Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Квантитативна історія – Кліометрика.



Кліометрика (термін походить від імені Кліо –музи істории і поєзії) – наука (міждисциплінарний напрямок), що, застосовуючи економічні теорії і економічні методи аналізу та статистичного моделювання і розрахунку можливих альтернативних версій розвитку економіки в минулому, вивчає економічну історію.

Розширено асоціюється з застосуванням математичних методів у історичних дослідженнях, тобто ототожнюється з квантитативною історією (квантитативний – кількісний).

 

v Вперше термін кліометрика зявився у пресі у грудні 1960 р.у статті Дж. Хьюгса, Л. Девіса і С. Рейтера «Аспекти квантитативного дослідження в економічній історії».

v «Кліометрична революція» відбулася у 60-х рр. ХХ ст. Виняткову роль тут відіграло те, що у 1960 р. редактороми «Journal of Economic History» стали прибічники кліометрічного підходу Дуглас Норт и Уільям Паркер.Тоді ж у США стали регулярно проводитися кліометричні конференції. У цей період в центрі уваги американських кліометриків було вивчення ролі залізниць у розвитку процесів індустріалізації, історія сільського господарства США у ХІХ ст., економічна ефективність рабської праці в американській економіці.

v З 70-х рр. ХХ ст. кліометричні підходи поширюють свій вплив у дослідженнях з економічної історії у Великобританыъ, скандинавських країнах, Іспанії, Бельгії, Голландії та ін.

v У більш ширшому плані застосування кліометричних методів у історичних дослідженнях (квантитативна історія) отримало розповсюдження також у Франції (Переважно в межах школи «Анналів»), Німеччині (головну роль відігравав Центр історико-соціальних досліджень Кьольнського університету) та інших країнах.

v В СРСР/Росії кліометричнна школа склалася у 60-70-х рр. ХХ ст. навколо І.Д. Ковальченко (Л.В. Милов, Л.І. Бородін). Розвиток кліометрики («нової економічної історії») йшло у руслі більш ширшого напрямку – квантитативної історії, що включав застосування у різних галузях історичного знання.

До загалу теоретичних надбань вітчизняної школи квантитативної історії відносять розробки інформаційних аспектів джерелознавства, концепцій і методів аналізу масових джерел, методології застосування багатовимірного статистичного аналізу і математичного моделювання в історичних дослідженнях.

Найбільш суттєві результати застосування методів квантитативної історії досягнуті у галузі аграрної історії Росії імперської доби, соціально-політичної історії радянського суспільства перших десятиріч, вивчення середньовічних руських текстів, а також в археологічних дослідженнях (Г. Федоров-Давидов, Д. Деопік, Ю. Щапова, В. Ковалевська та ін.).

В останні часи в Росії активно розвивається «кліодинаміка» - новий напрямок в математичному моделюванні історичних процесів (П. Турчин, Г. Малинецький, А. Коротаєв, С. Нефьодов та ін.)

v У 1993 р. Роберт Фогель и Дуглас Нортотримали Нобелівську премію з економіки за цикл робіт у галузі кліометрики. У рішенні Нобелівського комітету відмічалося, що премія присуджена «за розвиток нових підходів у дослідженнях з економічної історії, заснованих на застосування економічної теорії і кількісних методів для пояснення економічних і інституціональних змін».

v На кінець 90-х ХХ ст. ентузіасти квантифікації в історичних дослідженнях, що довгий час асоціювалися з перспективним напрямком відзначили,

ü що їх методи вже перестали називати «новими»,

ü а більша частина істориків звернула свій погляд на інші підходи, що характеризувалися протилежними методологічними засадами.

Причиною цього стало, певною мірою прагнення нової економічної історії підмінити собою історію взагалі (Кліометрія=Історія) Відомий вислів Еммануеля Ле Руа лад юрі (1973) «… історія, яка не є квантифікованою, не може претендувати на те, щоб вважатися науковою». Проте цей кількісний детермінізм і максималізація математично-статистичних викладок створили ситуацію яка була визначена опонентами як: «Розщеплений образ історичної науки – з одного боку, проникнення математичних методів і інших методик, з іншого – постмодернізмом у цілому – відповідає розщепленому стану самої історії».

 

Підводячи підсумок Ми можемо спертися на висновки зроблені відомим американським історіографом Г. Іггерсом («Історіографія у ХХ столітті: від наукової об’єктивності до постмодерністського виклику» 1997 р.). У цілому модерністські тенденції мали в історичній науці цілий спектр проявів

ü від квантитативних підходів соціології і економіки,

ü структуралізму школи «Анналів»

ü до марксистського класового аналізу;

усі ці течії орієнтувалися на модель наукового дослідження, визнану у природничих науках. На відміну від традиційної історіографії з її увагою до індивідуалізму, вказані течії підкреслювали важливість вивчення соціальних структур і процесів соціальних змін.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.