Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Нормативний матеріал та судова практика



Допит малолітньої або неповнолітньої особи

Допит зазначеної категорії осіб проводиться за правилами, визначеними у ст. 226. в присутності законного представника, педагога або психолога. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день.

Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок про необхідність надавати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань і за завідомо неправдиві показання.

До початку допиту малолітньому або неповнолітньому роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.

У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого, слідчий, прокурор за клопотанням цієї малолітньої або неповнолітньої особи має право усунути його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника (ч. 5 ст. 226 КПК України ).

Допит неповнолітнього потерпілого або свідка проводиться за можливістю невідкладно після події злочину у спеціально обладнаному та прилаштованому для цих цілей приміщенні. За можливістю всі допити неповнолітнього потерпілого, свідка повинні проводитися однією і тією самою особою.

До початку слідчої (розшукової) дії педагогу, психологу або законному представнику роз’яснюються його право за дозволом ставити уточнюючі запитання малолітній або неповнолітній особі.

Відеоконференція

Слід також зазначити, що ст. 232 КПК України передбачає проведення допиту у режимі відеоконференції під час досудового розслідування.

Зокрема, допит осіб під час досудового розслідування може бути проведено у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування) у випадках:

1) неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин;

2) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;

3) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування;

4) наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.

Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування приймається слідчим, прокурором, а в разі здійснення у режимі відеоконференції допиту згідно із ст. 225 КПК України – слідчим суддею, з власної ініціативи або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі, якщо сторона чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного досудового розслідування, слідчий, прокурор, слідчий суддя може прийняти рішення про його здійснення лише мотивованою постановою (ухвалою), обґрунтувавши в ній прийняте рішення.

Рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування, в якому дистанційно перебуватиме підозрюваний, не може бути прийняте, якщо він проти цього заперечує.

Використання у дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій повинно забезпечувати належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам слідчої (розшукової) дії повинна бути забезпечена можливість ставити запитання і отримувати відповіді осіб, які беруть участь у слідчій (розшуковій) дії дистанційно, реалізовувати інші надані їм

процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки (ч. 3 ст. 232 КПК України).

 

4.Пред’явлення для впізнання – це самостійна слідча дія, яка полягає в пред’явленні свідку, потерпілому, підозрюваному в передбаченому законом порядку певного об’єкта, для того щоб вони могли встановити його тотожність або відмінність з тим об’єктом, який спостерігали раніше, зберегли в пам’яті і про який давали показання (статті 228–231 КПК).

Залежно від об’єкта розрізняють пред’явлення для впізнання осіб (ст. 228 КПК), речей (ст. 229 КПК), а також трупа (ст. 230 КПК).

Пред’явлення для впізнання проводиться без винесення про це спеціальної постанови. У процесі провадження цієї слідчої дії особа, якій пред’являється об’єкт для впізнання, називається впізнаючий. Впізнаючими можуть бути свідки, потерпілі, підозрювані. Пред’явлення особи для впізнання як слідчу дію необхідно відрізняти від пред’явлення осіб, здійснюваного при провадженні інших слідчих дій, наприклад, пред’явлення фотографії в ході допиту (узнавання).

пред’явлення фотографії в ході допиту (узнавання).

Обов’язковою умовою проведення цієї слідчої дії є попереднє опитування слідчим, прокурором впізнаючого про обставини, за яких той бачив особу, що підлягає впізнанню, про її зовнішній вигляд, прикмети, особливості тощо. З’ясувавши обставини, при яких впізнаючий спостерігав особу, що підлягає впізнанню, необхідно встановити об’єктивні і суб’єктивні чинники, що впливають на повноту і правильність сприйняття: у якому стані був допитуваний перед початком і після події, у процесі спостереження; якими були спрямованість уваги, тривалість сприйняття; чи немає у впізнаючого дефектів слуху, зору, чи добре він запам’ятовує обличчя людей; чому впізнаючий запам’ятав саме ці ознаки особи, що підлягає впізнанню.

За результатами опитування складається протокол з дотриманням вимог статей 104, 231 КПК. У коментованій статті чітко не вказано, що перед безпосереднім пред’явленням особи для впізнання проводиться допит, мова йде про «попереднє з’ясування» та «опитування». Утім уявляється, що відомості, які надаються в ході опитування, є таким процесуальним джерелом доказів, як показання, що надаються, як це зазначено в ч. 1 ст. 95 КПК, під час допиту. Саме тому попередньо з’ясування обставин перед пред’явленням для впізнання повинно відбуватися за правилами допиту (ст. 224

КПК) з обов’язковим роз’ясненням учасникам слідчої дії їх процесуальних прав, обов’язків та можливої відповідальності свідків та потерпілих за дачу завідомо неправдивих показань, а свідків ще й за відмову давати показання. Саме такий порядок уявляється більш прийнятним, оскільки під час опитування можуть бути надані неправдиві відомості, за дачу яких особа не буде нести жодної відповідальності.

Якщо в процесі з’ясування обставин свідок, потерпілий, підозрюваний у своїх показаннях указують на наявність в особи, яку впізнають, будь-якої чітко вираженої або такої, що рідко зустрічається, неповторної ознаки (відсутність ноги, руки, ока, наявність татуювання, родимої плями, шраму характерної конфігурації і та ін.), пред’явлення для впізнання у такому разі є необов’язковим. Наявність у особи таких особливих, неповторних ознак і ототожнення цієї особи можна здійснити шляхом проведення її допиту або освідування.

Пред’явлення особи для впізнання можливе і тоді, коли одна з осіб, що беруть участь у кримінальному провадженні, заявляє про особисте знайомство з іншою, а остання це заперечує. У таких випадках у протоколі допиту впізнаючого, що заявив про особисте знайомство, необхідно також відобразити основні ознаки зовнішності, прикмети особи, яку він може впізнати.

 

5.Починаючи проведення слідчої дії, особа, яка її проводить, повинна роз’яснити права і обов’язки особам, які беруть у ній участь, а також процесуальний порядок її проведення.

Особа, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому разом з іншими особами в кількості не менше трьох. Понятий не може бути одночасно особою, що пред’являється для пізнання. Особи, серед яких пред’являється той, що підлягає

впізнанню, повинні бути однієї статі і по можливості схожі з ним за зовнішністю (вік, зріст, вага, статура, форма і колір обличчя, довжина і колір волосся, колір очей) і одягом. Така вимога закону спрямована на те, щоб виключити помилки при впізнанні.

Наявність в особи, що підлягає впізнанню, ознак, що різко відрізняють її від решти осіб, серед яких вона пред’являється (це можуть бути, наприклад, наручники на підозрюваному, його неохайний зовнішній вигляд: неголеність, нечесане волосся, пом’ятий одяг, відсутність ременя на брюках і шнурків на взутті, наявність особливої прикмети), мимовільно привертає увагу впізнаючого, наштовхує його на думку, що саме ця особа є тим, кого потрібно впізнати. Слід враховувати расову і національну приналежність особи. Неприпустимо пред’явлення для впізнання осіб різних національностей, коли виявляються національні особливості зовнішності.

Виконуючи вимоги процесуального закону, необхідно у відсутності впізнаю чого запропонувати особі, що пред’являється для впізнання, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред’являються для впізнання. Цей прийом спрямований на посилення гарантій прав того, хто підлягає впізнанню.

Після того, як особа, яка підлягає впізнанню, займе місце серед осіб, що пред’являються, запрошується впізнаючий і йому після роз’яснення суті слідчої дії, що проводиться, пропонується уважно оглянути громадян, які пред’являються для впізнання, і вказати особу, яку він пізнає. Підганяти пізнаючого не можна. На його прохання з дозволу слідчого чи прокурора всі особи, що пред’являється для впізнання, або ті, на кого вкаже впізнаючий, можуть змінити своє положення: встати, пройти деяку відстань, зробити певні рухи, жести, сказати фрази. У такому випадку неприпустимими є прийоми, що скеровують увагу впізнаючого на особу, яка підлягає впізнанню, що містять підказку і програмують результат впізнання.

Результатом пред’явлення для впізнання може бути ототожнення (впізнання конкретної особи), встановлення схожості, невпізнання.

Якщо впізнаючий упізнав кого-небудь із пред’явлених осіб, то на прохання прокурора або слідчого він указує рукою на цю людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого саме йде мова. Потім необхідно запропонувати впізнаючому назвати прикмети, за якими він впізнав указаного ним громадянина, з’ясувати, чи не бачить він яких-небудь змін у зовнішньому вигляді особи, що впізнана, якщо такі спостерігаються, та в чому вони конкретно виражені. Слід також уточнити, скільки разів раніше і за яких обставин бачив впізнаючий цю особу, навести короткі відомості про характер злочину і про конкретні дії особи, що впізнана. Впізнаючий не повинен повторювати свої колишні показання в повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі.

При заяві впізнаючого про те, що він нікого з пред’явлених осіб не впізнав, необхідно з’ясувати, на чому заснований висновок впізнаючого: або він не пам’ятає образ людини, що раніше спостерігалася ним, або добре пам’ятає його і абсолютно переконаний, що серед пред’явлених осіб немає того, якого він бачив раніше.

Якщо при провадженні слідчої дії впізнаючий вкаже як на особу, ним впізнану, на кого-небудь з громадян, серед яких знаходиться той, що підлягає впізнанню, або на понятого, слідчий повинен вислухати всі доводи впізнаючого і зазначити цей факт у протоколі.

У слідчій практиці може виникнути необхідність пред’явлення декількох осіб одному пізнаючому. У таких випадках провадиться пред’явлення для впізнання кожної особи окремо.

З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред’являлася для впізнання.

6.Види пред’явлення для пізнання:

- пред’явлення для впізнання особи;

- пред’явлення трупа для впізнання;

- пред’явлення речей для впізнання.

Під час досудового розслідування слідчий, прокурор, слідчий суддя мають право прийняти рішення про проведення слідчих дій у режимі відеоконференції. Відеоконференція (далі – ВК) – це інформаційна технологія, що забезпечує одночасно двосторонню передачу, обробку, перетворення і візуалізацію інтерактивної інформації на відстань в режимі реального часу з допомогою апаратно-програмних засобів обчислювальної техніки. Взаємодію в режимі ВК також називають сеансом

відеоконференцзв’язку.

Закон дозволяє проведення тільки двох слідчих дій у режимі ВК ― допиту осіб (у

тому числі одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб) та впізнання осіб

чи речей.

Під ВК у кримінальному провадженні слід розуміти особливу процедуру, що виконується за посередництвом телекомунікаційних технологій, при якій спілкування у вигляді обміну аудіо– і відеоінформацією між віддаленими учасниками слідчої дії відбуваються на відстані (дистанційно), але в режимі реального часу.

При використанні у дистанційному досудовому розслідуванні технічних засобів і технологій слід забезпечити належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. З цією метою слідчий, прокурор чи слідчий суддя повинні залучити до участі у проведенні слідчої дії у режимі ВК спеціаліста, який володіє спеціальними знаннями та навичками застосовування відповідних технічних засобів та технологій.

ВК повинна відбуватися також із забезпеченням інформаційної безпеки, тобто слід забезпечити захищеність інформації та підтримуючої її інфраструктури від випадкового чи навмисного впливу природного чи штучного характеру, що можуть завдати шкоди кримінальному провадженню, призвести до розкриття таємниці досудового розслідування, змісту показань, що були надані під час слідчої дії, даних про осіб, які знаходяться під державним захистом тощо.

Якщо особа, яка братиме участь у досудовому розслідуванні дистанційно згідно з рішеннями слідчого чи прокурора, знаходиться у приміщенні, розташованому поза територією, яка перебуває під юрисдикцією органу досудового розслідування, або поза територією міста, в якому він розташований, слідчий, прокурор своєю постановою доручає в межах компетенції органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, на території юрисдикції якого перебуває така особа, організацію проведення ВК.

Як правило, ВК відбувається у режимі «реального часу» з передачею чіткого зображення та звуку. Винятком є випадки, коли необхідно забезпечити державний захист особи. Така особа може бути допитана в режимі ВК з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо було б упізнати. З цією метою застосовуються спеціальні акустичні ефекти, що змінюють голос, а також візуальні перешкоди технічного характеру, або іншим чином змінюється зовнішність особи.

Хід і результати слідчої (розшукової) дії, проведеної у режимі ВК, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.

У матеріалах кримінального провадження обов’язково зберігаються оригінальні примірники технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо. Незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження тягне за собою недійсність слідчої (розшукової) дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів (частини 3, 6 ст. 107 КПК).

 

7. Слідчий експеримент – це слідча дія, яка полягає в тому, що слідчий та/або прокурор у присутності понятих, а в необхідних випадках за участю спеціаліста, підозрюваного, потерпілого, свідка, захисника, представника, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, проводить відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проводить інші необхідні досліди чи випробування.

Метою слідчого експерименту є перевірка та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Закон не вимагає винесення постанови про проведення слідчого експерименту. Він може бути проведений як за ініціативою слідчого чи прокурора, так і за клопотанням підозрюваного, його захисника, потерпілого, свідка, інших учасників процесу.

Якщо клопотання про проведення слідчого експерименту заявила сторона захисту чи потерпілого, участь особи, яка його ініціювала, та (або) його захисника чи представника є обов’язковою, крім випадків, коли через специфіку слідчої дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній (ч. 6 ст. 223 КПК).

Важливою умовою проведення слідчого експерименту є його проведення в умовах, максимально наближених до тих, в яких у минулому відбувалася досліджувана дія чи подія. Тому, перш ніж проводити дослідницькі дії, необхідно відтворити (реконструювати) обстановку, в якій вони проводитимуться. Ступінь реконструкції залежить від характеру експерименту, обстановки, в якій він здійснюватиметься, від можливостей реконструювання. Недотримання цієї умови розцінюється як порушення вимог кримінально-процесуального закону, що спричиняє втрату доказового значення одержаних даних.

Слідчий експеримент проводиться, якщо у слідчого чи прокурора вже є певні відомості, які необхідно уточнити та перевірити. Саме тому він не може належати до невідкладних чи первинних слідчих дій.

Експериментальні дії, що можуть проводитися в рамках слідчого експерименту, можна поділити на дві групи: 1) ті, що пов’язані із відтворенням дій; 2) ті, що пов’язані з реконструкцією обстановки та обставин події.

При проведенні слідчого експерименту безпосередньо або після його закінчення з урахуванням вимог статей 104–107 КПК складається протокол, який підписується всіма особами, що брали в ньому участь, а також понятими і слідчим та/або прокурором. У протоколі, крім звичайних відомостей, потрібно вказати: з чиєю участю і в чиїй присутності проводився слідчий експеримент; його мету; відомості про особу, показання якої перевірятимуться; відомості, що перевіряються; умови провадження слідчої дії (стан погоди, освітлення і та ін.); хід експерименту, тобто дії, виконані його

учасниками при підготовці і відтворенні обставин події, що перевіряється; при вчиненні дослідницьких дій особливо докладно описуються одержані результати; фіксується маршрут руху учасників слідчої дії, указується початкова точка, звідки почалося просування учасників, порядок їх розташування. Якщо в процесі перевірки і уточнення відомостей вилучалися предмети, документи, то все це також повинне знайти відображення в протоколі. Якщо дослідницькі дії проведені повторно або неодноразово, кожна дія і отриманий результат мають бути відображенні в протоколі.

Якщо під час проведення слідчого експерименту застосовувалися технічні засоби

фіксації, це також повинно знайти своє відображення в протоколі.

 

8.До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.Разом з тим слід враховувати, що Конституція України (ст. 63) і КПК надають підозрюваному право не свідчити проти самого себе і своїх близьких родичів. Таким чином, згода на участь у слідчому експерименті, а також надання показань під час нього є правом підозрюваного, а не обов’язком. Його відмова брати участь у проведенні слідчого експерименту, давати які-небудь пояснення, пов’язані з проведенням слідчого експерименту, виключає можливість проведення

цієї слідчої дії.

Для проведення слідчого експерименту необхідно залучити не менш двох понятих. Більше двох понятих доцільно запрошувати у випадках проведення складного, багатоепізодного експериментального дослідження, дослідження, що проводиться на великій території, при перевірці наявних даних і припущень про можливість у певних умовах чути що-небудь (наприклад, постріл у різних кімнатах) тощо.

На місці проведення слідчої дії слідчий чи прокурор має дати роз’яснення її учасникам щодо мети і порядку виконання експериментальних дій, роз’яснити права і обов’язки кожної з присутніх осіб; запитати особу, чиї показання будуть перевірятися, чи підозрюваного, чи згодні вони взяти участь у слідчій дії; роз’яснити їх конституційне право не свідчити проти самого себе і своїх близьких родичів (ст. 63 Конституції України, ст. 18 КПК). Свідок та потерпілий, які досягли віку кримінальної відповідальності, попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу завідомо

неправдивих показань, а свідок – також за відмову від дачі показань.

Закон містить вимогу про те, що перед проведенням слідчої дії особам, які беруть в ній участь, роз’яснюються їх права та обов’язки, передбачені КПК (ч. 3 ст. 223).

Іноді роз’яснення обов’язків особі, показання якої повинні перевірятися експериментальним шляхом, тісно пов’язане із роз’ясненням суті експериментальних дій, що будуть проводитися, їх метою та завданнями самого експерименту. Втім уявляється, що в деяких випадках слідчий чи прокурор повинні вирішити на власний розсуд, чи доцільне таке детальне роз’яснення, оскільки повідомлення про мету слідчої дії може вплинути а особу, яка побажає приховати певні обставини, змінить швидкість пересування, темп роботи, послідовність маніпуляцій тощо, що призведе до необ’єктивних результатів перевірочних дій та не буде досягнута мета слідчої дії.

Після отримання згоди особи на участь у слідчому експерименті їй пропонується

дати показання про обставини певної події. Іншим учасникам слідчої дії не можна

втручатися у розповідь особи, допускати підказки у виборі напрямку руху, щоб виключити будь-які сумніви в достовірності результатів перевірки.

Слідчий має право надати особі змогу супроводжувати свої показання демонстрацією якихось дій, навичок, вказати місця знаходження схованок, слідів, окремих прикмет або позначок, які сприяють орієнтації, тощо. Разом з тим слідчий повинен присікати спроби знищити сліди, об’єкти, приховати які-небудь обставини та ін.

З метою уточнення окремих важливих деталей, заповнення прогалин, усунення суперечностей після вільної розповіді і демонстрації слідчий має право поставити запитання особі, яка дає показання про обставини певної події. Не допускається при цьому постановка навідних запитань.

Слідчий експеримент допускається тільки за умови, якщо в процесі його провадження не принижуються честь і гідність осіб, що беруть у ньому участь, не створюється небезпека для їх життя і здоров’я, не завдається шкода майну, не порушуються норми моралі.

Слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому КПК, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи (див. коментар до статей 233–234 КПК).

 

Тема: Слідчі дії

 

Заняття перше

1.Поняття та система слідчих дій. Їх співвідношення з іншими процесуальними діями та оперативно-розшуковими заходами.

2.Класифікація слідчих дій. Слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії. Класифікація негласних слідчих (розшукових) дій.

3.Загальні процесуальні умови проведення слідчих (розшукових) дій.

4.Фіксація ходу та результатів проведення слідчих (розшукових) дій.

 

Заняття друге

1. Поняття, мета та підстави проведення допиту.

2. Процесуальний порядок проведення допиту.

3. Види допиту. Особливості проведення допиту малолітньої або неповнолітньої особи. Проведення допиту у режимі відеоконференції.

4. Поняття, мета та підстави проведення пред’явлення для впізнання.

5. Процесуальний порядок проведення пред’явлення для впізнання

6. Види пред’явлення для впізнання. Проведення впізнання у режимі відеоконференції.

7. Поняття, мета та підстави та проведення слідчого експерименту.

8. Процесуальний порядок проведення слідчого експерименту.

 

Заняття третє

1.Поняття, мета та процесуальний процесуальний порядок проведення слідчого огляду.

2.Види слідчого огляду. Огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією.

3.Поняття, мета, підстави та види проведення освідування.

4.Процесуальний порядок проведення освідування.

5.Поняття, мета та підстави проведення обшуку.

6.Процесуальний порядок проведення обшуку.

7.Види обшуку. Обшук житла чи іншого володіння особи.

8.Поняття та процесуальний порядок одержання зразків для експертного дослідження.

9.Процесуальний порядок призначення та проведення судової експертизи. Допит експерта.

Нормативний матеріал та судова практика

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI (статті 47, 69, 71, 104-105, 133, 135-138, 160-166, 241, 309; глава 20).

2. Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 р. № 5076-VІ.

3. Закон України "Про розвідувальні органи України" від 22 березня 2001 р. № 2331-ІІІ (стаття 20).

4. Закон України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ (стаття 27).

5. Закон України "Про cудоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 р. № 2453-VІ.

6. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР (стаття 20).

7. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93 (пункти 6, 9, 10, 21, 23, 24, 27, 29).

8. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз, затв. наказом Міністра юстиції України від 8 жовтня 1998р. №53/5 // Офіційний вісник України. – 1998. - №46. – Ст. 1715.

9. Інструкція про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затв. наказом Міністра юстиції України від 24 грудня 2003р. №170/5 //Офіційний вісник України. – 2003. - №52. – 4.2. – Ст. 2853.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" (пункти 11, 12).

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (пункти 11-16).

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.