Главная | Обратная связь

Досліджуючи явище усвідомленої малодітності, ми з'ясували мотиви народження лише однієї дитини в сім'ї. Результати дослідження вияви­лися такими:

Аналіз мотивів дає змогу дійти ви­сновку про те, що основними чинниками однодітності є соціальна лінь, вплив моди на однодітність, вплив попереднього негативного досвіду (пов'язаного з народженням дитини: незадовільним рівнем медичного су­проводу пологів, погіршенням здоров'я жінки, недостатнім матеріальним становищем сімей), високою психо­логічною напругою, зумовленою змі­ною структури сім'ї та адаптацією до нових батьківських ролей (появою численних суперечностей щодо роз­поділу сімейних обов'язків, моделі ви­ховання дитини, а також зумовле­них невмінням розподілити час), просоціальна орієнтація жінок, висо­ка професійна зайнятість чоловіків, соціальна неадаптованість членів молодих подружніх пар.

Однак і однодітній сім'ї притаманні соціалізуючі функції. До основних соціалізуючих функцій родини А. Капська, О. Безпалько, Р. Вайнола відносять такі: забезпечення фізично­го та емоційного розвитку індивіда, формування статевої ідентифікації дитини, сприяння розумовому роз­виткові, забезпечення поступальної динаміки здібностей та потенційних можливостей індивіда, формування ціннісних орієнтацій особистості, за­безпечення почуттям захищеності, оволодіння дитиною основними соці­альними нормами. Л. Шнейдер такі функції розуміє як створення не лише визначених взаємин між батьками та дітьми, а й передумов, тобто певного способу життя сім'ї та взаємозв'язків членів родини. "Невпевненість бать­ків, неправильне виховання ними ді­тей загострюють взаємини в родині й негативно впливають на розвиток осо­бистості дитини".

Основними агентами соціалізації дитини в однодітній сім'ї виступають саме батьки. Відсутність братів та сес­тер у родині може ускладнити переда­чу соціального досвіду дітям. Адже між дітьми з різницею від 1 року до 3 виникає такий гармонійний контакт, який неможливий між дорослими. Батьки й вихователі не здатні поясни­ти, наприклад, трирічному малюкові багато з того, що він із легкістю сприйме з дій та міркувань п'ятиріч­ної дитини.

Соціалізація як процес забезпечу­ється механізмами. До основних пси­хологічних та соціально-психологіч­них механізмів соціалізації відносять: імпринтінґ, екзистенційний натиск, наслідування, ідентифікацію, рефлек­сію. Соціалізація в межах сім'ї може мати 2 прояви: стихійна (що визна­чається складом сім'ї, рівнем освіти батьків, їхнім соціальним статусом, матеріальними умовами, ціннісними настановами батьків, стилем життя сім'ї і взаєминами членів сім'ї) та ці­леспрямована (сімейне виховання свідомий вплив на дитину старших членів сім'ї, спрямований на те, щоб молодші члени відповідали уявленням старших про те, якою повинна бути і стати дитина (підліток, юнак). Сімей­не виховання порівняно із суспільним є більш емоційним, оскільки заснову­ється на почуттях любові, приязні, родинності. Вплив сім'ї на дитину оче­видний, визначають такі його прояви: забезпечення базового почуття безпеки дитини при взаємодії із зовнішнім сві­том; презентація моделі батьківської поведінки, яку наслідує дитина; за­безпечення інформацією про різнома­нітні життєві ситуації, передача знань та вмінь (сім'я як джерело життєвого досвіду); формування поведінки дити­ни; забезпечення розвитку світогляду дитини через спілкування в родині.

Основними сферами, у яких відбу­вається процес соціалізації, більшість науковців називають спілкування, ді­яльність та самосвідомість. Відтак можна зробити висновок, що саме аналіз стилю виховання дітей, бать­ківсько-дитячих відносин може спри­яти виокремленню особливостей со­ціалізації дошкільників в однодітній сім'ї.

Під стилем сімейного виховання розуміють сукупність батьківських стереотипів, що впливають на дитину. А. Болдуїн виокремив 2 стилі батьківського виховання - демокра­тичний та контролюючий. Демокра­тичний передбачає високий ступінь вербального спілкування між батька­ми й дітьми, включеність дітей в об­говорення сімейних проблем, успіш­ність дитини при готовності батьків завжди прийти на допомогу, прагнен­ня до зниження суб'єктивності в ба­ченні дитини. Контролюючий - сут­тєве обмеження поведінки дитини за відсутності суперечностей між бать­ками з приводу дисциплінарних засо­бів, чітке розуміння дитиною змісту обмежень. Відповідно до виховного стилю батьків виокремлені типи ді­тей: авторитетні батьки - ініціативні, комунікабельні, добрі діти; авторита­рні батьки дратівливі, схильні до конфліктів діти; поблажливі батьки - імпульсивні, агресивні діти. А. Варга описує три батьківські ставлення, що мають різне змістове наповнення: симбіотичне, авторитарне та емоційно несприятливе. Останнє характеризу­ється приписуванням дитині хвороб­ливості, слабкості, особистісної несу­місності. Цей тип стосунків був на­званий ставленням до дитини, як до "маленької невдахи".

Окрім того, взаємодія між батька ми та дітьми в процесі сімейного ви­ховання зумовлює розвиток психоло­гічних захисних механізмів дитини, що сприятимуть (або ж перешко­джатимуть, ускладнюватимуть) соціальну адаптацію дитини. Захис­ні механізми виникають у дитини як результат засвоєння демонстрованих батьками зразків захисної поведінки (імітація, ідентифікація) та негатив­ного впливу з боку батьків (І. Нікольська, Р. Грановська). Під негативним впливом розуміють недостатнє задо­волення базових потреб дитини (від­сутність правильного й постійного материнського догляду, байдужість, холодність, власність матері, недо­статня повага до індивідуальних по­треб дитини, занадто велике захоп­лення дитиною, примус приймати чиюсь сторону в суперечках батьків, ізоляція від інших дітей, дискримі­нація, невиконання обіцянок тощо).

Ситуація однодітної сім'ї може зумовити надмірну турботу батьків, організацію навколо дитини кругової оборони за типом "наша дитина зав­жди права". У цьому випадку батьки агресивно налаштовані на всіх, хто зауважує на неправильну поведінку дитини. На дошкільника буквально моляться, і всі його забаганки негайно виконуються. Варто зауважити, що нерідко батьки, намагаючись створи­ти сприятливі умови розвитку дити­ни, своєю гіперопікою загальмовують процеси сепарації (вихід залежного члена сім'ї із її внутрішнього просто­ру в зовнішній світ) або ж обирають школу, психологічний сценарій якої спрямований на прагнення "захова­ти" дитину від зовнішнього жорстоко­го світу. Психологічно ж такий сце­нарій спрямовано на підтримку в ди­тини почуття власної винятковості, що зумовлює формування неадекват­ної самооцінки, він не дає можливості вироблення в дитини досвіду самооб­меження, співробітництва, взаємодо­помоги. Емоційне відкидання й емо­ційний симбіоз, що блокують, відпо­відно, тенденцію до приєднання і тен­денції до відкинення якраз і є тими екстремальними установками, які по­тім переходять у типові порушення батьківської поведінки.

Відтак батьківський негативний вплив зумовлює високий рівень три­вожності дошкільника. Тому, ймовір­но, у такій ситуації буде "включа­тися" несвідомий механізм захисту, а процес формування копінг-поведінки, усвідомлене формування нової ситуа­ції, тобто саме пристосування, адап­тованість буде утрудненим. Це у свою чергу спричинюватиме особливості поведінки дитини, специфіку її спілкування з однолітками. Рівень три­вожності дитини, її спрямованість у спілкуванні - також можна визначи­ти критеріями дослідження особливо­стей прояву соціалізації дошкільника в однодітній сім'ї. Виокремлені кри­терії дають змогу обґрунтувати ін­струментарій дослідження. Так, для дослідження виховного стилю батьків доцільним вважаємо використання тесту опитувальника батьківського ставлення (А. Варга, И. Столїн), що дає можливість виявлення поведінкових стереотипів, які практикуються батьками у взаємодії з дітьми, особ­ливості сприймання характеру ди­тини, її вчинків. Опитувальник дає можливість класифікувати ставлення батьків за 5 шкалами: прийняття- відкидання, кооперація, симбіоз, ав­торитарна гіперсоціалізація, малень­кий невдаха. Для отримання більш повної та об'єктивної інформації про подружні стосунки, ставлення батьків (насамперед матері) до сімейної ролі, дітей варто використати методику PARI (Є. Шериф, Р. Белл, адаптована Т. Нещерт). Для визначення рівня тривожності - проективний тест "Не­існуюча тварина" (за І. Сєченовим, будь-яке уявлення, що виникає в пси­хіці, будь-яка тенденція, пов'язана із цим уявленням, закінчується рухом).

Отже, сучасна сім'я характеризу­ється такими ознаками: зростають взаємні морально-етичні вимоги чле­нів подружжя, висока професійна за­йнятість дружин, виникає можли­вість народження дітей у результаті небажаної вагітності, що може зумов­лювати появу материнської депривації, звужується спектр міжпоколінних взаємозв'язків; основними чинника­ми однодітності є соціальна лінь, вплив моди на однодітність, вплив попереднього негативного досвіду, просоціальна орієнтація жінок, висо­ка професійна зайнятість чоловіків, соціальна неадаптованість членів мо­лодих подружніх пар; критеріями виявлення особливостей соціалізації дошкільників в однодітній сім'ї є стиль сімейного виховання, ставлен­ня батьків до дітей, рівень тривожно­сті дошкільника.

Поиск по сайту: