Розвиток мережі дошкільних закладів. Традиційно завдання виховання дітей дошкільного віку цілковито покладено на сім'ю. Донедавна мережа дошкільних закладів у більшості країн була слаборозвиненою й здебільшого належала приватному секторові. 70 —90-ті роки XX ст. — період бурхливого розвитку дошкільної ланки в системі неперервної освіти.
У західних країнах у розвитку мережі дошкільних закладів поєднуються зусилля як державних органів, так і приватних організацій та приватного бізнесу. Наприклад, у програмі розвитку американської освіти на XXI ст. дошкільне виховання поставлено під «номером один». Федеральна влада США фінансує програму «Початковий старт», що має на меті створення мережі безкоштовних дошкільних закладів у районах, де високий рівень безробіття і бідності. У Франції понад 90 % 4 —5-річних дітей охоплено дошкільними закладами, причому більшість із них — державні.
Значну увагу починають приділяти організації мережі дошкільних закладів у країнах, що розвиваються. В Індії, наприклад, уряд розробив програму «Комплексна служба розвитку дитини», яка передбачає різні види (медичні, психологічні, педагогічні, матеріальні) допомоги дітям насамперед з бідних сімей, відсталих племен і каст.
Якщо в розвинених країнах дитячі садки відвідують понад 40 % дітей віком 3 — 4 роки, підготовчі групи при школах — 90—100 % 5-річних, то в країнах, що розвиваються, охоплення дітей дошкільними закладами зазвичай не перевищує 12 — 15 %.
У більшості західних країн приватний сектор дотепер домінує у сфері дошкільного виховання.
Види дитячих установ. Для розвитку дошкільного виховання створено дитячі заклади різного типу. Найпоширеніші з них:
• дошкільні (підготовчі) класи при початкових школах;
• державні, громадські, приватні дитячі садки з режимом повного дня;
• центри короткочасного догляду за дітьми (3 — 4 год);
• дитячі садки для дітей при організаціях, підприємствах, де працюють їхні батьки;
• дитячі групи при церквах;
• дитячі садки для дітей з бідних і соціально неблагополучних сімей;
• дитячі садки (приватні та державні) для дітей з фізичними і розумовими вадами.
Світова практика засвідчує, що стійка тенденція до розвитку мережі дошкільних закладів різних видів і типів збережеться й у найближчому майбутньому. Активність держави в їхньому фінансуванні зумовить подальше зростання кількості дітей віком 3 — 4 роки у дитячих закладах.
Міжнародні організації з дошкільної освіти. 20 листопада 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про права дитини, яку ратифіковано в усіх цивілізованих країнах світу. Це унікальний документ, статті якого охоплюють як громадянсько-політичні, так і соціально-економічні й культурні права дітей від народження до повноліття. У ст. 6 Конвенції визначено: «Кожна дитина має право на життя». Це право разом із правом на піклування, виховання мають забезпечити батьки, громадськість, державна влада.
У Конвенції наголошується, що дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя у суспільстві й вихованою в дусі миру, гідності, свободи, рівності та солідарності.
Міжнародний захист прав дітей — це система взаємоузгоджених дій державних і позаурядових міжнародних організацій, спрямована на розроблення і забезпечення прав дитини з метою формування гармонійно розвиненої особистості та сприяння їх закріпленню у національному законодавстві. Ця система охоплює міжнародні угоди, конвенції, пакти, статути та інші документи.
При ООН діє спеціалізована міжурядова міжнародна організація ЮНЕСКО, створена для багатостороннього регулювання співробітництва держав з питань науки, культури та освіти, а також Дитячий фонд ООН — ЮНІСЕФ.
Серед благодійних фондів, що забезпечують міжнародне співробітництво у сфері охорони дитинства, — Міжнародний благодійний фонд ім. Г. Гмайнера. Герман Гмайнер — засновник так званих дитячих будинків сімейного типу, які вперше з'явилися в Австрії і призначалися для виховання дітей поза їхніми сім'ями. Сім'ї, яку очолює мати — державний педагог зі спеціальною підготовкою, — надається будинок, певна державна допомога. Дитячі будинки сімейного типу, об'єднані у так звані Гмайнерівські селища, давно вже вийшли за межі Австрії і нині організовані в багатьох країнах світу.
Значну координаційну роботу в галузі виховання і навчання проводять міжнародні педагогічні центри: Інтернаціоальне бюро виховання (Швейцарія), Міжнародний інститут педагогічних досліджень (Німеччина), Міжнародний педагогічний центр (Франція), Міжнародний інститут освіти (США), Товариство з порівняльної педагогіки (Англія), Міжнародна Монтессорі-асоціація (Данія), Педагогічне товариство імені Я. Корчака (Польща), Міжнародне товариство послідовників В. Сухомлинського (Німеччина) та ін.