Види структурних співвідношень в НЕС

***

Залежно від характеру та змісту (тобто типу) взаємопов язаних елементів національної економічної системи, співвідношення між якими відображають певний вид структури економіки, на макроекономічному рівні розрізняють такі її види (види структури НЕС) :

- відтворювальна;

- галузева;

- територіальна;

- соціальна;

- зовнішньоекономічна;

- функціональна;

- секторальна.

Відтворювальна структура характеризує:

- використання ВВП (НД) на відтворення основного капіталу, споживання та нагромадження;

- співвідношення між виробничим та особистим споживанням.

Приц цьому вона оцінює співвідношення окремих компонент валового випуску: а) за вартістю - фондів заміщення, споживання і нагромадження; б) за матеріально-речовим складом - засобами виробництва і предметами споживання.

Відтака до основних відтворювальних пропорцій , що характеризують розвиток економіки належать співвідношення:

- між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання ;

- між заміщенням використаних засобів виробництва (фондом заміщення, який = амортизації (вартість зношення) застосованих у виробництві засобів праці + вартості спожитих у виробництві предметів праці) та новоствореною вартістю (чистою продукцією);

- між споживанням (фондом споживання – вартість матеріальних благ, що йдуть на особисте споживання робітників та на виробниче споживання підприємств) та нагромадженням (фондом нагромадження – чиста продукція, яка йде на виробниче нагромадження та створення резервних фондів).

Отже, як уже зазначалося, фонд заміщення у відтворювальний структурі включає вартість матеріальних витрат і амортизацію. Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення та інших суб єктів ринку.

А основним регулюючим параметром розвитку національної економіки є пропорція норми нагромадження.

Нагромадження розрізняють як валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження і амортизацію, тобто частину фонда заміщення. Чисте нагромадження є аналогом чистих інвестицій у СНР, а валове – валових інвестицій. Норма нагромадження, як основний регулюючий параметр розвитку НЕ розраховується за такою формулою:

де n – норма нагромадження;

ЧН – чисте нагромадження;

НД – національний дохід;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

Ефективність нагромадження - це віддача з кожної грошової одиниці (гривні) чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу або ВВП:

де Еф.н. – ефективність нагромадження.

Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим вище ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонду нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або ВВП.

Як вже було сказано, за матеріально-речовим складом в структурі економіки розрізняють засоби виробництва і предмети споживання.

Засоби виробництва – найважливіші в структурі економіки. Аналіз ринку засобів виробництва здійснюється за показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному і натуральному виразі.

Споживчі товари (товари для населення) аналізуються по окремих групах: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші транспортні засоби тощо. Аналіз здійснюється за кількісними і якісними характеристиками, формами власності.

Структурні зрушення у цих співвідношеннях, що характеризують розвиток економіки на всіх стадіях відтворювального процесу, обумовлюються взаємодією факторів (залежать від багатьох факторів) , які пов язані із досягненнями НТП, продуктивністю праці, обмеженням природних ресурсів, станом навколишнього середовища і екологічними проблемами, якісним зростанням суспільних потреб, спеціалізацією виробництва, міжнародним поділом праці, співвідношенням між попитом і пропозицією, величиною доходів і податків, вартістю факторів виробництва (матеріальних ресурсів, капіталу, робочої сили), обсягами нематеріальних активів (інформації, технологій тощо), стабільністю грошового обігу, стабільністю законодавства і політичної ситуації тощо. А свідоме оптимізаційне формування пропорцій відтворення , у свою чергу, є важливим чинником економічного розвитку (чинником, що визначає якість економічного розвитку і впливає на його динаміку) і, у зв язку з цим, – пріоритетним напрямком ДЕП (структурної політики держави). При цьому, слід враховувати циклічну природу відтворення при формуванні оптимальних пропорцій відтворювальної структури економіки (тобто при оптимальному формуванні пропорцій відтворення).

Як уже нами було зазначено співвідношення між споживанням і нагромадженням в НД (або норма нагромадження) є базовою пропорцією яка, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з другого, рівень споживчого попиту в НЕС. У більшості розвинутих країн світу ця пропорція коливається у межах 80-82% (пропорція між нагромадженням і споживанням в НД відповідно – 20-18%). Але для України, яка характеризується досить низькими темпами зростання інвестицій (КВ) в економіку, доцільно підвищити норму нагромадження в НД до 25-30%. За приклад може слугувати японська економіка, де в окремі роки проведення структурних реформ норма нагромадження становила понад 30% (відповідно норма споживання – менше 70%) або економіка Китаю з її успіхами щодо параметрів зростання, навіть в умовах глобальної кризи, – там споживання не перевищує 20% ВВП, проте норма нагромадження становить 40-42%. У нас же на нагромадження використовується всього близько 20% ВВП.

Галузева структура виражає пропорції розвитку (через співвідношення валових випусків) окремих галузевих секторів, груп галузей, міжгалузевих комплексів, галузей, підгалузей, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки і визначається часткою кожної галузі у загальному валовому випуску. При цьому, аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити превалюючий тип розвитку НЕ (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні фактори економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний розвиток.

За традиційним підходом , у складі національної економіки України виділяють галузі, підгалузі, міжгалузеві комплекси тощо. Класифікаційною одиницею (системоформуючою одиницею) галузі є підприємство , яке має самостійний баланс та банківський рахунок. Якщо підприємство займається декількома видами діяльності то воно відноситься до відповідної галузі за переважаючим видом його діяльності. Великі (комплексні) галузі (такі як промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, зв язок, лісове господарство тощо) охоплюють підприємства і організації, які здійснюють виконання однотипних функцій і видів діяльності. У складі великих галузей виділяють підгалузі – сукупність підприємств, які випускають однорідну продукцію або виконують однорідні роботи, надають однорідні послуги ( наприклад , в промисловості – вугільна, нафтогазова, легка, харчова, хімічна, металургійна, машинобудівна тощо; в сільському господарстві – рослинництво, тваринництво; на транспорті – автомобільний, залізничний, водний, повітряний, трубопровідний тощо). Велике значення з погляду аналізу галузевої структури національної економіки і формування її оптимальних пропорцій має виділення і дослідження (співвідношень) міжгалузевих комплексів – паливно-енергетичного, АПК, машинобудівного, транспортного, базових виробництв та інших.

Особливими галузевими пропорціями, що обумовлюють темпи структурних зрушень в економіці і які, певною мірою, можна віднести також до відтворювальних пропорцій, є співвідношення між галузями матеріального виробництва та галузями, які забезпечують їх функціонування. Забезпечуючі галузі, як ми вже раніше зазначали називають, інфраструктурою.

Нагадаємо, що інфраструктура існує двох типів:

- виробнича інфраструктура охоплює галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво (транспорт, зв язок, шляхове господарство, енерго, газо-, водопостачання, природоохоронні споруди тощо);

- невиробнича інфраструктура охоплює галузі, які опосередковано повязані з виробництвом (загальна і професійна освіта, охорона здоровя тощо).

Слід зауважити, що в розвинутих країнах світу одним з основних напрямків державної структурної політики є динамічний розвиток власне інфраструктури. Так як, що підтверджує світовий досвід, розвиток економіки, її соціально-економічна ефективність в індустріальному, а тим більше у постіндустріальному суспільстві у першу чергу залежить від стану і рівня розвитку інфраструктури. А нерозвинутість інфраструктури негативно впливає на НТП, ефективність виробництва, його інноваційність, якість продукції, зайнятість населення тощо.

Згідно ГКУ (ст.261) в НЕС традиційно виділяють галузі сфери матеріального виробництва і невиробничої сфери. До сфери матеріального виробництва належать галузі, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. Усі інші види діяльності у своїй сукупності становлять сферу нематеріального виробництва (невиробничу сферу). Зміна співвідношень (пропорцій) між масштабами (обсягами створеного ВВП) і темпами розвитку виробничої та невиробничої сфери є індикаторами, які відображають рвень розвитку продуктивних сил, характер (тип) НЕС (індустріальний чи постіндустріальний) і її соціально-економічну ефективність.

Основу сучасної (новітньої, пов язаної з ринковою трансформацією НЕС) галузевої структури національної економіки складають макропропорції між галузевими секторами економіки ,тобто між групами галузей, що мають одинакові економічні характеристики. Так званими інституційнними секторами економіки, що являють собою господарські одиниці, які знаходяться в межах економіки і володіють активами, приймають на себе зобов?язання та можуть займатися господарською діяльністю з іншими господарськими одиницями.

Згідно із запровадженою в Україні системою національного рахівництва економіка структурується на таких шість секторів:

1. Сектор нефінансових корпорацій (НФК) - охоплює підприємства всіх форм власності, які займаються виробництвом товарів та нефінансових послуг і фінансують свою діяльність як за рахунок власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і за рахунок державного бюджету. Сектор НФК включає три групи галузей: добувні (галузі повязані з видобуванням ресурсів); переробні (галузі зайняті переробкою ресурсів та виготовленням готової продукції) та сфера послуг (у тому числі, інформаційне, науково-технічне, комунікаційне, фінансове обслуговування виробництва);

2. Сектор фінансових корпорацій (ФК) - охоплює корпораційні організації, яка займаються фінансово-посередницькою діяльністю: банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо.

3. Сектор загальнодержавного управління (ЗДУ) - охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу та виконавчу владу, збирають податки і фінансують державні витрати. До цього сектору також належать некомерційні бюджетні організації, які надають: а) індивідуальні безкоштовні або пільгові неринкові послуги у сфері освіти, охорони здоров я, мистецтва та культури тощо; б) колективні неринкові послуги у сфері науки, оборони, державного управління, підтримання громадського порядку тощо.

До сектору ЗДУ відносяться державні фонди, які утворюються з обов язкових внесків.

4 . Сектор домашніх господарств (ДГ) - охоплює окремих фізичних осіб, сім ї, які є споживачами товарів і послуг.

5. Сектор некомерційних організацій , що обслуговують домашні господарства (НКО) охоплює організації, які створені домашніми господарствами за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів (політичні партії, церква, професійні спілки).

6. Сектор закордон (З) - охоплює суб?єктів господарювання, які розташовані закордоном, але здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.

По кожному сектору окремо аналізують:

– виробництво ВВП;

– кінцеве використання ВВП;

– ВВП за доходами.

Виробництво ВВП по секторах розраховується як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням секторів. Визначається вартісний обсяг ВВП по секторах, а також питома вага ВВП і проміжного споживання у валовому випуску в розрізі секторів економіки. Нагадаємо (див. тему 4 § 9), що валовий випуск – це повна ринкова вартість вироблених в країні за рік товарів і послуг. Проміжне споживання включає вартість використаних в секторах для виробничих потреб матеріалів, сировини, електроенергії, палива тощо, яка повністю переноситься на створений продукт.

Кінцеве використання ВВП складається з кінцевих споживчих витрат, валового нагромадження та чистого експорту.

ВВП за доходами ВВП _{( д. )} являє підсумок всіх первинних доходів по секторах економіки (ПD):

Первинні доходи секторів економіки включають: оплату праці, в т.ч. заробітну плату і відрахування на соціальне страхування; чисті податки; валовий прибуток; змішаний дохід.

При аналізі визначаються структура ВВП за доходами в вартісному виразі, питома вага кожного компоненту первинних доходів у загальному підсумку і в розрізі секторів.

Слід відмітити, що в сучасних постіндустріальних суспільствах під впливом НТП відбуваються структурні зрушення в бік скорочення відносної частки першої та другої групи, та зростання третьої групи галузей нефінансового сектора економіки. На галузеві пропорції (галузеву структуру НЕ) окрім НТП і витрат бізнесу на наукові дослідження та впровадження інновацій у виробництво, відчутно впливають також витрати на робочу силу, екологічні фактори, міжнародний поділ праці в умовах глобалізації економіки тощо.

Функціональна структура національної економіки характеризує динамічну взаємодію та залежність окремих сегментних ринків (ринку ресурсів, продуктів, грошей і валюти, інвестицій, цінних паперів, науково-технічних розробок, нерухомості тощо) та їх елементів (попиту і пропозиції, цін і витрат, доходів і видатків тощо) і формально може бути інтерпретована через низку функціональних пропорцій :

· між платоспроможним попитом і пропозицією на створений ВВП і НД;

· між платоспроможним попитом і пропозицією на окремих ринках ресурсів і продуктів;

· між продуктивністю праці і зарплатою;

· між доходами і витратами;

· між інвестиціями і заощадженнями;

· кредитно-грошові пропорції;

· між імпортом і експортом продукції тощо.

За своєю суттю це є, певною мірою, пропорції відтворювального типу, так як вони характеризують закономірності формування, розподілу, перерозподілу та споживання ВВП і НД.

Ці співвідношення, що, як уже було підкреслено, певною мірою є також і відтворювальними, відображені в показниках статистики національних рахунків (зокрема, таких як гранична схильність до споживання, до заощаджень, до імпорту, до інвестицій тощо), лежать в основі обґрунтування макроекономічних прогнозів і конкретних заходів ДЕП з допомогою динамічних макроеконометричних моделей (макроеконометричних моделей динамічної рівноваги економіки) та похідних моделей економічних мультиплікаторів).

Територіальна (регіональна) структура національної економіки відображає розміщення виробництва та інфраструктури в окремих територіальних (регіональних) утвореннях (системах), що характеризуються певними умовами: наявністю корисних копалин та сировинної бази (природними ресурсами), природо-кліматичними умовами, географічним положенням, культурними традиціями, демографічними та іншими умовами. Регіональна структура характеризується співвідношенням випуску по окремих регіональних утвореннях (адміністративно-економічних районах).

Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації характеризується показниками:

> коефіцієнтом спеціалізації;

> коефіцієнтом локалізації;

> коефіцієнтом міжрегіональної товарності;

> коефіцієнтом рівня споживання на душу населення.

Розрізняють два підходи до формування територіальних (регіональних) утворень (територіальних економічних підсистем) в межах НЕС і, відтак, два їх типи:

- структуризація НЕС на економічні райони, територіальні господарські (виробничі) комплекси і спеціальні економічні зони;

- структуризація НЕС в адміністративно-територіальному розрізі (для України на господарські комплекси АР Крим, областей і районів).

Соціальна структура характеризує співвідношення в НЕС між:

- організаційно-правовими формами підприємництва з урахуванням рівнів концентрації й централізації виробництва і капіталу (між великими, середніми та малими підприємствами) і режиму власності (між приватними, колективними і державними підприємствами);

- певними верствами населення, диференційованими за рівнем доходів.

Серед співвідношень, що визначають структуру (вид структури) національної економіки і впливають на стан і динаміку соціально-економічного розвитку, з одного боку, а з другого – самі є залежними від ДЕП (структурної), слід виділяти співвідношення між приватним і державним секторами економіки. Це секторальне співвідношення НЕС найкраще відображає результати ринкових реформ, рівень розвитку та ефективність ринкової економіки, а також масштаби держаного втручання в економічний кругооборот ресурсів, доходів, продуктів.

Зовнішньоекономічна структура відображає пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів тощо, які у певній мірі є функціональними пропорціями НЕС, що характеризують функціонування національної економіки як відкритої системи, де чистий експорт розглядається як елемент валових національних інвестицій і елемент сукупного суспільного попиту від яких залежить динаміка ВВП.

Раціональна структура економіки (РСЕ).Умови для збалансованості НР (НЕС) практично ідентифікуються з раніше згадуваним нами поняттям раціональної структури економіки (РСЕ) .Ринкова система в стані ефективно працювати (врегульовувати економічні процеси) лише в разі існування РСЕ, але ринкова система не здатна цілеспрямовано формувати РСЕ, бо це є прерогативою держави і корпоративних систем.

Під РСЕ необхідно розуміти таку систему виробництва та його обслуговування (грошово-фінансового, кадрового, науково-технологічного, інформаційного тощо), за якої сформовано необхідну коопераціюдля виготовлення кінцевої продукції в такій кількості і такої якості, яка адекватна попиту та ринкам збуту, а виробництво здатне вдосконалюватися і розвиватися.

Згідно з досвідом розвинутих країн цілеспрямоване формування РСЕ та ефективне використання науки й досягнень НТП можливі лише в умовах державного регулювання (тобто орієнтації) соціально - економічних процесів.

Отже, можна стверджувати що :

1) економіка, економічні процеси автоматично врегульовуються РМ в умовах існування РСЕ;

2) формується РСЕ в країні в процесі функціонування, у першу чергу, корпоративних та інших господарських систем (структур) мікро-, макро- і насамперед метамікрорівнів агрегації;

3) цілеспрямоване визначення параметрів і напрямів, режимів і засобів формування РСЕ здійснюється в межах ДЕП, тобто держава організовує і спрямовує формування РСЕ (а формують її суб єкти господарювання, тобто домогосподарства і, у першу чергу, підприємства різних форм організації і рівнів агрегації), що є змістом ДРЕ в контексті структурної політики держави.

Поиск по сайту: