Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основа регулювання земельних відносин



При розгляді попереднього питання було відмічено, що основним законом, який регулює земельні відносини в Україні з метою забезпечення права на землю грома­дян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціо­нального використання та охорони земель є Земельний кодекс України (ЗКУ). Земельний кодекс - це основний документ, яким регулюються земельні відносини в на­шій країні.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території Укра­їни, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У Земельному кодексі визначено склад та цільове призначення земель України.

До земель України належать усі землі в межах її те­риторії, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на 9 категорій. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не на­дані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Зокрема, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здій­снення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної ді­яльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у влас­ність та надаються у користування:

1) громадянам - для ведення особистого селянського господар­ства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

2) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва;

3) сільськогосподарським науково-дослідним установам та на­вчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідницьких і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

4) несільськогосподарським підприємствам, установам та орга­нізаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ве­дення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть переда­ватись у власність іноземним громадянам, особам без громадян­ства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельний кодекс визначає зміст права власності на землю та права користування землею, а також форми власності на земельні ділянки.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може пе­ребувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єктами права власності на землю є:

1) громадяни та юридичні особи - на землі приватної влас­ності;

2) територіальні громади, які реалізують це право безпосеред­ньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі кому­нальної власності;

3) держава, яка реалізує це право через відповідні органи дер­жавної влади, - на землі державної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набу­ти права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначання, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної власності.

Право постійного користування земельної ділянкою - це пра­во володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого стро­ку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприєм­ства, установи та організації, що належать до державної або кому­нальної власності.

Земля в Україні може використовуватись на умовах оренди. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі стро­кове платне володіння і користування земельною ділянкою необ­хідною орендареві для провадження підприємницької та іншої ді­яльності.

Земельні ділянки можуть передаватись в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також Іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 ро­ків та довгостроковою - не більше 50 років.

Земельним кодексом визначені права і обов’язки власників земельних ді­лянок і землекористувачів, а також норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України.

Власники земельних ділянок мають право:

1) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

2) самостійно господарювати на землі;

3) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

4) використовувати у встановленому порядку для власних по­треб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копа­лини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші власти­вості землі;

5) на відшкодування збитків у випадках, передбачених зако­ном;

6) споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Землекористувачі мають аналогічні права, окрім того, що вони не мають права продавати або іншим шляхом відчужувати земель­ну ділянку.

Можливість купівлі-продажу землі її власниками, яка перед­бачена Земельним кодексом, означає, що в Україні земля с това­ром. Проте земельним законодавством передбачена ціла низка об­межень на купівлю-продаж земельних ділянок. Так, в Земельному кодексі встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення фермерського госпо­дарства, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2013 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Крім того, в цей період забороняється внесення права на земель­ну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Земельним кодексом встановлено такі обов'язки власників і землекористувачів земельних ділянок:

1) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

2) додержувати вимог законодавства про охорону довкілля;

3) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

4) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

5) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

6) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому за­коном;

7) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'яза­них з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

8) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошуваних і осушуваних систем.

Право земельного сервітуту - це право власника або землеко­ристувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земель­ної ділянки (право проходу та проїзду по існуючому шляху, пра­во проходу та прогону худоби до природної водойми, розташо­ваної на сусідній земельній ділянці та інші земельні сервітути). Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між влас­никами сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебува­ють у користуванні громадян; одержання земельних ділянок вна­слідок приватизації державних і комунальних сільськогосподар­ських підприємств і організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплат­ної приватизації, визначених Земельним кодексом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України.

Громадяни України мають право па безоплатну передачу їм зе­мельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

1) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських під­приємств, розташованих на території сільської ради, де знаходить­ся фермерське господарство;

2) для ведення особистого селянського господарства - не біль­ше 2 гектарів;

3) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

4) для будівництва і обслуговування житлового будинку, гос­подарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га;

5) для індивідуального дачного будівництва не більше 0,10 га;

6) для будівництва індивідуальних гаражів не більше 0,01 га.

Земельним кодексом передбачено можливість припинення пра­ва власності на земельну ділянку у випадку добровільної відмови від неї, звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу креди­тора, відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхід­ності та для суспільних потреб, конфіскація за рішенням суду та з інших піде гав.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збит­ки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим відчуженням сільськогосподарських угідь, встановленням обмежень щодо ви­користання земельних ділянок, внаслідок погіршення якості сіль­ськогосподарських угідь та приведення їх у непридатний для ви­користання стан, а також неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Земельний кодекс передбачає державний контроль за викорис­танням та охороною земель. Він здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах (Державний комітет України із земельних ресурсів), а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Крім того, здійснюватиметься моніторинг земель, що являє со­бою систему спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їхньої оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Земельним кодексом передбачається ведення державного зе­мельного кадастру, висвітлюється його зміст, завдання та скла­дові частини. При цьому визначено, що держаний земельний ка­дастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з пи­тань земельних ресурсів.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.