Об’єкт, предмет, метод і структура порівняльного правознавства.

Предмет і метод порівняльного правознавства

Обов'язкова риса будь-якої науки — наявність специфічного предмета дослідження. Предмет науки, у свою чергу, визначає методи дослідження і способи їхнього застосування.

Порівняльне правознавство як один з наймолодших наукових напрямків вивчення права має труднощі з приводу визначення свого предмета.

На нашу думку, можна погодитись з тим, що предметом порівняльного правознавства як науки в узагальненому його вигляді є розробка теорії порівняльно-правового методу і дослідження на його підставі загальних принципів та закономірностей виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем2.

Разом з тим предмет порівняльного правознавства може бути представлений у більш розгорнутому вигляді. У цьому випадку ним, зокрема, охоплюються:

— методологічні проблеми порівняння у праві (теорія використання порівняльно-правового методу та інших засобів і способів пізнання, що застосовуються в порівняльно-правових дослідженнях);

— порівняльне дослідження правових систем сучасності, їх класифікація, закономірності розвитку;

— порівняльний аналіз законодавства різних країн з метою виявлення спільних рис та особливостей, взаємовпливу, тенденцій і закономірностей розвитку;

— порівняльне вивчення досвіду різних країн у забезпеченні основних прав і свобод людини і громадянина;

— порівняльне дослідження правотворчої та право- застосовної діяльності, факторів, які впливають на їх ефективність;

— порівняльний аналіз правосвідомості і правової культури різних народів, їх взаємовпливу, тенденцій розвитку;

— порівняльне дослідження юридичної термінології.

Методологія порівняльного правознавства є багаторівневою. Порівняльне правознавство використовує практично весь методологічний арсенал сучасної юридичної науки. Тому методологія компаративістики не може бути обмеженою використанням виключно порівняльно-правового методу. Разом із тим останній є провідним, домінуючим у науці порівняльного правознавства. Отже, можна говорити про те, що порівняльне правознавство засноване на свідомому, теоретично і методично виваженому застосуванні порівняльного методу як основного наукового методу дослідження.

Порівняння — невід'ємна частина людського мислення. Порівняльний метод активно використовується в суспільних і природничих науках. У філософській літературі справедливо зазначається, що порівняння є одним з основних логічних прийомів пізнання зовнішнього світу. Проте його, безумовно, не можна розглядати ізольовано від інших логічних прийомів пізнання (аналізу, синтезу, індукції, дедукції тощо). Окремо один від одного ці компоненти загальної системи пізнавальних засобів існують лише як уявна абстракція1.

Порівняння як метод є способом, за допомогою якого встановлюється схожість або розбіжність об'єктів (явищ, речей, процесів), що досліджуються. Такий результат досягається шляхом зіставлення, розрізнення об'єктів за будь-якою ознакою, властивістю. Тому порівняння має сенс лише тоді, коли об'єкти, що порівнюються, мають якусь схожість (навпаки, не рекомендується порівнювати пуди з аршинами, а їжака із шевською щіткою)1.

Порівняння широко застосовується в правознавстві при виявленні загальних і специфічних рис таких явищ, як норми права, джерела права, правопорушення тощо. Ця процедура неминуче передує стадії формування правових понять, категорій, законів. Перш ніж пізнати важливе, суттєве, необхідне, те, що становить зміст поняття, закономірності, треба попередньо виявити, що ж є загальним і сталим в об'єкті дослідження. Одержанню цих відомостей і сприяє порівняльний метод.

Порівняльний метод дозволяє констатувати спільність правових систем, окремих правових галузей та інститутів, норм права і виявити те, чим вони розрізняються. Водночас причини повторюваності, сталості цієї спільності в процесі порівняльного дослідження найчастіше залишаються нерозкритими. Отже, порівняльно-правовий метод головним чином сприяє накопиченню емпіричних знань. Теоретичні ж знання здобуваються завдяки іншим науковим методам. Так, статистичний метод аналізує кількісний бік порівняння, далі застосовуються методи абстрагування тощо.

Для порівняльного правознавства характерним є активне використання загально-філософських методів: принципів, законів та категорій діалектики, системного підходу тощо. Крім того, при проведенні порівняльних досліджень використовуються інші наукові методи. Це, зокрема, формально-юридичний, історичний, соціологічний методи, метод правового моделювання, математичні і кібернетичні методи.

Структуру порівняльного правознавства визначає його предмет і зміст. З урахуванням того, що предметом порівняння можуть бути правові системи або у процесі їх

історичного розвитку, або взяті на певний історичний момент, розрізняють вертикальне та горизонтальне порівняльне правознавство.

Виходячи з методології, мети і завдання, можна виокремити загальну (загальнотеоретичну) та спеціальну галузеву компаративістику. Остання, у свою чергу, поділяється на порівняльне цивільне право, порівняльне кримінальне право, порівняльне конституційне право тощо.

Залежно від сфери права може йтися про порівняльне правознавство у сфері приватного права та порівняльне правознавство у сфері публічного права.

Крім того, у складі науки порівняльного правознавства можна вирізнити наукознавчу методологічну і прикладну частини. Наукознавча частина охоплює проблематику порівняльного правознавства, яка стосується його поняття, історії, предмета, структури, завдань і функцій, а також місця в системі юридичних наук. Методологічна частина зводиться, головним чином, до вчення про методологію порівняльно-правового аналізу та до розробки методики проведення порівняльно-правових досліджень щодо окремих об'єктів. Прикладна частина дозволяє розкрити особливості застосування методології порівняльно-правового аналізу на різних його рівнях: макрорівні і мікрорівні'.

Порівняльне правознавство як навчальна дисципліна поділяється на дві частини. У загальну частину входять такі теми: історія розвитку науки порівняльного правознавства, природа порівняльного правознавства і проблеми класифікації правових систем, історія розвитку основних правових систем сучасності, порівняльна методологія, порівняльна правова культура, порівняння підходів правових систем до реалізації ідеї правової держави, механізм уніфікації та гармонізації національних правових систем тощо.

Особлива частина навчальної програми охоплює або порівняльне публічне право (наприклад, порівняльне конституційне право), або порівняльне приватне право (наприклад, порівняльне цивільне право), або порівняльне процесуальне право (наприклад, порівняльний цивільний процес)1.

Об'єкти порівняльного правознавства

Перш ніж звернутися до об'єктів порівняльного правознавства, необхідно розглянути різницю між поняттями предмета та об'єкта наукового пізнання. Як відомо, кожна окрема наукова галузь відображає якусь конкретну сукупність об'єктивних закономірностей, що становлять предмет цієї науки. Сукупність же явищ і процесів об'єктивної дійсності, що їх вивчає наука в процесі пізнання свого предмета, розглядаються як об'єкт цієї науки. Виходячи з цього, об'єктом будь-якої юридичної науки є держава і право, або державно-правова реальність. Предметом її є ті закономірності, які існують у цій реальності. Встановлення об'єкта дає досліднику можливість визначити межі своєї роботи та методологічно вірно здійснити дослідження.

Окремими об'єктами порівняльного правознавства є:

1) правова дійсність, або правова реальність — загальний об'єкт порівняльного правознавства як юридичної науки (стан і зміни в державно-правовій сфері: процеси розвитку зарубіжних держав, їхньої правової політики тощо);

2) правова сім'я — специфічний об'єкт порівняльного правознавства. Інші юридичні науки досить рідко звертаються до дослідження правової сім'ї, тоді як для порівняльного правознавства — це один з основних об'єктів. Вивчення романо-германської, англо-американської, релігійно-традиційної та інших правових сімей збагачує знання про правову картину світу;

3) правові системи окремих держав — один з найважливіших об'єктів порівняльного правознавства;

4) правові вчення, концепції і правові погляди. Для порівняльного правознавства традиційним є вивчення насамперед розбіжностей у рівнях національної правової свідомості і правової культури;

5) національне законодавство. Цей об'єкт порівняльного правознавства часто привертає увагу компаративістів, оскільки дозволяє їм дослідити загальні характеристики законодавчих систем, тенденції їхнього розвитку, основні особливості. Йдеться, зокрема, про порівнянність критеріїв класифікації галузей, предметів і обсягів регулювання в межах галузей, про співвідношення різних галузей. Завдяки таким дослідженням установлюється реальна роль закону в системі джерел права;

6) галузі, підгалузі законодавства і нормативні масиви. Усередині однієї правової сім'ї галузева класифікація в основному збігається, хоча внутрішнє наповнення цих елементів може відрізнятися;

7) правові інститути — комплекси правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини. Інститути договорів, правосуб'єктності, відповідальності, виборчі системи — лише деякі приклади з цієї області;

8) закони та інші правові акти є одним з найбільш поширених об'єктів порівняльного правознавства. Це пояснюється, головним чином, потребами законотворчості. Доступність іноземних законів робить їх найбільш придатним нормативним джерелом для порівняння і використання;

9) правові норми, які нерідко є самостійним об'єктом порівняльного правознавства;

10) юридична техніка, тобто сукупність прийомів і правил структурування і вираження правових норм, побудови правових актів. У кожній правовій системі можна знайти чимало специфічних прийомів юридичної техніки, що відображають як особливості мови і культури, так і традиції законодавчого процесу1.

Наведений перелік об'єктів порівняльного правознавства не є вичерпним. До об'єктів може бути віднесено будь-який елемент правової системи (правосвідомість, юридична освіта, правозастосовна практика тощо).

Поиск по сайту: