення аукціонів, комерційних і некомерційних конкур­сів з продажу майна, яке перебуває у державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бю­джету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводя­ться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу поку­пець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, але й виконати умови конкурсу Щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролюва­ти здійснення їх.

У процесі регулювання фондового ринку держава може застосу­вати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність.

До методів прямого впливу належать:

1. Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін.). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб впливає на встановлення котиру­вання на фондовому ринку.

2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держа­ва визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава впливає на пропозицію цінних папе­рів на фондовому ринку.

3. Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змі­шаною формою власності.

4. Запобігання монополізації фондового ринку. Держава, здій­снюючи антимонопольну політику, встановлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросо­вісної конкуренції на фондовому ринку.

Непряме регулювання фондового ринку здійснюється через податкову політику, регулювання грошової маси та обсягів кре­дитів, процентну політику, встановлення резервної норми, валю­тне регулювання, регулювання експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами тощо.

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українсь­ким законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і про­грами, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фі­нансування, підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міц­ності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архі­тектурних вимог.

Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньо пов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційної діяльності, і захистом інвестицій. У Законі України «Про інвести­ційну діяльність» зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист ін­вестицій незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної дія­льності, що виключає вжиття заходів дискримінаційного характе­ру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивезенню іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отри­маних від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій. Для захи­сту інвестицій законодавством передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бути застраховані.

Поиск по сайту: