Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Правова система України серед правових систем сучасності.



Місце правової системи України серед правових систем світу

За часів Радянського Союзу правова система Української РСР була складовою частиною правової системи СРСР. Ця система належала до сім'ї соціалістичного права, у зв'язку з чим не існувало жодних труднощів з класифікацією українського права. Після здобуття Україною державної незалежності в 1991 році відбувається формування самостійної української національної правової системи. У ЇЇ розвитку спостерігаються, зокрема, такі позитивні тенденції, як активне формування основних структурних частин правової системи; приведення у відповідність до міжнародних правових стандартів, перш за все європейських; утвердження принципів правової демократичної держави і громадянського суспільства; поява нових підходів до праворозуміння; створення нових галузей та інститутів права і законодавства1.

 

Природно постає питання: до якої правової сім'ї належить сучасна правова система України? Це питання фактично є частиною більш широкої проблеми — місця національних правових систем країн колишнього соціалістичного табору (зокрема, колишніх республік Союзу РСР) на правовій карті світу.

 

У юридичній літературі немає єдності думок з приводу характеристики сучасних правових систем постсоціа-лістичних країн Східної Європи. Проте ці думки можуть бути умовно представлені у вигляді трьох основних концепцій.

 

1. Концепція повернення постсоціалістичних країн Східної Європи до романо-германської правової сім'ї. Прихильники цієї концепції виходять з того, що історично

 

правові системи цих країн належали до романо-германської правової сім'ї або тяжіли до неї. У країнах Східної (Європи відбулися рецепції римського права, основним джерелом права визнавався закон, провідні галузі права (були кодифіковані. Право, правозастосування та правова наука постійно зазнавали суттєвого впливу з боку французької та німецької правових шкіл. Соціалістичні революції, що відбулися в цих країнах, трансформували їх правові системи. Основні відмінності соціалістичного права від романо-германського права лежали у сфері правової ідеології (заперечення приватного права, визнання керівної ролі комуністичної партії, концепція відмирання держави і права при комунізмі, пріоритет інтересів держави над правами людини тощо). Проте навіть на соціалістичному етапі розвитку цих правових систем певна правова схожість з романо-германським правом все ж таки залишалася.

 

Цікаво, як визначався статус соціалістичного права західними компаративістами. Згідно з французькою теорією соціалістичне право було самостійною правовою сім'єю — «позашлюбною (нелегітимною) дочкою» романо-германського права. Німецька теорія розглядала соціалістичне право як «блудного сина» романо-германського права, який з часом повернеться до рідних коренів; отже, соціалістичне право — це не самостійна правова сім'я, а лише тимчасова аномалія континентального права. Американська теорія характеризувала соціалістичне право як генетичну потвору з деякими елементами романо-германського права1.

 

На думку послідовників концепції повернення, після падіння комуністичних режимів постсоціалістичні країни свідомо відійшли від соціалістичного права і розвиваються в напрямку зближення з романо-германським правом.

 

2. Концепція самобутності слов'янських правових систем, прибічники якої наполягають на необхідності визнання самостійної слов'янської (євразійської) правової сім'ї. Наприклад, В. М. Синкжов, обґрунтовуючи самодостатність слов'янського права на прикладі російського права, наводить такі його особливості:

 

1) самобутність російської державності, що не зникає навіть після довгих і масованих запозичень іноземних управлінських і конституційних форм;

2) особливі умови економічного прогресу, для яких характерне спирання на колективні форми господарювання;

3) формування особливого типу соціального статусу особистості, для якого притаманна перевага колективних елементів правосвідомості і нежорсткість ліній диференціації особистості та держави;

4) тісний зв'язок традиційної основи права і держави зі специфікою православного напрямку християнства з його акцентами не на мирському життєрозумінні Бога і людини (католицизм) і тим більше не на благословенні корисливості (протестантизм), а на духовному житті людини з відповідними етичними нормами (некорисливість, благочестя тощо);

5) успадкування через Візантію законодавчих традицій римського права1.

 

3. Концепція окремих шляхів для центральноєвропейських, прибалтійських країн та слов'янських країн колишнього СРСР (Росії, України, Білорусі), яка є певним компромісом між першими двома напрямками. її послідовники вважають, що на початку XXI століття конфігурація колишнього правового соціалістичного простору виглядає таким чином: центрально-європейські країни приєдналися до романо-германського права, прибалтійські — до скандинавського права, а Росія, Україна та Білорусь утворили самостійну слов'янську (євразійську) правову сім'ю, яка має певні особливості.

 

І Прихильники цієї концепції підкреслюють, що в правовій системі України найчастіше діють правові поняття, а не норми права; вона ближче до релігійних правових систем, ніж до світських; тут право є засобом у руках держави для створення нового економічного порядку; приватне право значною мірою поглинається публічним правом;: зберігається тверда залежність права від політики й економіки; відсутнє самостійне комерційне право. Що свідчать про те, що в українській правовій системі особливостей набагато більше, ніж спільних ознак з романо -германською правовою сім'єю1.

 

Отже, яки ж місце посідає правова система України на світовій карті світу? На нашу думку, відповідь на це питання залежить передусім від основного, домінуючого критерію, який покладено в основу класифікації правових систем. Якщо, класифікуючи правові системи, компаративіст робить акцент на панівній правовій культурі та правосвідомості, він повинен погодитися з прибічниками концепції і трьох шляхів, визнати самобутність правової системи Україні їй і віднести її до слов'янської (євразійської) правової сім'ї.

 

Проте якщо домінуючим вважати юридичну техніку (структуру джерел права та системи права, особливості способів тлумачення та процесу правозастосування), то більш виваженою є концепція повернення до романо-германського права. Сьогодні не існує суттєвих відмінностей національної правової системи України від романо-германського права ні за способами створення правових норм, ні за способами їх систематизації, ні за способами їх тлумачення, ні за способами їх використання у право-застосовній практиці. Певний рух зроблений і в напрямку зміни праворозуміння: офіційно визнано ідеї верховенства права, пріоритету прав людини, правової соціальної демократичної держави, поділу права на публічне та приватне, непорушності приватної власності, характерні для європейської правової традиції. Отже, на цій підставі можна зробити висновок про те, що правова система України повертається до романо-германської правової сім'ї.

 

Втім, сьогодні не можна констатувати, що правова система України є повноправним членом романо-германської сім'ї. Повернення постсоціалістичних країн до романо-гер-манського права відбувається різними темпами. Так, щодо правових систем деяких країн Східної Європи (зокрема, Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії) вже сьогодні можна зробити висновок про відсутність перешкод до їх «усиновлення» романо-германським правом. Майбутній вступ цих країн до Європейського Союзу буде символізувати остаточне повернення 'їх правових систем до романо-германської сім'ї.

Україна, на відміну від них, досягла значно менших успіхів у зближенні своєї правової системи з романо-германським правом. Тож сучасна українська правова система є правовою системою перехідного типу, що лише тяжіє до романо-германської правової сім,ї, є своєрідним асоційованим членом цієї сім'ї. Обраний Україною стратегічний напрямок до євро інтеграції дозволяє прогнозувати приєднання її правової системи до сім'ї романо-германсько-го права як повноправного члена після успішного завершення політико-правових реформ. Провідним вектором цих реформ повинне стати наближення української правової культури до європейських зразків: зокрема, утвердження принципів демократії, відповідальності державної влади і зв'язаності її правом, передбачуваності і визначеності державних рішень, незалежності і ефективності судової влади. Можливо, враховуючи певні особливості правових систем країн СНД, у межах романо-германської сім'ї поряд з романською та німецькою групами виникне відокремлена слов'янська (євразійська) група. Саме такий висновок підтримують автори цього підручника.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.