Критерії оцінки і порядок оцінювання наукових робіт студентів (курсових, дипломних (кваліфікаційних), магістерських)

1. Як критерії для оцінки курсових, дипломних (кваліфікаційних), магістерських робіт наукові керівники, рецензенти, члени державних атестаційних комісій повинні мати на увазі:

· актуальність теми і завдань дослідження;

· обґрунтованість результатів і висновків;

· новизну отриманих даних;

· ступінь самостійності випускника і його особистий внесок;

· можливості практичного використання отриманих даних.

2. Обґрунтованість результатів і висновків визначаються з позицій:

· відповідно до відомих наукових положень і фактів;

· логічності у викладі й обговоренні власних даних;

· коректності постановки експерименту;

· коректності використання математико-статистичних методів.

При цьому повинні враховуватися:

· якість усної доповіді на захисті;

· відповідність оформлення роботи встановленим вимогам;

· якість ілюстративного матеріалу до доповіді.

3. Новизна отриманих даних визначається як:

· встановлення нового наукового факту або підтвердження відомого факту для нових умов;

· отримання відомостей, що приводять до формулювання гіпотез, які вимагають подальшої перевірки;

· адаптації відомих методик для вирішення нових завдань.

4. Особистий внесок студента визначається ступенем самостійності у виборі теми, постановці завдань, плануванні й організації дослідженні, обробці та осмисленні отриманих результатів, написанні і оформленні рукопису.

5. Наукова робота (курсова робота), дипломна (кваліфікаційна), магістерська оцінюється за чотирьохбальною шкалою: “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”.

Оцінка “відмінно”ставиться за відсутністю помилок, при високій якості оформлення роботи і правильних повних відповідях на всі поставлені питання.

Оцінка “добре”ставиться за відсутністю істотних помилок, які не вплинули на оформлення роботи відповідно до прийнятих вимог, та на правильність відповідей студента.

Оцінка “задовільно”ставиться за наявності помилок, недбале оформлення роботи відповідно до прийнятих вимог та неповні й нечіткі відповіді на поставлені питання під час захисту.

6. Наукова робота (курсова робота), дипломна (кваліфікаційна), магістерська, що отримала, на думку керівника або рецензента, оцінку “незадовільно”, до захисту не допускається.

До захисту не приймаються або знімаються із захисту (без виставлення оцінки) роботи, що носять компіляційний характер або виконані студентом не самостійно.

Студентові, що отримав незадовільну оцінку, не присуджується кваліфікація і замість диплома видається довідка про те, що він прослухав університетський курс відповідно до навчального плану. В цьому випадку право на повторний захист надається не раніше, ніж через три місяці.

При виставленні оцінки, що визначає знання студента слід враховувати відвідування лекцій, практичних занять, результати контролю знань протягом семестру.

7. Студентська наукова робота оцінюється членами ДЕК на підставі доповіді дипломника і виступу рецензента. Оцінка проводиться на закритому засіданні ДЕК. Керівник диплома і рецензент можуть бути присутніми на ньому з правом дорадчого голосу. Узгоджена оцінка повідомляється студентові й оформляється у встановленому для ДЕК порядку.

Запитання і завдання

1. Що таке наукова праця на правах рукопису?

2. Назвіть наукові роботи на правах рукопису.

3. Що таке курсова робота? Дайте коротку характеристику.

4. Що таке дипломна робота? Охарактеризуйте вимоги, які ставляться до дипломної роботи.

5. Що таке магістерська робота? Структура магістерської роботи та основні вимоги до її написання.

6. Назвіть вимоги та критерії, які ставляться щодо оцінювання наукових робіт студентів.

Тема 6

Жанри наукових вторинних текстів

Подання джерела – основна мета вторинних текстів. Залежно від конкретизації цієї мети виділяють такі жанри: анотація; конспект; рецензія; рефераттощо. Розглянемо більш докладно ці жанри.

Анотація

Анотація(від лат. annotatico – зауваження, примітка) – це стисла узагальнювальна характеристика роботи з погляду змісту й призначення.

Анотація обов’язково складається з двох частин: бібліографічного опису (вихідні дані джерела відповідно до чинних ДЕСТів) і власне тексту. Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту й характеру. Анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об’єктивне уявлення про наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації інформації. Виокремлюють такі види анотації:

1) за змістом і цільовим призначенням – довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні;

2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела – загальні та спеціалізовані (в тому числі аналітичні);

3) за глибиною розгортання інформації анотації поділяють на розширенітареферативні;

4) за рівнем використання засобів автоматизації анотації поділяють на інтелектуальні, тобто складені людиною, і формалізовані – складені з використанням комп’ютерної техніки;

5) за формою бувать традиційнимита телеграфними;

6) за кількістю анотованих джерел – монографічніта зведені (або групові).

Найбільшого поширення у науковій та в навчально-науковій діяльності набули довідкові анотації, що характеризують наукове джерело за тематикою і проблематикою.

У будь-якій анотації представляється стандартний бібліографічний опис джерела, вказується його тема й визначається його адресат. Коротко можуть бути наведені інші відомості, такі, як проблематика джерела, її актуальність, новизна інформації, практична цінність джерела, опис його змісту й структури.

Структура анотації

1. Бібліографічний опис джерела (відповідно до Держстандарту).

2. Тема джерела.

3. Інші відомості про джерело (факультативно, вибірково).

4. Адресат джерела.

Конспект

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – це письмовий виклад змісту джерела з метою наступного використання цієї інформації.

Конспект складається з плану і тез, доповнених фактичним матеріалом, що в сукупності є коротким письмовим викладом змісту книги, статті, лекції, тощо.

Конспект починається з бібліографічного опису джерела, тому що наступне використання законспектованої інформації у вигляді посилання у власному тексті потребує вказівки бібліографічних відомостей про джерело. Конспект може бути зроблений з різним ступенем цілісності, повноти й деталізації відомостей. Залежно від ступеня стислості вихідного тексту й від форми конспекту розрізняють: тезовий конспект, суцільний конспект, вибірковий конспект.

Тезовий конспект– це почерговий виклад концептуальних положень тексту, кожне з яких передано одним або двома реченнями, так, щоб воно було повністю зрозуміло тому, хто не читав текст. У тезовому конспекті немає аргументації, прикладів і інших подробиць змісту. У ньому не вказуються сторінки тексту, на яких перебуває виписана інформація. Звичайно пункти тезового конспекту нумеруються.

Суцільний (загальний) конспект – це виклад головних думок тексту, їхніх доказів, важливих фактичних даних, які необхідні для того, щоб скласти певне уявлення про предмет дослідження і сутності поставлених проблем. У суцільному конспекті вказуються сторінки тексту, на яких перебуває виписана інформація. У ньому можуть бути повністю цитовані речення. Вони пишуться в лапках і супроводжуються вказівкою номера сторінки в круглих дужках.

Вибірковий (цільовий) конспект – це виписка інформації, яка необхідна для вирішення поставленого завдання. У цільовому конспекті вказуються сторінки тексту, на яких перебуває виписана інформація. Цитати беруться в лапки й супроводжуються вказівкою номера сторінок у круглих дужках.

Отже, конспектування наукового тексту – це складний мисленнєво- мовленнєвий процес, мета якого – глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого використання в письмовій формі контексту.

Процес конспектування включає два етапи:

1) змістова орієнтація та планування:

а) структурно-змістовий аналіз тексту джерела;

б) визначення і фіксація на папері плану-програми розроблюваного конспекту;

2) реалізація розробленого плану-програми:

а) вибір інформації для конспекту в суворій відповідності до визначеного плану;

б) коректна компресія відібраної інформації;

в) запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручній формі.

Рецензія

Рецензія(від лат. recensio – розгляд) – це письмовий аналіз джерела з метою визначити актуальність, новизну, теоретичну значимість, практичну цінність і вирішення поставлених у джерелі проблем.

Написання рецензії вимагає від рецензента високого професіоналізму, уміння і навичок для забезпечення об’єктивності, якості, ґрунтовності і переконливості оцінювання.

Структура рецензії

1. Заголовок, у якому за словами РЕЦЕНЗІЯ навипливає вказівка жанру рецензованої роботи і її бібліографічного опису, де можливі деякі відступи від ДЕСТу, що обумовлені обставинами написання рецензії.

2. Вступ, у якому викладається загальне бачення рецензентом теми джерела й завдань її розробки.

3. Короткий виклад змісту рецензованого джерела із зазначенням його переваг і недоліків.

4. Висновки про відповідність або невідповідність змісту й форми джерела його призначення, а в окремих випадках також і вимогам, які пропонуються до текстів певного жанру (наприклад, до кваліфікаційних робіт).

5. Відомості про рецензента: учений ступінь, учене звання, посада із вказівкою установи і його підрозділу, І.П. Прізвище.

Вторинні тексти деяких жанрів (тези, анотація, автореферат)можуть бути складені ким-небудь не тільки на чужий, але й на власний первинний текст.

Реферат

Реферат(лат. referre – доповідати, повідомляти) – доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел, виклад змісту наукової роботи, книжки, статті. Реферат може бути монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами).

Особу, яка складає реферат, називають референтом,а сам процес – реферуванням.

Тема 7

Поиск по сайту: