Глобальний інформаційний простір

Прискорення процесів глобалізації в кінці XX ст. багато в чому пояснюється справжньої інформаційної революцією,що сталася саме в цей час і привела до створення глобальних інформаційних мереж. Іншими словами, в наші дні відбувається формування глобального інформаційного простору. Це принципово нова науково-практична категорія, що знаменує початок переходу до інформаційного суспільства і відкриває перед людською цивілізацією нові горизонти розвитку. Основне завдання такої інформатизації полягає в тому, щоб забезпечити кожній людині широкий доступ до накопичених суспільством знань (інформаційних ресурсів). Можна сказати, що в наші дні інформація сама по собі стала цінним, дорогим товаром, причому «швидкопсувним» і, отже, які потребують постійного оновлення. Одночасно відбуваються радикальні зрушення в структурі інформаційних техніки і технології.

Звичайно, традиційні види інформаційних комунікацій ще зберігають своє значення. Загальна кількість технічних засобів для отримання масової аудіо-та відеоінформації (радіоприймачі, телевізори) і для активної індивідуального зв'язку (всі види стаціонарних і мобільних телефонів) в світі вже перевищило 4 млрд одиниць і щорічно збільшується ще на сотні мільйонів.

Додамо, що загальна кількість діючих звичайних телефонів у світі зросло з 7 млн в 1910 р. до 51 млн в 1950 р., 520 млн в 1990 р. і 1,2 млрд у 2005 р. Кількість мобільних телефонів вже наближається до 3 млрд . За останні два десятиліття XX ст. загальне число телефонів на планеті збільшувалася на 10% щорічно.

Проте статистика відзначає, що в розвинених країнах вже спостерігається зменшення кількості поштових і телеграфних відправлень, оскільки на зміну колишньої електричного зв'язку приходить нова виробничо-технічна база, заснована на використанні різних видів електронних технологій. При цьому з позицій формування глобального інформаційного простору найбільше значення мають супутниковий зв'язок та Інтернет.

У 1990-х рр.. обсяг послуг супутникового зв'язку зростав дуже швидко - на 10-15% щороку. Це пояснюється як перевагами використання супутників для передачі інформації - особливо при здійсненні зв'язку з віддаленими важкодоступними районами, так і деякими надзвичайно вигідними конструкційними особливостями таких супутників.

На початок XXI ст. світові системи супутникового зв'язку включали в себе більше 100 діючих супутників, які забезпечували понад 2000 ретрансляторів у різних регіонах земної кулі (в тому числі 500-550 в США, близько 400 в Західній Європі). При цьому потрібно враховувати, що один ретранслятор масою в кілька тонн має 80 тис. каналів і може забезпечити одночасну передачу 200 програм телебачення і 1 млн телефонних розмов.

Вся ця система супутникового зв'язку, заснована на використанні низьких орбіт, поділяється більш ніж на 30 національних та міжнародних (регіональних і глобальних) підсистем. Найбільшою міжнародною організацією, яка обслуговує понад 4 / 5 всіх телефонних розмов між континентами, є «Інтелсат», що об'єднує близько 120 країн.

Абсолютно особливу роль у формуванні глобального інформаційного простору відіграє всесвітня комп'ютерна телекомунікаційна система Інтернет, яку називають також Всесвітньою павутиною (World-Wide Web, або скорочено WWW). Головна ідея Інтернету - вільне поширення інформації та встановлення контактів між людьми. За допомогою нього кожна людина може «зустрітися» з будь-яким іншим жителем планети, навіть живучи на віддалі у багато тисяч кілометрів. На екрані свого комп'ютера, не виходячи з дому, він може отримати будь-яку необхідну інформацію. Не дивно, що ми все частіше чуємо вислів «Інтернет-революція». На думку фахівців, Інтернет дійсно являє собою нову економічну і технічну революцію кінця XX ст. з переходом в XXI ст. Розвиток Інтернет-технологій дозволяє не тільки обслуговувати сучасну світову економіку, але і багато в чому створювати її.

Історія виникнення Інтернету.

У 1968 р. Міністерство оборони США для того, щоб пов'язати між собою віддалені один від одного комп'ютери, вирішило створити спеціальну мережу. Робота над нею тривала п'ять років, і в результаті комп'ютерна мережа, що одержала назву Арпанет (по імені свого спонсора - Управління Пентагону з передовим дослідницьких проектів), була створена. На першому етапі мета її була досить скромною - дозволити вченим-комп'ютерникам і інженерам, які виконували військові контракти по всій країні, встановлювати зв'язок між собою й обмінюватися інформацією. У процесі такого обміну виникла електронна пошта - одна з перших послуг, що надаються Інтернетом. Потім Національний науковий фонд США прийняв рішення про формування своєї комп'ютерної мережі на основі добре зарекомендувала себе технології Арпанет. Спочатку ця мережа обслуговувала в основному наукові установи, але потім до неї стали підключатися всі бажаючі, в першу чергу пов'язані з діяльністю в області науки і освіти. До 1989 р. Інтернет залишався некомерційною мережею, якою користувалися тільки державні та академічні установи. Але з початку 1990-х рр., коли Інтернет стали використовувати і в діловій сфері, до нього проявили інтерес і комерційні структури. Саме з цього часу почався особливо швидкий його ріст.

У наш час основні функції Інтернету вже цілком визначилися. До них відносяться: 1) забезпечення електронної пошти; 2) надання на комп'ютери новин і повідомлень на різні теми; 3) пошук і надання на комп'ютери документів, фотографій, аудіо-та відеозаписів, 4) забезпечення межкомпьютерного спілкування людей; 5) забезпечення електронних подорожей по світу; 6) забезпечення комп'ютерних покупок в магазинах і фінансових угод.

1990-і рр. і початок XXI ст. стали часом воістину тріумфальної ходи Інтернету по всій планеті. Після Північної Америки його мережа стала швидко розширюватися в Західній Європі, Японії, Австралії та Нової Зеландії, Ізраїлі, деяких інших країнах. Що ж до кількісних показників такого розвитку, то зазвичай використовують два головних індикатори: 1) число хост-серверів (або «хостів» - базисних, вузлових комп'ютерів, через які до цієї системи підключаються звичайні комп'ютери), 2) чисельність безпосередніх користувачів Інтернету. Чисельність же користувачів Інтернету, що підключили до нього свої персональні комп'ютери, збільшилася з 5 млн осіб у 1991 р. до 60 млн в 1996 р., 730 млн у 2003 р. і більше 1,1 млрд на початку 2007 р. Особливо швидко зростало число користувачів в країнах Близького Сходу. А потік інформаційного обміну в Інтернеті практично подвоюється кожні 100 днів.

З усього сказаного можна зробити висновок про те, що в наші дні вже закладена достатньо стійка основа для формування глобального інформаційного простору. Однак уявлення про те, що воно вже склалося, було б явно передчасним, оскільки в цьому відношенні між окремими регіонами і тим більше країнами існують великі географічні відмінності.

Якщо почати з регіонів, то за кількістю користувачів Інтернету в 2007 р. вони шикувалися в наступному порядку: Азія (420 млн), Європа (315), Північна Америка (233), Латинська Америка (105), Африка (33), Австралія та Океанія (18). Ступінь охоплення населення Інтернетом у них також досить різна. Найбільш висока вона в Північній Америці (70%), за якою слідують Австралія та Океанія (53), Європа (39), Латинська Америка (20%). В Азії цей показник становить поки всього 10%, а в Африці 3,5% (при середньосвітовому - 17%).

З окремих країн відзначимо насамперед першу п'ятірку, до якої в 2007 р. входили США (220 млн), Китай (210), Японія (85), Німеччина (50) та Великобританія (40 млн). Як видно, перше місце за кількістю користувачів Інтернету займають США, де він охоплює 70% населення. У Японії, Німеччини та Великобританії такий охоплення досягає 60-70%. З країн за кількістю користувачів Інтернету, крім Китаю, виділяються Індія (40 млн) і Бразилія (32 млн). Але частка населення, охопленого Інтернетом, у цій групі країн зазвичай набагато нижча. Наприклад, в Китаї вона складає 10%, в Індії всього 4%. Але є й такі країни, що розвиваються, де ця частка значно вища (Барбадос - 60%, Малайзія - 48%).

Поиск по сайту: