Використання іммобілізуючих шин при травмах та переломах кінцівок.

Огляд.

а) При переломах кісток, положення хворого, як правило, буває вимушеним: хворий боїться посилення болі, намагається тримати в нерухомому стані пошкоджену частину тіла.

При ускладнених переломах, які супроводжуються пошкодженням різних відділів периферичної нервової системи, може мати місце пасивне положення відповідних частин тіла (наприклад, переломи хребта з розривом або здавленням спинного мозку, переломи черепа з пошкодженням, або здавленням ділянки передньої центральної звивини головного мозку, переломи стегна з пошкодженням сідничного нерву та ін.).

б) Порушення цілісності шкіри в ділянці перелому, робить цей перелом відкритим і разом з цим різко зростає можливість розвитку інфекційних ускладнень, в тому числі нагноєнь, гематом та остеомієліту. Блідість шкіри периферійних відділів кінцівки може вказувати на пошкодження артеріальних стовбурів, ціаноз, набряк – на пошкодження глибоких вен.

Крововиливи в ділянці перелому (внаслідок просочування кров’ю шкіри) спостерігається зазвичай на 2 – 3 добу після травми.

в) Припухлість в ділянці перелому виникає за рахунок виникнення гематоми (кровотеча з пошкоджених судин уламків в сусідні м’які тканини). В подальшому приєднується набряк запального та застійного характеру. Набряк сягає максимуму, зазвичай, на другу добу.

г) Деформація в ділянці перелому, говорить про наявність зміщення уламків. Вона може бути відсутньою при піднадкісткових вколочених переломах та переломах без зміщення уламків.

Пальпація:

а) При локальній пальпації по ходу кістки (одним пальцем) визначається болючість в ділянці перелому (по лінії перелому та по краю пошкодженого надкістя).

б) Певне значення в розпізнаванні переломів має також болючість у ділянці перелому при натисканні на окремі ділянки тіла.

в) Рухомість в незвичайному місці - на протязі кістки, являється абсолютною (патогомонічною) відзнакою перелому.

г) Важливим симптомом також треба вважати крепітацію (шум, який виникає під час тертя уламків).

З метою виключення пошкодження магістральних судин та нервів кінцівки необхідно обстежити пульсацію артерій периферійніше перелому, а також чутливість шкіри та можливість активних рухів пальцями.

Вимірювання :

Вкорочення анатомічної довжини сегменту кінцівки – наявність явної деформації – не тільки допомагає у правильній діагностиці перелому, особливо вколоченого (наприклад, хірургічної шийки плеча), але і дозволяє встановити ступінь зміщення уламків по довжині. Велике значення має порівняльне вимірювання довжини кінцівки при визначенні якості репозиції уламків, особливо методом постійного витягування. Вимірювання проводиться сантиметровою стрічкою. Здоровій кінцівці перед її вимірюванням надається таке ж положення, в якому знаходиться і хвора кінцівка.

В деяких випадках (при наявності набряку в ділянці ліктьового, або плечового суглобів) набагато краще вимірювати довжину усієї кінцівки. На верхніх кінцівках вимірювання проводять від краю акроміального відростку до шиловидного відростку променевої кістки, або ліктьової. На нижніх кінцівках вимірювання виконують від великого вертела до вершини зовнішньої лодижки.

Ступінь порушення активних рухів, характерних для даного органу, визначається об’ємом виконуваних хворим активних рухів. При переломах ця функція, як правило, порушується. Однак, при вколочених, неповних переломах, а також переломах однієї з паралельних кісток, порушення функції може бути лише частковим.

Перша допомога хворим з пошкодженням або розтягненням заключається в накладанні давлючої пов’язки, іммобілізації та застосуванні холоду (пузир з льодом, холодні компреси). З 3 – 4-ої доби, коли болі починають зменшуватись, призначають тепло (солюкс, УВЧ), парафінотерапію, ЛФК, масаж, що сприяє посиленню резорбції патологічних продуктів і покращує трофічні процеси в тканинах. Гематома значних розмірів та надзвичайно виражені гемартрози підлягають пункції товстою голкою з метою відсмоктування крові. При вивиху або підозрі на нього, перша допомога полягає в фіксації кінцівки в тому положенні, в якому вона знаходиться, і хворого терміново доставляють в лікувальний заклад. Вправлення вивиху повинно робитись якомога раніше (в порядку надання невідкладної допомоги), але перед цим шляхом рентгенографії повинен бути виключений перелом поблизу суглобу, в тому числі вколочений перелом шийки плеча при вивиху плеча. Вирішальна умова успішного та атравматичного вправлення вивиху – повне усунення ретракції та розслаблення м’язів, яке досягається загальним або місцевим знечулюванням, краще із застосуванням міорелаксантів.

Із існуючих методів вправлення вивихів найчастіше використовуються способи Кохера та Джанелідзе. Для вправлення вивиха плеча по Джанелідзе хворого кладуть на стіл, хвора рука звисає, лопатку пошкодженої сторони фіксують мішечком з піском, під голову підставляють тумбочку (перший етап). Через 15 – 20 хв. (звисання руки поряд із знеболюванням сприяє усуненню м’язової ретракції). Хірург згинає передпліччя хворої руки до прямого кута, плавно проводить тягу плеча донизу, одночасно проводить ретракційні рухи зовні та внутрі (другий етап). У випадках невдачі, а також при несвіжих вивихах використовують метод Кохера (чотири етапи). Вправлення з характерним клацанням може статися на любому етапі. Після вправлення вивиху, пошкоджений суглоб повинен бути іммобілізований (після вивиху плеча на 10 – 14 діб пов’язкою Вельпо, Дезо або з допомогою клиновидної подушки та м’яких бинтів; після вивиху стегна – на 5 – 7 тижнів).

Забій - це пошкодження тканин і органів ( підщкірноі клітковини, м'язів, суглобів, внутрішніх органів), викликане короткочасною дією тупого предмета.

Розтягнення - таке пошкодження зв'язок, м'язів, при якому розриваються лише окремі волокна цих утворень і зберігаються їх анатомічна направленість.

Вивих - це порушення нормального анатомічного співвідношення суглобових поверхнь, тобто зменшення суглобового кінця периферичного сегмента кінцівки відносно центрального. Пошкодження зв'язок і м'язів виникають, як правило, внаслідок непрямої травми - під час різкого надмірного руху, який виходить за межі фізіологічного обсягу, властивого для кожного окремого суглоба. Розрізняють розтягнення і розрив зв'язок і м'язів. Вивихи бувають:

1. Повні і неповні;

2. Вроджені і набуті; набуті вивихи поділяються на травматичні і патологічні.

З. За часом з моменту нещасного випадку травматичні вивихи ділять на: свіжі - до 3-х днів; несвіжі до 2-3 тижнів; застарілі - білью 3-х тижнів; звичні - ті, що повторюються 3 рази і більше.

Викладач демонструє рентгенограми вивихів плеча, передплічч, стегна і вказуе на необхідність використання цього дослідження після травми. Після розбору питань діагностики цих пошкоджень переходять до принципу лікування цих травм. Перша допомога при забоях і розтягненнях заключаеться в накладанні давлячої пов'язки, імобілізації і застосування холоду ( холодні компреси, льод). З 2-4 дня, коли набряк і біль починають зменшуватися, назначають тепло ( солюкс,УВЧ), парафінотерапію, масаж, що сприяє посиленню резорбції патологічних продуктів і покращує процеси в тканинах. Гематоми значних розмірів, гемартрози підлягають пункції з евакуацією крові. При вивихах перша допомога заключаеться в фіксації кінцівки, знеболюючої терапії і доставки хворого в лікувальний заклад. Вправлення вивиху проводиться як можна раніше.

Розбираються методи вправлення вивихів: Кохера, Джанелідзе, Гіпократа. Після вправлення вивихів проводиться імобілізація гіпсовою пов'язкою ( вивих плеча, передпліччя, скелетним витяганням вивих стегна).

Використання іммобілізуючих шин при травмах та переломах кінцівок.

З метою іммобілізації ( знерухомлення у функціонально вигідному положенні), перед накладанням транспортних шин травматологічним хворим з пере­ломами передпліччя або плеча, пошкодженій руці надають положення зги­нання у ліктьовому суглобі під кутом 80-850. Долонна поверхня кисті, за таких умов, повинна бути звернена до тулуба. При переломах гомілки, стегна або хребта, хворій повинен лежати на спині, його ноги знаходяться у випрямле­ному положенні; при перелогах тазу, ноги повинні бути зігнуті у тазо­стегнових, та колінних суглобах і помірно розведені (положення Волковича). У холодну пору року, одяг з постраждалого не знімають і накла­дають шини поверх нього, використовуючи його як підстілку. При відкритих переломах рукав чи штанину піднімають, або розрізають, накладають асе­птичну пов’язку на рану, після чого одягу надають попереднє положен­ня і накладають шину. Якщо одежі на травмованій кінцівці нема, на шину Крамера накладають підстилку з вати або з мякої тканини і закріп­люють її до шини бинтом. Для знерухомлення відломків шина повинна фіксувати 2 суглоби, суміжні з пошкодженим сегментом кінцівки, а при переломах стегна та плеча — додатково гомілково-стопний та променево - зап’ястний суглоби. Моделювання шини Крамера полягає у вигинанні її таким чином, щоб шина повторювала форму тієї поверхні тіла, на яку вона буде накладена (по тильній поверхні кисті; передпліччя та плеча, до лопатки протилежної сторони, по підошовній поверхні стопи і задній поверхні гомілки та стегна). Моделювання шини проводять на собі, примірюючи її до хворого. Вигинання шини на хворому неприпустиме. В різних ділянках кінцівок і тулуба шину фіксують тими ж ходами бинта, які за­стосовують у цих ділянкам при накладанні пов’язок без шини.

Шину Дітеріхса - накладають для транспортної іммобілізації при пере­ломах стегна. Вона складається з 4-х частин - підошовної планки, зов­нішньої та внутрішньої розсувних планок та закрутки. Іммобілізація досягається не тільки завдяки жорсткості поздовжніх планок шини, а й у результаті витяжіння кінцівки. Під час накладання шини Дітеріхса хворий лежіть на спині. Фіксують до стопи підошовну планку шини. Зовнішню та внутрішню поздовжні планки шини моделюють відповідно до росту хворого; роблять упор верхніх кінців планок у підпаховинну ді­лянку та в лобкову кістку постраждалого і розсувають та фіксують планки так, щоб їх нижні кінці виступали на 10-15 см. далі від підо­шовної планки. Нижні кінці поздовжніх планок проводять через бокові “провушини” підошовної планки, з’єднують їх поперечиною, що шарнірно з’єднана з внутрішньою поздовжньою планкою. Через отвір у поперечній планці проводять шнури закрутки, проводять їх через напівкільця пі­дошовної планки і зв’язують на закрутці з помірним натягом. На протя­зі гомілки і стегна поздовжні планки фіксують спіральними ходами бин­та, а в області тазостегнового суглоба колосовидною пов’язкою. Верх­ній кінець зовнішньої поздовжньої планки фіксують до тулуба ременем, проведеним через надпліччя здорової сторони. Поворотами накрутки створюють витяжіння ноги.

Поиск по сайту: