Нормативно-правова основа державної регіональної політики.

Вирішення проблем регіонального розвитку, становлення місцевого самоврядування та вдосконалення відносин «центр–регіони» залежить, насамперед, від інституційного та правового поля для розробки й реалізації державної регіональної політики, чіткого

розподілу функцій та координації діяльності державних органів управління різного рівня у сфері територіального розвитку. Регіональна політика є багаторівневою і здійснюється органами влади центру, регіонів та органами місцевого самоврядування. Раніше основну роль у розробці й реалізації регіональної політики відігравали центральні органи виконавчої влади, нині все активнішу участь у процесах регіонального розвиту беруть органи місцевого та регіонального самоврядування, а також наднаціональні органи управління, які представляють Структурні фонди Європейського Союзу. Роль центрального уряду, що зали'

шається головним елементом в інституційній інфраструктурі регіональної політики, все більше зводиться до розробки концептуальних засад і необхідної нормативно–правової бази. Водночас у реалізації регіональної політики зростає роль регіонального і місцевого самоврядування, приватних структур, громадських організацій, які відстоюють інтереси громад і регіонів, а також професійних структур(зокрема агентств регіонального розвитку), покликаних сприяти регіональним ініціативам, і які мають бути поза впливом як політичних інтересів, так і інтересів окремих органів влади. Головною проблемою інституційного забезпечення державної

регіональної політики України є несформованість системи інституцій (органів, установ), спроможних у взаємодії й координації здійснювати ефективну реалізацію завдань державної регіональноїполітики1. Відсутній чіткий розподіл повноважень і відповідальності у сфері регіонального розвитку між різними гілками влади на центральному рівні, ієрархічними рівнями виконавчої влади й місцевого самоврядування, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на місцевому рівні.На загальнодержавному рівні в Україні відсутній центральний орган виконавчої влади з достатніми повноваженнями для проведення

регіональної політики. Чинним законодавством не визначено окремого органу, який би комплексно вирішував проблеми регіонального розвитку в Україні. Натомість розв’язання питань регіональної соціально–економічної політики покладено на Міністерство економіки

України. Зокрема, Положенням про Міністерство економіки України2 серед основних його завдань визначено «участь у формуванні державної регіональної політики, організація роботи, пов’язаної з її проведенням».

Розвиток демократичної держави неможливий без розвитку регіонів. Від часу проголошення незалежності наша країна намагається перейти від радянської концепції побудови системи місцевого самоврядування до загальноєвропейської, яка ґрунтується на децентралізації державного управління, деконцентрації владних повноважень та співпраці між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Хоча задекларовані засади не завжди впроваджуються в практику, проте за останні роки напрацьовано значну законодавчу базу яка забезпечує регіональний розвиток. Першим кроком, який свідчить про бажання перейти від радянської системи самоуправління до європейської, став Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України щодо розподілу владних повноважень між ними. Прийняття у 1996 році Конституції України стало наступним кроком у цьому напрямі.

Стаття 7 Конституції визнає і гарантує місцеве самоврядування, у статті 13 стверджується, що органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади. Відповідно до статті 140 місцеве самоврядування є правом територіальної громади –жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це цілком відповідає Європейській Хартії місцевого самоврядування, яка була підписана Україною 6 листопада 1996 року і ратифікована Верховною Радою у липні 1997 року. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому

законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи.

Також основами слугують такі бази:

Нова політика «добросусідства», європейська конвенція щодо транскордонного співробітництва між територіями владами та громадами,про європейські ґрунтування з метою територіальної кооперації.

Здійснюючи аналіз нормативно–правової бази забезпечення регіонального розвитку можна стверджувати, що в Україні існує правове поле для ефективного розвитку регіонів та місцевого самоврядування, однак воно не достатнє. Правове поле, окрім того, потребує систематизації та упорядкування, оскільки деякі питання, наприклад, управління комунальною власністю, участь громадян у виконанні функцій місцевого самоврядування через органи самоорганізації населення, міжбюджетні відносини ще й досі залишаються не остаточно не врегульовані. Основним завданням нормативно–правового забезпечення регіонального розвитку є створення сприятливих умов для розвитку регіонів, встановлення необхідного балансу між ними та зміцненням демократичних основрозвитку держави. Щоб успішно виконати зазначені завдання, потрібен виважений системний підхід законодавців. Незважаючи на неоднозначні коментарі щодо створення нових міністерств, сподіваємося, що вони виконають покладені на них важливі завдання і регіональна політика буде впроваджуватимуться на місцях без «ухилів та перекручень». Успішна регіональна політика забезпечить оперативне вирішення проблем кожного регіону та сприятиме подальшому їх розвитку, а, відтак, і держави в цілому.

На нинішньому етапі розвитку української держави необхідіність ефективної регіональної політики є очевидною. Від того, яким чином здійснюватиметься державне регулювання регіонального розвитку, залежить якість та швидкість здійснення реформ як

у регіонах, так і у країні в цілому.

Поиск по сайту: