Джерела соціалізації: сім'я, родичі, сусіди, школа, суспільні інститути і організації, преса, радіо, ТВ, система освіти.

Отже, процес соціалізації йде головним чином через спілкування людей один з одним, за допомогою безпосереднього оточення.

Особливості спілкування дитини з дорослими

Товариськість, доброзичливість дорослого виступають як умови розвитку позитивних соціальних якостей у дитини. Відчуження, дратівливість, неповага з боку дорослих призводять до того, що дитина намагається запобігти неприємних емоцій і замикається у собі., що інколи призводить до брехні, агресії, замкнутості.

Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (піз­навальні), активній діяльності (ділові), визнанні і під­тримці (особистісні).

Пізнавальні мотиви спілкування породжені потребою у нових враженнях, що спонукає її звертатися із запитан­нями до дорослих. Ділові мотиви спілкування виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяль­ності, внаслідок усвідомлення необхідності допомоги до­рослих. Особистісні мотиви становлять суть спілкування дитини і дорослого. На відміну від пізнавальних і ділових, які відіграють службову роль і опосередковують досягнен­ня дитиною віддалених, кінцевих мотивів, особистісні мо­тиви остаточно задовольняються у спілкуванні. Спілку­вання дитини з дорослими є одним з вирішальних чинни­ків її розвитку. Вона не може жити і розвиватися поза практичним і мовним спілкуванням з дорослим. Перші її специфічно людські предметні дії виникають у спільних діях з дорослим.

Поза спілкуванням не може формуватися у дитини специфічно людська предметна діяльність. Спілкування у формі спільної діяльності, мовного або мислиннєвого спілкування є необхідною умовою розвитку людини у сус­пільстві. Найближчим соціальним середовищем людини, колом її безпосереднього спілкування виступає суспільна група, до якої вона належить. Для дитини дошкільного ві­ку до кола її інтимного спілкування входять батьки і ви­хователь.

Усі фактори, які сприяють спілкуванню дитини з дорос­лими, найкраще стимулюють її психічний розвиток, ізоля­ція від них — гальмує його. Роль спілкування у розвитку людини обумовлена тим, що специфічні для неї види пси­хічної і практичної діяльності формуються після наро­дження. Вони виникають і розвиваються упродовж життя внаслідок засвоєння їх у спілкуванні з носіями суспільно- історичного досвіду людства — дорослими людьми.

Спілкування обумовлює психічне життя дитини. Особ­ливу увагу вона зосереджує на комунікативних засобах, які забезпечують ефективне спілкування: немовля — на інтонації, дошкільники середнього і старшого віку — на фонемах. Зміна комунікативного подразника (включення його у сферу спілкування) активізує ставлення до нього ді­тей. Особливості загальної життєдіяльності на певних ета­пах дитинства обумовлюють їхнє вибіркове ставлення до різних об'єктів спілкування.

У спілкуванні дорослий підтримує і заохочує пізна­вальну ініціативу дітей, сприяє їхньому емоційному залу­ченню до дослідження навколишнього світу. Позитивний досвід взаємин із дорослими підвищує інтерес дітей до нав­колишнього світу, урізноманітнює прийоми його обсте­ження, активність і наполегливість у розв'язанні завдань.

Для дошкільника дорослий є особливо авторитетним, вирішально впливає на його психічний розвиток. Серед значущих дорослих найближчою людиною для дошкіль­ника є мама. З нею він найчастіше спілкується, ділиться враженнями, її найкраще слухається. Свої вередування як своєрідний засіб встановлення контактів з дорослими діти найчастіше адресують матерям і бабусям. Наступним за значущістю для малюка є вихователь дошкільного закладу який спілкується з ним. За даними досліджень, 52% вихованців дошкільних закладів надають перевагу у спілкуванні мамі, 13% — вихователю, 10% — татові.

Спілкування з дорослими є одним із основних чинни­ків психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залу­чення її до суспільно-історичного досвіду людства. Органі­зація достатнього за кількістю й адекватного за змістом спілкування є важливою умовою правильного виховання дітей у будь-якому віковому періоді.

Спілкування з однолітками

Спілкування з однолітками відіграє важливу роль у психічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною умовою формування у нього суспільних якостей, прояву і розвитку елементів колективістських взаємин у групі дошкільного закладу.

4. Вплив формування мотивів поведінки на процес соціалізації дитини:

Мотиви поведінки дитини суттєво змінюються протягом дошкільного віку.

Молодший дошкільний вік - діє під впливом ситуативних почуттів, бажань.

Старший дошкільний вік - більш усвідомлені дії.

Види мотивів:

1. мотиви пов'язані з зацікавленістю дітей до світу дорослих, прагнення робити як дорослі;

2. мотиви встановлення і збереження + взаємовідношень з дорослими і іншими дітьми;

3. ігрові мотиви, пов'язані з інтересом до самої гри;

4. мотиви самоствердження, самолюбство;

5. мотиви пізнавальні, змагальні;

6. мотиви моральні;

7. мотиви суспільні - бажання щось робити для інших людей, робити користь.

5. Норма соціалізації:

- обсяг знань, умінь, навичок достатній для віку дитини,

- дитина вміє і хоче спілкуватися з дорослими, однолітками,

- якщо дитина не ізольована в групі однолітків, відбувається міжособистісна та статево- рольова ідентифікація особистості.

Причини відхилень процесу соціалізації:

- егоцентризм або егоїстична спрямованість,

- вплив неповної сім'ї,

- відчуження або негативне відношення дорослого і дитини,

- постійне виконання негативних ролей.

6. Психолого-педагогічні особливості соціалізації дошкільників в однодітних сім'ях

Проблема формування особистості є однією з найбільш актуальних, адже саме конкретна особистість є суб'єк­том суспільних відносин, а її соціально-психологічні особливості, прояв­ляючись у соціальній взаємодії лю­дей, зумовлюють властивості цілісної суспільної системи. Відтак проблема соціалізації особистості має не лише теоретичне, а й практичне значення. Одним з основних інститутів соціа­лізації дитини є сім'я.

Сім'я - це система, у межах якої кожен її член залежить від іншого, інші залежать від нього (Дж. Бейтсон, 1956). Припускаємо, що зміна структури зазначеної системи впливає на процес соціалізації дошкільників, визначаючи формування своєрідні особистісних особливостей та моделей соціальної взаємодії.

Розвиток людини у взаємодії і під впливом навколишнього середовища в широкому розумінні можна визна­чити як процес і результат її соціалі­зації. Соціалізація від­бувається в результаті стихійних впливів на людину обставин життя і внаслідок стихійної взаємодії із су­спільством; у процесі впливу з боку держави на обставини життя тих чи інших категорій людей; у процесі ці­леспрямованого впливу (виховання, навчання); у процесі саморозвитку, самовиховання людини.

Процес виховання насамперед здій­снюється в сім'ї. Вона є первинною соціальною групою, взаємозв'язки в і вибудовуються на безпосередніх контактах, на емоційному залученні членів у справи групи, що забезпечує високу міру ототожнення і злиття її учасників. Це єдина соціальна гру­па, яка збільшується (як правило) не за рахунок "прийняття" нових членів ззовні, а дякуючи народженню дітей. Сучасна сім'я, у якій виховуються дошкільники, суттєво відрізняється сім'ї попередніх століть. Більшість сучасних молодих сімей (140 - 93% опитаних) основним мотивом створення сім'ї вважає наявність почуття кохання. Цей факт затверджується й попередніми науковими дослідженнями (В. Зацепін, Л. Філюкова, А. Обозова, В. Штільбанс та ін.), що вказує на сформованість підвищеної емоційності. Як за­значає Л. Філюкова, переважна кількість шлюбів укладається за кохан­ням, а отже, зростають і взаємні морально-етичні вимоги членів подружжя. Це впливає і на ставлення до дітей. Взаємини в системі "діти - батьки" стають дедалі більш емоційно-психологічними, бо для значної кількості людей саме діти стають головною цінністю в житті.

Якщо раніше переважним типом родин (за кількісним складом) був розширений (складний) сім'я, що об'єднувала батьківську пару та де­кількох дітей зі своїми сім'ями, то нині найпоширенішим видом є нуклеарна з типовими українськими ха­рактеристиками. Вона складається з подружньої пари та дітей (або й без останніх). Відтак молоді батьки не мають можливості використовувати досвід попередніх поколінь, проблема­тичною нерідко є й сама доцільність використання цього досвіду (якщо він зумовлював психологічне травмуван­ня). Зникла й різноманітність спілку­вання, що зумовлювалася взаємо­зв'язками мінімум між трьома поко­ліннями дорослих та дітьми та сиблінгами (братами-сестрами). А. Харчев, М. Мацковський аналізують яви­ще "двокар'єрної сім'ї", характеризу­ючи цей тип як такий, що домашню роботу, дозвілля та виховання дітей відносить до периферійних завдань. Ще однією із суттєвих особливостей сучасної молодої сім'ї є досить висока професійна зайнятість дружин. Результати досліджень свід­чать: 85% (128) опитаних жінок оволоділи професійною освітою (ви­щою чи середньою спеціальною), із них 69% (104) уже мають невеликий трудовий стаж, а 78% (117) вважа­ють можливим поєднання функцій матері із подальшим розвитком влас­ної кар'єри. Відтак виникає мож­ливість народження дітей у результаті небажаної вагітності, що може зумов­лювати появу материнської депривації.

Поиск по сайту: