Джерела дослідження соціальної комунікації, що визначили аспекти її вивчення.

Напрями, наукові школи, теорії соціальної комунікації можна об'єднати в три групи − мовні, соціальні і власне комунікативні.

Перша група джерел: сюди відносяться соціологічні напрями науки про мову. Мову трактують як соціальне явище, засіб спілкування людей, пов'язаний з їх суспільним станом, родом діяльності, рівнем освіти тощо. Соціологічний напрям успішно розробляли у Франції (теорії французьких філософів і соціологів-позитивістів О. Конта і Е. Дюркгейма, усі зміни в мові пояснювали тільки соціальними причинами.), Швейцарії, США, Україні. Думки про соціальну природу мови висловлювали ще у XVIII ст. Д. Дідро і Ж.-Ж. Руссо у Франції і М. В. Ломоносов у Росії.

В Україні соціологічні дослідження мови розпочалися у 20-30-х роках XX ст. у працях В. В. Виноградова, Є. Д. Поліванова, Б. А. Ларіна, М. В. Сергієвського, Л. П. Якубінського, В. М. Жирмунського та інші.

Функціональна лінгвістика розуміє мову як цілеспрямовану систему засобів вираження. Для соціальної комунікації найбільший інтерес становить той напрям функціональної лінгвістики, який вивчає функціональну диференціацію мовних засобів у співвіднесеній із різними соціальними функціями комунікації. У межах цього напряму досліджують варіювання мовних засобів у комунікаційних ситуаціях.

В середині 60-х років виникла спеціальна дисципліна – соціолінгвістика, що розглядає питання, пов'язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом дії соціальних чинників на мову і тією роллю, яку відіграє мова в житті суспільства.

Друга група джерел:

I. Соціальний конструктивізм – вивчення соціальних чинників, які сприяють формуванню соціального знання, а отже, й оцінних категорій комунікації (амер. соціолог П. Бергер, нім. соціолог Т. Лукман, австр. філософ і соціолог А. Шюц). Цей напрям розглядає формування соцільного знання як частину соціальної діяльності людей і їхніх стосунків. Основна увага приділяється вивченню самого процесу або механізму, за допомогою якого відтворюється «система реальності». Для соціокомунікації сутнісним є положення про те, що головним механізмом у цьому процесі є мова.

II. Етнологія комунікації, в межах якої досліджуються зв'язки соціокультурного знання і мовних одиниць. При цьому реалізуються два принципи якісного аналізу – власне соціологічний (виділяються соціологічні домінанти комунікації - категорії) і власне етнологічний (аналізуються етнологічні чинники, що зумовлюють соціальну диференціацію в комунікації. Витоки етносоціології йдуть від етнометодології, засновник якої амер. соціолог Р. Гарфінкель.

Третя група джерел: має два напрями, пов'язані з теорією комунікації.

I. Теорія мовних (комунікаційних) актів бере початок від ідей австрійського філософа і логіка Л. Вітгенштейна про множинність функцій мови і його взаємодію із життям. Основи теорії розробив англ.. філософ Дж. Остін, М. М. Бахтін, Н. Д. Арутюнова). Типологія мовних актів дає змогу виявити соціальні чинники, що зумовлюють побудову висловів, у яких реалізується установка того, хто говорить.

II. Критичний аналіз дискурсу – виник на теоретичній основі критичної лінгвістики, яка трактує мову як один із видів «соціальної Практики». Тексти є результатом діяльності тих, хто говорить і пише в певній соціальній ситуації; стосунки комунікантів звичайно відображають різні моделі соціальних взаємин людей. Комунікаційні засоби на будь-якому рівні функціонування соціально зумовлені, тобто співвіднесення форми і змісту – не довільне, а завжди мотивоване. Дискурс (латин. discursus «міркування») – зв'язний текст або ж цілісність «претекст – текст – післятекст», актуалізація якого зумовлена множинними чинниками, зокрема й соціальними.

Отже, нині є необхідність створення єдиної теорії, в межах якої має бути обґрунтована взаємодія трьох базових складників соціокомунікації – соціальних структур суспільства, комунікаційних систем і способів комунікації. Такою основою може служити теорія комунікації, що охоплює різні види комунікації. Істотне значення має також методологічне обґрунтування, вибір методів аналізу фактологічного матеріалу. Для вирішення цього питання можна звернутися до методів, використовувані власне соціологією і суміжними науками, що вивчають проблеми комунікації.

Соціальна комунікація локалізувалася як окрема наукова і навчальна дисципліна, що має свій об’єкт предмет і методи дослідження.

Завдання для самостійної роботи

Поиск по сайту: