Концепції як підґрунтя дефініції «соціальні комунікації».

Семінарське заняття №1

Тема: Теоретико-методологічні засади курсу «Теорія та історія соціальних комунікацій»

Мета і завдання курсу. Актуальність курсу в аспекті професійної підготовки.

Метою даного курсу є: розгляд теорії та історії соціальних комунікацій як науки, що має власний понятійний апарат, предмет, об’єкт та методи дослідження. За допомогою курсу ми зможемо з’ясувати, яким чином маємо використовувати нові отриманні знання у своїй професійній діяльності.

Завдання курсу:

- розкрити категоріальний апарат дисципліни “Теорії та історії соціальних комунікацій”, її специфічну термінологічну базу;

- з урахуванням національного й зарубіжного досвіду та впливу глобалізаційних процесів інформаційної доби указати на провідні тенденції розвитку, досягнення й перспективи та видатних учених;

- наголосити на універсальному характері теорії соціальних комунікацій, з’ясувати її метатеорію та дослідити історію (зародження, становлення й розвиток у контексті еволюції культури);

- особливу увагу приділити розгляду соціальних комунікацій як об’єкта, предмета наукового пізнання;

- розкрити специфіку змісту соціальної комунікації та соціальної інформації у сфері журналістики, видавничої справи, реклами та піару, указати на особливість її підготовки та комунікаційні канали поширення, сформувати й розвинути навички застосовувати теоретичні знання курсу на практиці та у сфері досліджень медіапродукту.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен:

- знати: основи теорії та історії соціальних комунікацій, метаприроду методології; аспекти наукових досліджень, орієнтири їх актуальності;

- уміти: розробити соціальнокомунікаційний аспект у магістерській роботі; здійснювати критичний аналіз наукових праць з теорії соціальних комунікацій і журналістики з акцентуацією на рівні кваліфікованого застосування методики соціальних комунікацій; застосовувати теоретичні знання курсу в професійній діяльності.

Концепції як підґрунтя дефініції «соціальні комунікації».

Науковий напрям «соціальні комунікації» існує з 2006 року. На сьогодні ще не завершився процес його інституалізації, тому існують різні погляди на об'єкт дослідження цієї науки. Дослідники визначають три провідні концепції у визначенні семантичного діапазону терміна «соціальні комунікації»:

Перша концепція («традиційна» або «симвінтерна», від скорочення словосполучення, що називає в соціології наукову концепцію «символічний інтеракціонізм») трактує термін як «передачу інформації, ідей, емоцій за допомогою знаків, символів».

Друга концепція («структурна») розглядає соціальні комунікації як «процес, який пов'язує окремі частини соціальних систем одну з одною».

Третя концепція («функціоналістська») пояснює соціальні комунікації як механізми, за допомогою яких «реалізується влада (влада, як спроба визначити поведінку іншої людини)».

Визначення за «Філософським словником» А. В. Соколов (1986 р.): комунікації – це «категорія ідеалістичної філософії, що позначає спілкування, за допомогою якого «Я» виявляє себе в іншому... Доктрина комунікації в цілому – витончена форма кастових і корпоративних зв'язків. Об'єктивно вчення про комунікацію протиставляється марксистському розумінню колективу».

Г. С. Васильєв виділяє три основні підструктури комунікаційних здібностей, пропонував убачати «одну на них накладену, фундаментальну для всіх трьох, елементи якої – комуністична ідейність, колективізм, професійність, прагнення до спілкування, доброзичливість, скромність, вимогливість до себе, досвід суспільної діяльності, активність, самовладання, кмітливість, організованість».

Міжнародна енциклопедії з комунікації (ред. Е. Барнува): теорія комунікації – головне завдання виявлення всіх шляхів, «якими інформація, ідеї та установки розповсюджуються серед індивідів, груп, націй і поколінь».

А. Соколов у науці «соціальні комунікації» пропонує не підсумовувати досягнення культурології, історії, соціології, соціальної психологи, політолології, а створити узагальнюючу теорію соціальних комунікацій.

В. П. Конецька нову галузь пропонує назвати «соціологією комунікації»: «Соціальна комунікація – це така комунікаційна діяльність людей, яка зумовлена цілою низкою соціально значущих оцінок, конкретних ситуацій, комунікаційних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві». В. П. Конецька використовує термін тільки в однині. Аспекти (предмети) вивчення соціальної комунікації, на думку В. П. Конецької, такі:

а) соціальні структури суспільства щодо їх комунікаційних характеристик;

б) комунікаційні системи, що реалізовують різні види соціальної комунікації;

в) канали, рівні і засоби комунікації, що забезпечують передачу і сприйняття інформації і соціально значущої оцінки. Зазначимо, що усе перераховане Конецькою слід називати об’єктами, а не предметом, тим більше – аспектами.

Поиск по сайту: