Методика формування граматичної правильності мовлення у дітей

Формування граматично правильного мовлення у дітей передбачає такі напрями: перевірка граматичної правильності дитячого мовлення і запобігання помилкам; наслідування мовленнєвому зразку педагога, мовлення якого відповідає всім нормативним вимогам, використання ефективних методів і прийомів формування граматичної правильності мовлення дітей як на заняттях, так і в повсякденному житті.

Перевірка дитячого мовлення і запобігання помилкам.Щоб пра­вильно обрати напрям роботи з формування граматичної правильності мовлення, вихователь має знати, які саме помилки характерні для ді­тей конкретної групи, як часто вони трапляються. З цією метою в кож­ній віковій групі дошкільного закладу проводиться індивідуальна пе­ревірка мовлення дітей двічі на рік: восени (вересень-жовтень) і на­весні (травень-червень). Перевіряють такі сторони граматичної будови мови:

особливості побудови речень: з'ясовують, які речення переважають (прості, поширені, непоширені, складносурядні, складнопідрядні), поря­док слів у реченні; особливості вживання сполучників і сполучних слів;

відмінювання іменників за відмінками (помилки в іменниках жіно­чого роду в орудному відмінку: їла ложкам) або відмінювання невід­мінюваних слів на зразок: кофе, радіо);

вживання роду і числа іменників та їх узгодження з іншими части­нами мови;

помилки, що допущені дітьми у використанні дієслівних форм (відмі­нювання за особами, чергування в основі слова);

узгодження числівників з іменниками;

вживання прийменників у реченні;

помилки, допущені дітьми у використанні інших частин мови.

Вихователю обов'язково потрібно перевіряти граматичні помилки, зумовлені специфічними умовами двомовності - так звані русизми, украї­нізми.

Для перевірки дитячого мовлення потрібно мати спеціальний мате­ріал, дібрати найвдаліші прийоми, які б дали можливість виявляти особ­ливості граматичної будови мови дітей.

Сюжетні картинки.Розповідь за такими картинками дає змогу про­стежити побудову речень. Картинки слід добирати так, щоб дити­на могла скласти речення різної складності, наприклад, з двох слів (Хлопчик читає; Дівчинка поливає; Бабуся плете); з трьох слів {Дівчинка тримає ромашку)', багатослівні {Дівчинка прибирає свої іграшки)', складні речення {Дівчинка подає кубики хлопчику. а хлопчик складає їх у машину; Дівчинка дивиться, як хлопчик ма­лює)', речення з прийменниками {Дівчинка сидить на стільці, а хлопчик стоїть біля неї; Хліб лежить на столі, а яблука в та­рілці).

Читання невеликих оповідань та бесіда за їх змістом.Вихователь читає оповідання і звертається до дітей з двома-трьома запитаннями. Наприклад такі оповідання: К. Ушинського «Півник з родиною»; Л. Тол-стого «Була у Насті лялька Катя», «Курочка», «Кінь»; М. Коцюбинсь­кого «Дві кізочки», «Про двох цапків».

Бесіди (за раніше накресленим планом).Дидактичні ігри з кар­тинками й іграшками на зразок «Чого не стало», які дають можли­вість перевірити вміння дітей відмінювати іменники, та гра «Що зміни­лось?» (на вживання прийменників). Спеціально підібрані дидактичні вправи на ті частини мови, що потребують перевірки. Наприклад, за­пропонувати дітям скласти речення зі словами вухо, радіо, піаніно тя ін.

Для перевірки граматично правильного мовлення можна викорис­тати діагностичні завдання, складені самим вихователем або взяті із спеціальної методичної літератури (А. Арушанова, А. Богуш, К. Кру­тій, Н. Лопатинська, Н. Маковецька, Г. Ніколайчук, О. Ушакова та ін.).

Розглянемо приклади діагностичних завдань.

Завдання.Мета: з'ясувати здатність дитини розрізняти грама­тичні форми однини й множини іменників.

Перед дитиною розкладають картинки. На одних зображені оди­ничні предмети, на інших - ті самі предмети у кількості від двох і більше. Спочатку добирають картинки із зображенням предметів, назва яких у множині має наголос наприкінці слова. Наприклад: гриб ~ гриби, стіл - столи, слон - слони, олівець - олівці, кіт -коти.

Потім картки із зображенням предметів з ненаголошеним закінчен­ням у множині: собака - собаки, лопата - лопати, кішка - кішки, корова -корови.

Педагог пропонує показати, де собаки, а де собака; де гриб, а де гриби тощо.

Гра «Назви велике».

Мета: з'ясувати особливості вживання та розуміння дітьми імен­ників із суфіксом згрубілості -ищ-, здатність до рефлексії під час са­мостійного творення слів за допомогою цього суфікса.

Матеріал: перша серія малюнків: маленький і великий слон; друга серія малюнків: маленький і великий лев; третя серія малюнків: мавпа, вовк, тигр, ведмідь, верблюд. Хід заняття: перша серія. Вихователь: «У місті, де живуть Максимко і Даринка, є великий зоопарк. Як же люблять наші малята ходити до нього! Проте, на жаль, це відбувається не дуже часто, адже _Татусь і матуся працюють зранку до вечора, а зоопарк розміщений так далеко, що їхати туди потрібно тролейбусом, тому самостійно діти піти туди не можуть. І ось одного вихідного дня тато запропонував Мак-симкові й Даринці поїхати до зоопарку. Уявіть собі радість братика й сестрички!

Як же цікаво в зоопарку! Он слони: дбайливий тато-слон, біля нього- маленьке вухате слоненятко. Як ти гадаєш, як ще можна на­звати великого слона? (Прогнозована відповідь: слонище.) У сло-ненятка хоботочок, а в тата-слона... (Прогнозована відповідь: хоботи-ще.) У слоненятка вуха ще не дуже великі, а в тата-слона не великі вуха, а ... (Прогнозована відповідь: вушища). Слоненя ще дуже ма­леньке, тому й ніжки в нього маленькі, а в тата-слона - не просто великі ноги, а справжні... (Прогнозована відповідь: ножища.)

Завдання.Мета: з'ясувати особливості вживання дітьми дієслів в умовному і наказовому способі дії; перевірити вміння створювати слова за допомогою суфіксів.

1. Що зробив зайчик, якби зустрів вовка (лисицю)? (втік би, сховав­ся б, злякався б).

Відповідь дитини:

правильно називає слово в умовному способі дії;

добирає два слова;

називає тільки одне слово.

2. Скажи зайчику, щоб він пострибав, сховався, затанцював. Відповідь дитини:

правильно називає слова в наказовому способі дії; добирає два слова; називає одне слово.

3. Скажи, як називають дитинча зайчика? (зайченя), дитинчат? (зай­ченята), у зайця багато... (зайченят).

Аналогічні запитання пропонуються і щодо інших тварин. У ли­сиці.. , у вовка.., у ведмедя.., у їжака... Відповідь дитини:

називає всіх дитинчат у правильній граматичній формі; називає правильно тільки одну граматичну форму; не виконує завдання.

4. Назви дитинчат собаки, корови, коня, вівці (собака - цуценя, цуце­нята, багато цуценят; корова - теля, телята, багато телят; кінь - лоша, лошата, багато лошат; вівця - ягня, ягнята, багато ягнят).

Відповідь дитини:

дитина називає всі слова правильно;

називає два-три слова;

називає одне слово.

5. Де живуть звірі? (у лісі). Які слова можна утворити зі словом лісі (лісний, лісок, лісище, лісовик, лісовичок, лісочок).

Відповідь дитини;

називає більше двох слів;

називає два слова;

повторює задане слово.

Індивідуально мовлення перевіряється в ранкові години, після ден­ного сну і на прогулянці. Маючи загальну картину граматичних поми­лок, вихователь може спланувати подальшу роботу щодо їх запобіган­ня й виправлення. Якщо частина дітей вимовляє неправильно якесь слово, то можна сподіватись (завдяки схильності дошкільнят до на­слідування), що ця помилка може з'явитись і в інших дітей. У зв'язку з цим вихователь планує роботу, яка спрямована на запобігання мож­ливим помилкам: дидактичні ігри, вправи, розповідання за картинками з усією групою дітей та індивідуально з тими дітьми, в яких були вияв­лені помилки.

Наявність правильного зразка для наслідування.Дитина наро­джується, живе і розвивається в суспільстві. Для неї це не тільки вузь­ке коло предметів і явищ природи, а й люди, речі, суспільні відносини, культура, мова, наука тощо. Спочатку дитина не розмовляє, але чує мовлення дорослих, звернене до неї, потім приходить час, коли дитина сама включається в активне мовленнєве спілкування. Середовище, за П. Блонським, відіграє важливу роль у розвитку мовлення маленької дитини, воно дає чи не дає дитині можливість багато говорити і постій­но чути мовлення дорослих, воно прискорює або гальмує розвиток мов­лення. Отже, від мовного середовища, в якому знаходиться дитина, за­лежить її власне мовлення.

«Правильність граматичної будови мови у дітей раннього віку, ~ зауважує М. Красногорський, залежить від правильності побудови мов­лення навколишніх людей. Трирічний малюк правильно вживає відмін­ки, особи, дієслівні форми, засвоюючи їх у мовних сполученнях, які він сприймає від тих, хто його оточує. Тому для правильного розвит­ку дитячого мовлення важливо, щоб діти на другому і третьому році життя чули правильне мовлення з досить багатим словниковим скла­дом»¹.

У ранньому дитинстві за дуже короткий час (два-три роки життя) дитина оволодіває рідною мовою. Засвоєння відбувається завдяки здат­ності нервової системи до наслідування. М, Красногорський наголошує: «Під час нормального мовленнєвого спілкування дитини з навколиш­німи людьми мовні зв'язки утворюються шляхом наслідування і зміцню­ються шляхом спонтанного повторення, або, як ми називаємо, фізіологіч­ної ехолалії»

Методи і прийоми формування граматичної правильності мовлення у дітей.Для формування граматичної правильності мовлення використо­вують такі методи: дидактичні ігри і вправи, розповіді з використанням слів, в яких діти допускають помилку, картинки, переказування художніх оповідань, читання віршів, складання дітьми розповідей із використан­ням групи слів на тему, запропоновану вихователем.

Найефективнішим методом формування граматичної правильності мовлення є дидактичні ігри. Це доволі поширений вид діяльності в роботі дошкільних закладів, хоча вихователі не завжди правильно оби­рають ту чи ту гру для досягнення потрібної мети. Гра планується сама собою, оскільки ігри на формування граматичної правильності мовлен­ня недостатньо описані в методичній літературі, відсутні вони і в пла­нах виховної роботи вихователів дошкільних закладів.

Які групи дидактичних ігор використовуються для формування граматичної правильності мовлення? Це насамперед дидактичні ігри, спрямовані на формування вміння дітей відмінювати іменники множи­ни в родовому («Чого не стало?», «Чого більше?») та називному відмін­ках («Що змінилось?», «Назви предмети», «Опиши картинку», «Пош­та»); на відмінювання іменників однини і множини у знахідному від­мінку («Що я бачив?», «Розкажи про картинку»); на вживання роду іменників («Плутанина», «Одягни ляльку», «Крамниця іграшок»); на вживання невідмінюваних іменників («На гостини», «Що я чув по ра­діо?»); на вживання дієслів за особами і дієслівних форм з чергуван­ням приголосних в основі («Що ми робимо?», «Що написано в листі?»); на узгодження числівників з іменниками («Що змінилось?», «Порахуй, скільки?»); на відмінювання іменників, що вживаються тільки в од­нині або множині («Кому що потрібно?», «Про що ми задумали?»); на правильне вживання прийменників («Сховай зайчика», «Що змінило­ся?», «Де ведмедик?»); на виправлення помилок, зумовлених двомов­ністю («Назви слово іншою мовою», «Що змінилось?», «Крамниця ігра­шок», «Про що ми задумали?»); на виправлення граматичних помилок («Так чи не так?», «Виправ, Петрушку», «На уроці рідної мови» та ін.).

Крім дидактичних ігор у практиці роботи дошкільних закладів слід широко використовувати дидактичні вправи, які доступні дітям стар­шого дошкільного віку. Дидактичні вправи високо оцінював К. Ушин-ський. У його книзі «Рідне слово» зібрано чимало корисних вправ для розвитку мовлення дітей. Добираючи дидактичні вправи для дітей, К. Ушинський водночас вимагав від педагога правильної методики їх проведення, правильного добору запитань, оскільки кожна дидактична вправа складається із запитання та відповіді. «У перших вправах, -писав автор, - наставникові, безперечно, доведеться керувати безпере­стану і дитячою спостережливістю, і дитячою думкою, і дитячим словом та задовольнятися, коли діти дадуть правильну відповідь на найкон­кретніші запитання, наприклад: як називається предмет? як називається та чи інша частина предмета? якого вона кольору? Потім він може комбінувати свої запитання так, що на них потрібно відповідати цілим реченням, наприклад; що їсть кінь? якої масті бувають коні?.. Далі запитання мають, розширюватися таким чином, щоб відповідь на них складала кілька речень. Наприклад: як їсть корова, а як кінь? Чим віслюк схожий на коня, а чим на корову? Далі йдуть запитання, які припускають у відповіді цілу низку речень... Так, щоб поступово підго­туватися до самостійного опису і таких предметів, про які нічого не говориться у книзі, але діти можуть їх розглянути»¹.

Великого значення дидактичним вправам надавала і Є. Тихєєва, яка розробила цілу систему дидактичних вправ з розвитку мовлення у до­шкільнят.

У дошкільній педагогіці визначено такі педагогічні вимоги до ди­дактичних вправ, що використовуються в роботі з дітьми:

а) правильний добір дидактичних вправ відповідно до помилок, що трапляються в дитячому мовленні;

б) дидактична вправа повинна мати чітко визначену мету, основне навчальне завдання (наприклад, дидактична гра на засвоєння дітьми прийменників або дієслівних форм);

в) матеріал до дидактичної вправи слід добирати так, щоб діти мали можливість зіставляти правильні й неправильні форми, щоб у ньому були не лише ті граматичні форми, в яких діти допускають помилки, а й інші близькі граматичні форми, раніше засвоєні дітьми {червоне яблу­ко, червоний прапорець, червона стрічка)',

г) кожна дидактична вправа має стимулювати дитячу думку, сприяти розвитку мислення;

д) будувати дидактичну вправу потрібно на знайомому дітям мате­ріалі, пов'язаному з їхнім життям і діяльністю;

е) у дидактичних вправах потрібно передбачити наочний матеріал; є) дидактичні вправи слід проводити жваво, цікаво, використовуючи

ігровий прийом.

Для формування граматичної правильності мовлення у старшому дошкільному віці використовують різні групи дидактичних вправ.

Вправи на словотворення.Головна мета - формування інтересу до слова, розвиток критичного ставлення до мовлення, пошук серед різних варіантів слів граматично правильного. Це такі вправи:

утворення іменників за допомогою суфіксів («Хто у нього мама?», «Хто вона (він)?», «Скажи одним словом»):

- Вовченя. Хто в нього мама?

- Вовчиця.

- Зайченя. Хто в нього мама?

- Зайчиха.

- Левеня. (Левиця.) Порося. (Свиня.)

- Оля плаває. Як про неї можна сказати? Хто вона? (Плавчиха.)

- Машина, що ріже овочі. Як про неї можна сказати одним словом? (Овочерізка.)

- Посуд, в якому лежать цукерки. Як про нього можна сказати одним словом? (Цукерниця.);

утворення порівняльних ступенів прикметників:

- Навесні тепло, а влітку... (тепліше).

- Вода холодна, а лід ... (холодніший); утворення прикметників з двох слів: