Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Стаття 369. Давання хабара



1. Давання хабара -

карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Давання хабара, вчинене повторно, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

3. Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Давання хабара нерозривно пов’язане з його одержанням, тому ознаки предмета цих злочинів цілком збігаються.

Об’єктивна сторона давання хабара полягає у передаванні службовій особі (або іншим особам з її відома та за згодою) самим хабародавцем або через посередників матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на його чи на користь третіх осіб (родичів, близьких) дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах самого хабародавця чи третіх осіб дій з використанням влади або службового становища.

Об’єктивна сторона цього злочину вичерпується самим фактом передавання (вручення) хабара.

Давання хабара є закінченим злочином з моменту прийняття службовою особою хоча б його частини.

П.12 постанови Пленуму ВСУ №5 від 26.04.02 “Про судову практику у справах про хабарництво”:

Службова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації, підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а за наявності до того підстав - і за інший злочин (зловживання владою або службовим становищем, незаконне заволодіння чужим майном тощо).

Склад злочину, передбаченого ст. 369 КК, у діях службової особи наявний і тоді, коли вона дала підлеглому вказівку домагатися таких благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, виділила або розпорядилась виділити для цього кошти чи інші цінності, надала законного вигляду виплатам у випадках давання хабарів у завуальованій формі тощо.

Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому домагатися благ, пільг чи переваг у такий спосіб, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, дав незаконну винагороду. Дії службової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватись як підбурювання до давання хабара.

Із суб’єктивної сторони давання хабара вчиняється лише з прямим умислом, причому винний усвідомлює, що передає незаконну винагороду саме як хабар. Відсутність такої свідомості (наприклад, внаслідок обману або зловживання довірою) виключає кваліфікацію діяння за ст.369 КК. Мотиви давання хабара можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.

Суб’єктом давання хабара може бути як приватна, так і службова особа. Якщо остання використовує для давання хабара своє службове становище, її дії слід кваліфікувати і за ст.364 КК.

У ч.3 ст.369 КК передбачені 2 спеціальні підстави (види) звільнення від кримінальної відповідальності, згідно з якими хабародавець звільняється від відповідальності за давання хабара, якщо:

1) щодо нього мало місце вимагання хабара;

2) після давання хабара він добровільно заявив про це до відповідного державного органу до порушення щодо нього кримінальної справи.

Добровільна заява про давання хабара є різновидом з’явлення із зізнанням.

П.21 постанови Пленуму ВСУ №5 від 26.04.02 “Про судову практику у справах про хабарництво”:

Звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч.3 ст.369 КК, не означає, що в її діях немає складу злочину. У зв'язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення предмета хабара.

Судам слід мати на увазі, що добровільною вважається усна чи письмова заява в органи внутрішніх справ, прокуратуру, інший державний орган, наділений правом порушувати кримінальну справу, зроблена з будь-яких мотивів, але не у зв'язку з тим, що про даний хабар стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам.

Установивши, що особа, яка дала хабар, звільнена від кримінальної відповідальності незаконно (зокрема, що хабар у неї не вимагали або вона заявила про даний хабар у зв'язку з тим, що про цей злочин стало відомо органам влади), суд за наявності клопотання прокурора повинен вжити передбачених ст.278 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК) заходів до притягнення її до відповідальності.

Такі ж заходи мають вживатись у разі виявлення фактів звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 369 КК організаторів, пособників, підбурювачів, оскільки на цих осіб зазначений закон не поширюється.

П.22 вищезазначеної постанови Пленуму ВСУ:

У діях особи, яка у зв'язку з вимаганням у неї хабара, перше ніж його дати, звернулась до органів влади з метою викрити вимагача, складу злочину немає. Тому вона звільняється від відповідальності на підставі не ч.3 ст.369 КК, а п.2 ч.1 ст.6 КПК. Гроші та інші цінності, які ця особа передала як хабар з метою викрити вимагача, належить повернути законному власнику на підставі п.5 ч.1 ст.81 КПК.

 

40. Провокація хабара. Співвідношення із підбурюванням до одержання чи давання хабара.

Стаття 370. Провокація хабара

1. Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою правоохоронних органів, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

П.23 постанови Пленуму ВСУ №5 від 26.04.02 “Про судову практику у справах про хабарництво”:

Свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було дано або одержано хабар.

Якщо з тією ж метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 і 369 чи статей 27 і 368 КК. (мій коментар – така кваліфікація дій “провокатора” хабара є штучним створенням сукупності злочинів при вчиненні одного злочину, оскільки ознаки так званої ідеальної сукупності злочинів у вчиненому немає).

Те, що давання або одержання хабара відбулось у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто його дав або одержав.

Провокація хабара вчиняється тільки шляхом активної поведінки – дії і належить до числа злочинів з формальним складом.

Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, дійсно спрямовані на викриття хабарництва, коли за заявою службової особи, якій пропонують хабар, або за інформацією будь-якої іншої особи, у якої просять чи вимагають хабар, службовими особами правоохоронних органів здійснюється законна оперативна діяльність (так званий “контрольований хабар”).

Підбурювачем до одержання чи давання хабара може бути будь-яка особа, а “провокатором” – лише службова особа, яка для провокації хабара використовує своє службове становище.

Якщо винний не використовує для цього службове становище і, по суті, діє як приватна особа, то залежно від конкретних обставин справи він може нести відповідальність лише як організатор, підбурювач або пособник злочину, передбаченого статтями 368 чи 369 КК.

Відсутність мети – викрити хабародавця або (та) хабароодержувача виключає кваліфікацію дій службової особи за ст.370 КК України. У цьому випадку у неї може бути співучасть у даванні чи одержанні хабара.

 

41. Поняття та система злочинів проти власності.

Розділ 6 Особливої частини КК України “Злочини проти власності”
(ст.ст. 185-198 КК України) містить злочини, родовим об’єктом яких є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Крім родового об’єкта, який об’єднує злочини, що передбачені в розділі 6, загальною їх ознакою є предмет – приватне, колективне, державне майно, що характеризується сукупністю певних ознак. Такими ознаками є:

1) юридична – право на майно належить певному власнику на законній підставі, для суб’єкта злочину воно є чужим;

2) економічна – майно має певну вартість, що вимірюється вкладеною в нього працею людини;

3) фізична – майно – це предмети матеріального світу, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Певні додаткові ознаки має предмет злочинів, передбачених
ст.ст. 192 – 198 КК України.

Предметом злочинів проти власності можуть бути також гроші, цінні папери, документи, які є еквівалентом вартості.

Не є предметом злочинів проти власності природні об’єкти (ліс на корені, звір у лісі тощо), посягання на які відносяться до злочинів проти довкілля (розділ 8 Особливої частини КК України). Ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже раніше (до заволодіння ними чи знищення їх) були вилучені з природного стану.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської зброї, бойових припасів до неї, пневматичних рушниць, газових і сигнальних пістолетів та деяких інших засобів, які не містять в собі вибухових речовин); вибухові речовини; радіоактивні матеріали; наркотичні засоби; психотропні речовини; військове майно та інші, які на підставі особливо небезпечних своїх властивостей передбачені законом як предмети злочинів проти громадської безпеки, народного здоров’я, військових злочинів та інш.

У деяких злочинах проти власності як предмет поруч із майном є право на майно, а також дії майнового характеру (ст.ст. 189, 190 КК України).

Система злочинів проти власності:

1) корисливі злочини (ст.ст. 185, 186, 187, 189, 190, 191, 192, 193, 198 КК);

2) некорисливі злочини (ст.ст.194, 1941, 195, 196, 197 КК).

Корисливі злочини проти власності діляться на:

1) ті, що пов’язані з вилученням чужого майна та його обертанням на свою користь або користь інших осіб (ст.ст. 185, 186, 187, 189, 190, 191 КК);

2) ті, що не пов’язані з вилученням чужого майна та його обертанням на свою користь або користь інших осіб (ст.ст. 192, 193, 198 КК).

 

42. Корисливі злочини проти власності, пов’язані з вилученням чужого майна та його обертанням на свою користь або користь інших осіб. Загальна характеристика та види.

Це злочини, передбачені ст.ст. 185, 186, 187, 189, 190, 191 КК України.

Детальне розкриття цього питання грунтується на конкретних відповідях, які йдуть далі.

43. Кваліфікуючи ознаки злочинів проти власності, що пов’язані з вилученням чужого майна та його обертанням на свою користь або користь інших осіб.

Кваліфікуючи ознаки цих злочинів розкриті у примітці до ст.185 КК України.

П р и м і т к а. 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. У статтях 185-191, 194 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

4. У статтях 185-187 та 189-191, 194 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Крім того, є кваліфікуюча ознака – “проникнення у житло, інше приміщення чи сховище”.

П.30 постанови Пленуму ВСУ №12 від 25.12.92 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”:

Вирішуючи питання про наявність в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки як проникнення у житло, судам слід мати на увазі таке.

Проникнення - це вторгнення у житло з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дозволяють винній особі викрадати майно із житла без входу в нього.

Житло - це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, судам належить з'ясовувати, з якою метою вона опинилася у житлі і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Якщо винна особа опинилась у житлі без наміру вчинити злочин, а потім заволоділа чужим майном, її дії не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна чи заволодіння ним, її дії належить кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло.

 

44. Момент закінчення злочинів проти власності, що пов’язані з вилученням чужого майна та його обертанням на свою користь або користь інших осіб.

Крадіжка вважається закінченою з моменту вилучення майна і реальної можливості розпоряджатися ним як своїм власним: продати, сховати, подарувати, використати на свої потреби тощо. Якщо такої можливості не було, вчинене повинне кваліфікуватися як замах на крадіжку.

П.п. 6, 7, 8 постанови Пленуму ВСУ №12 від 25.12.92 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”:

Крадіжку і грабіж належить вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну, хоча б початкову, можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо).

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається, відповідно до конкретних обставин, готуванням чи замахом на шахрайство.

45. Крадіжка та суміжні злочини (грабіж, шахрайство, привласнення та розтрата, екологічні злочини, злочини у сфері інтелектуальної власності).

Стаття 185. Крадіжка

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

( Абзац другий частини першої статті 185 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1449-VI від 04.06.2009 )

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, -

карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

З об’єктивної сторони крадіжка відноситься до злочинів з матеріальним складом. Тому, крім діяння (таємного викрадення), обов’язковими її ознаками є позитивна матеріальна шкода, спричинена власнику викраденого майна, яка визнається його вартістю, а також причинний зв’язок між цією шкодою і таємним викраденням.

З суб’єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий умисел.

 

Суб’єктом крадіжки є фізична, осудна особа, яка досягла 14 років до моменту вчинення крадіжки.

 

П.5 постанови Пленуму ВСУ №12 від 25.12.92 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності”:

При відмежуванні крадіжки від грабежу треба виходити із направленості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється у відсутності потерпілого чи інших осіб, але й тоді, коли воно відбувається у їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють (в силу сп'яніння, малолітства тощо) факту протиправного вилучення майна.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз як грабіж чи розбій.

Не є предметом злочинів проти власності природні об’єкти (ліс на корені, звір у лісі тощо), посягання на які відносяться до злочинів проти довкілля (розділ 8 Особливої частини КК України). Ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже раніше (до заволодіння ними чи знищення їх) були вилучені з природного стану.

Якщо предмет порушення авторського права (або суміжних прав) викрадений (наприклад, викрадено картину) або знищений (наприклад, розбито скульптуру), то такі діяння кваліфікуються за статтями про злочини проти власності (статті 185 або 194 КК). Але якщо таке викрадення вчинене для подальшого плагіату, то кваліфікація настає за сукупністю злочинів – за
ст.176 КК і, наприклад, ст.185 КК.

46. Грабіж та суміжні злочини (крадіжка, розбій, вимагання).

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

(Стаття 186 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI від 15.04.2008)

 

П.5 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ: Грабіж - це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину.

П.9 постанови Пленуму ВСУ:

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч.2 ст.141, ч.2 ст.144 КК України), слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу чи вимагательства, повністю охоплюються ч.2 ст.141 чи ч.2 ст.144 КК України і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК України не потребують.

47. Розбій і суміжні злочини (грабіж, вимагання, бандитизм).

Стаття 187. Розбій

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, -

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Розбій є найбільш небезпечним серед злочинів проти власності. Це обумовлено тим, що обов’язковим додатковим об’єктом його виступають життя чи здоров’я потерпілого.

Напад може бути таємним чи відкритим, але обов’язково повинен виявлятися у психічному або фізичному насильстві, яке має реальний характер: воно здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

П.10 постанови Пленуму ВСУ:

Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство (ст.142, ч.3 ст.144 КК України) - це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Стаття 257. Бандитизм

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

П.16 постанови Пленуму ВСУ №13 від 23.12.05 “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями”:

Бандитизм становить окремий різновид спільної злочинної діяльності, специфічними проявами якої в цьому разі є організація озброєної банди та участь у ній або у вчинюваному нею нападі. Для притягнення особи до відповідальності за ст.257 КК достатньо вчинення нею хоча б одного з цих діянь (за умови, що організацію банди доведено). Суд має з'ясовувати, в якій саме формі особа вчинила бандитизм, та зазначати це у вироку з наведенням відповідних мотивів.

П.25 постанови Пленуму ВСУ №13 від 23.12.05 “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями”:

Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу. Проте дії такої особи можна кваліфікувати за ст.257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, який вчинює банда. Якщо ж зазначена особа не брала безпосередньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла в його вчиненні, її дії слід вважати пособництвом.

Особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, але в будь-який спосіб сприяли у вчиненні нею нападу, несуть відповідальність за злочин, що охоплювався їхнім умислом.

48. Вимагання і суміжні злочини (грабіж, розбій).

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання), - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Вимагання має своїм безпосеренім додатковим об’єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, але і право на майно, а також дії майнового характеру.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб вимаганняпогроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним.

П.16 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ:

При відмежуванні вимагательства від грабежу чи розбою належить виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, належить кваліфікувати як вимагательство.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи слід кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж і за відповідною частиноюст.144 КК України (якщо наступні дії являли собою вимагательство).

49. Шахрайство та суміжні злочини (крадіжка, заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, збут підроблених грошей).

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.