Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування не може бути оскаржене.

***

1. Досудове розслідування здійснюється за кожним фактом виявлення кримінального правопорушення і відомості про таке розслідування вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

2. Об’єднання матеріалів досудового розслідування необхідно вважати доцільним, якщо в результаті об’єднання в одне кримінальне провадження матеріалів декількох досудових розслідувань досягається можливість забезпечення повноти й об’єктивності дослідження обставин вчиненого злочину чи злочинів або кримінальних проступків, правильного визначення ролі і ступеня вини кожного з учасників кримінального правопорушення. Коментована стаття передбачає можливість (а не обов’язковість) прийняття слідчим, прокурором рішення про об’єднання матеріалів декількох досудових розслідувань в одне в разі виявлення вказаних у законі підстав для цього. Із змісту коментованої статті випливає, що повинні об’єднуватися в одне провадження матеріали досудового розслідування щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, за якими не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами), незалежно від часових чи територіальних меж вчинення таких кримінальних правопорушень.

3. Підстави об’єднання матеріалів досудового розслідування не передбачають їх поширювального тлумачення. Випадки об’єднання матеріалів досудового розслідування за різними злочинами з мотиву практичної доцільності на підставах, що прямо не вказані в законі, треба вважати такими, що вступають у протиріччя з принципом законності. Вчинення різними особами декількох злочинів без ознак співучасті в одному й тому ж місці або по відношенню до одних і тих же потерпілих, не створює підстав для об’єднання в одному кримінальному провадженні матеріалів досудового розслідування за цими злочинами. Прийняття рішення щодо об’єднання матеріалів досудового розслідування передбачає необхідність ретельної оцінки ймовірних наслідків даної дії.

4. Допустимість об’єднання в одному кримінальному провадженні матеріалів досудового розслідування до встановлення підозрюваних може визначатися виявленням доказів, що вказують на вчинення декількох злочинів однією або кількома особами у співучасті (наприклад, виявлення тих самих слідів пальців рук ймовірних підозрюваних на різних місцях вчинення злочинів). Об’єднання матеріалів досудового розслідування в таких випадках сприятиме цілеспрямованості досудового розслідування та його результативності.

5. У відповідності до частини 2 коментованої статті не можуть бути об’єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину. Розслідування кримінальних проступків здійснюється у формі дізнання, розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства (див. коментар до ст. 215 КПК). Проте не слід вважати порушенням процесуальних вимог розслідування в об’єднаному провадженні декількох злочинів, якщо за результатами досудового розслідування буде встановлено, що окремі з епізодів правопорушення є не злочином, а кримінальним проступком.

6. За правилами, передбаченими частиною 3 коментованої статті, у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа обґрунтовано підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень, і такі обставини знаходять своє підтвердження матеріалами кримінальних проваджень. Якщо при провадженні досудового розслідування встановлюється відсутність зв’язку як між окремими злочинами, так і між підозрюваними у їх вчиненні особами, виділення матеріалів досудового розслідування вважається обов’язковим. Відсутність такого зв’язку може бути констатовано, зокрема, при виявленні в ході досудового розслідування відомостей про нові, раніше не відомі злочини.

7. У випадках, коли значний обсяг матеріалів досудового розслідування й множинність його епізодів роблять важко досяжним своєчасне закінчення досудового розслідування, зумовлюють доволі тривале й надмірне тримання підозрюваних під вартою, створюють загрозу реалізації прав учасників кримінального судочинства на доступ до правосуддя у розумні строки, вони можуть бути розцінені як підстави для виділення з даного кримінального провадження матеріалів як самостійного досудового розслідування. Законодавець чітко визначає, що повнота досудового розслідування й судового розгляду в результаті виділення матеріалів не повинні постраждати.

8. Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором і не підлягає оскарженню. За наявності підстав й визнання необхідності об’єднання в одному кримінальному провадженні або виділення матеріалів досудового розслідування прокурор виносить постанову про об’єднання або виділення матеріалів досудового розслідування з викладенням мотивів прийнятого рішення. Постанова прокурора підлягає безумовному виконанню особою, в провадженні якої перебувають матеріали досудового розслідування або якій такі матеріали направлені для проведення досудового розслідування.

1. Процесуальні документи, що виносяться в стадії досудового розслідування.

Вся діяльність органів досудового розслідування в кримінальному провадженні протікає в певній процесуальній формі, яка зобов'язує проводити процесуальні дії в необхідному порядку, з дотриманням встановлених умов і послідовності. Процесуальна форма зумовлює письмовий характер кримінального провадження, в тому числі й досудового розслідування. Складання передбачених законом процесуальних документів - необхідна умова успішного проведення досудового розслідування.

При з’ясуванні сутності й значення процесуальних документів у кримінальному процесі необхідно враховувати вимогу закону про те, що в сфері кримінального провадження весь хід і результати проведення кожної процесуальної дії або ухваленого рішення щодо кримінального провадження письмово закріплюються (відображаються, фіксуються) у певних актах – процесуальних документах. До числа процесуальних дій відносять всі слідчі, судові й інші дії, передбачені законодавством України.

Кримінально-процесуальним документом можна вважати письмовий документ, складений на підставі Кримінального процесуального закону уповноваженим на те суб’єктом у зв’язку з виконанням процесуальних дій або прийняттям рішень, у якому зафіксована інформація про хід і результати діяльності учасників кримінального процесу, зміст і форма рішення, прийнятого в кримінальному провадженні.

Процесуальний документ відіграє домінуючу роль у розвитку кримінального провадження, у здійсненні правосуддя, служить способом реалізації учасниками процесу своїх прав і законних інтересів, є однією з гарантій їхнього захисту у кримінальному провадженні.

Незалежно від повноти регламентації в Кримінальному процесуальному законі всі процесуальні документи повинні відповідати певним вимогам.

1. Законність складання. Будь-який процесуальний документ повинен відповідати вимогам закону як по найменуванню й формі, так і за змістом: він повинен складатися уповноваженою на те особою при наявності передбачених законом підстав і відповідно до встановлених правил. Якщо в законі закріплені обов’язкові реквізити документа, вони повинні бути повністю дотримані з посиланням на процесуальні норми, що передбачають складання такого документа.

2. Обґрунтованість як властивість процесуального документа означає, що висновки і рішення по ньому мають ґрунтуватись на сукупності фактів, на достатніх доказах, які б в обов'язковому порядку охоплювали всі істотні обставини кримінального провадження і відображали реальну дійсність.

Обґрунтованим може бути тільки рішення, яке не суперечить істині, яку можна практично перевірити. Проте слід розрізняти поняття "істинність" і "обґрунтованість", оскільки встановлення істини тісно пов'язано з певним процесом пізнання об'єктивної дійсності і має проміжний, відносний характер.

В ряді випадків закон вимагає, щоб прийняті акти були також вмотивованими.

3. Вмотивованість процесуального документу - це наявність в ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, аналіз, відповідні пояснення.

Вмотивованість прийнятого рішення має сприяти законності та обґрунтованості процесуального акта, допомагати виявляти помилки в судженнях осіб, які приймають рішення, давати можливість підозрюваному, обвинуваченому й іншим особам зрозуміти доводи, які покладені в основу прийнятого рішення і належним чином захищати свої інтереси. Вмотивованість начебто окреслює, робить більш яскравими обґрунтованість і законність рішень, надає документам внутрішньої і зовнішньої переконаності, виключає сумніви, суб'єктивізм.

4. Об’єктивність і вірогідність. Процесуальний документ повинен відповідати за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим у кримінальному провадженні, ґрунтуватися на достовірних даних, що мають відношення кримінального провадження, а сформульовані в ньому висновки мають відповідати зібраним доказам і не суперечити один одному.

5. Логічність документа. Судження, що викладають у процесуальних документах, висновки, твердження повинні відповідати основним законам формальної логіки. Всі судження повинні бути доведеними, а висновки - вмотивованими й логічно збагаченими.

6. Юридична бездоганність та ясність. Процесуальний документ повинен бути виконаний юридично грамотно й бездоганно, кожен висновок або судження - відповідати чинному закону й ґрунтуватися на сучасному рівні правових знань.

1. Розгляд слідчим, прокурором клопотань учасників кримінального провадження.

Стаття 220. Розгляд клопотань під час досудового розслідування

Клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин – надсилається їй.

***

1. Клопотання – це звернення в усній або письмовій формі сторони кримінального провадження, потерпілого чи учасників процесу які наділені таким правом (сторона захисту, потерпілий і його представник чи законний представник), до слідчого, прокурора про виконання будь-яких процесуальних дій під час досудового розслідування. Принесення клопотання є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян, які втягнуті у сферу кримінального судочинства, повного й об’єктивного дослідження обставин кримінального провадження. Під час кримінального провадження можуть бути заявлені клопотання, які направлені на встановлення фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження; на забезпечення прав і законних інтересів особи, яка заявила клопотання.

2. У коментованій статті йдеться про клопотання, які направлені на проведення будь-яких процесуальних дій. Розгляд клопотання містить в собі діяльність слідчого, прокурора, яку він здійснює відразу ж після прийому клопотання. В ході розгляду аналізу піддається прохання здійснити певні дії чи заперечення щодо здійснення окремих дій, яке міститься у клопотанні, та його обґрунтованість. З’ясовується, про встановлення яких обставин клопоче заявник, яким способом пропонує встановити їх слідчому, прокурору та чи мають ці обставини значення для даного кримінального провадження.

Клопотання підлягає розгляду і вирішенню безпосередньо після його заяви. У тих випадках, коли негайне прийняття рішення за клопотанням неможливе, воно повинно бути задоволено за наявності відповідних підстав в строк не більше трьох днів з моменту подання. Такий строк встановлено законодавцем для розгляду уповноваженою процесуальною особою клопотання, заявленого учасниками кримінального процесу у ході досудового розслідування. Продовженню такий строк не підлягає. Якщо заявлене слідчому клопотання зумовлює потребу звернення до прокурора, то це не може розглядатись як підстави для відмовлення в задоволенні клопотання, і таке звернення розглядає слідчий, повідомляючи заявника про рішення останнього.

3. Слідчий, прокурор зобов’язані розглянути і вирішити кожне заявлене за кримінальним провадженням клопотання. При цьому вони не вправі відмовити у допиті свідка, проведенні експертизи, в проведенні інших слідчих (розшукових) дій або прийнятті певних процесуальних рішень, якщо вони сприяють об’єктивному і повному дослідженню обставин кримінального провадження, забезпеченню прав і законних інтересів учасників кримінального провадження.

4. Результати розгляду клопотання доводяться до відома заявника. Про задоволення клопотання, а також про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання слідчий, прокурор виносить вмотивовану постанову, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а оригінал долучається до матеріалів досудового розслідування. У разі задоволення клопотання слідчий, прокурор може обмежитися усним або письмовим повідомленням про це особі, яка заявила клопотання без пояснення мотивів. При повній або частковій відмові у задоволенні клопотання особі, яка заявила клопотання, повинно бути вручено копію постанови.

Поиск по сайту: