Види коергізму і характер спільного ефекту токсичної дії.

У реальних умовах людина і тварини нерідко піддаються впливу кількох речовин. При цьому більшість сполук, діючи в достатній дозі, змінюють стан організму так, що наступний контакт з іншими ксенобіотиками призводить до формування ефектів, що якісно і кількісно відрізняються від спричинених ними спочатку. Наприклад, тільки один повторний прийом хлорорганічного інсектициду алдрину мишами призводить до істотної зміни їх чутливості до фосфорорганічних інсектицидів.

Для позначення всіх форм ефектів, що розвиваються при спільній дії хімічних речовин незалежно від їх будови і виду біологічної системи на яку впливають, використовують термін коергізм. Прояв коергізму можливий як внаслідок одномоментної (комбінації), так і послідовної (сукцесія) дії речовин.

Прояв коергізму за показниками якості та інтенсивності токсичних ефектів речовин, що розвиваються, А і В можна представити у формі трьох основних типів: адитивний синергізм (сумація), потенціюючий синергізм (потенціювання), антагонізм (табл. 1.)[4].

Таблиця 1

Токсикокінетичні механізми коергізму.

Концентрація речовин в тканинах пропорційна вмісту її у крові і визначається співвідношенням швидкостей надходження і відтоку. У цьому зв'язку речовина В може впливати на токсикокінетику речовини А кількома способами:

- Змінювати абсорбцію речовини А внаслідок модифікації проникності біологічних бар'єрів в органі (тканини);

- Вступати в хімічну або фізико-хімічну взаємодію з речовиною А, що призведе до зміни концентрації кожного з реагентів у внутрішньому середовищі організму (дія ряду антидотів засноване на цьому принципі);

- Витісняти речовину А із зв'язку з транспортними білками плазми крові та збільшувати вміст токсиканту в біосередовищах (витіснення дікумарола із з білка крові фенілбутазоном);

- Змінювати швидкість і характер елімінації шляхом впливу на біотрансформацію речовини А (індукція мікросомальних ферментів, призначення сечогінних засобів). Деякі ксенобіотики можуть збільшувати активність ферментів, які беруть участь у біотрансформації інших чужорідних з'єднань, тобто виступати в ролі індукторів. Як правило, до числа індукторів відносяться речовини з різною будовою, але розчинні переважно в ліпідах і мають великий період напіввиведеня. Наприклад, етанол значно уповільнює біоперетворення метанолу в організмі, що дозволяє використовувати його як антидот метанолу[3].

Токсикодинамічні механізми коергізму.

До них відносяться взаємодії на рівні рецепторів. Коергізм на цьому рівні може реалізовуватися наступними способами:

- Впливом на один і той же рецептор біологічно активної макромолекули, коли речовини, які беруть участь у взаємодії, виступають в якості агоністів або конкурентних антагоністів;

- Впливом на різні ділянки зв'язування одного і того ж рецептора біологічно активної молекули, при цьому речовини, які беруть участь у взаємодії виступають в якості агоністів або неконкурентних антагоністів.

Якщо токсиканти діють на різні рецепторні структури і при цьому посилюють ефект з боку біологічної системи (клітини, тканини, органу, організму в цілому), то говорять про функціональний (фізіологічний) синергізм; якщо цей ефект послаблюється - про функціональний (фізіологічний) антагонізм[3].

Групи токсичності ксенобіотиків для хребетних тварин.

Ступені токсичності ксенобіотиків наведені нижче:

Таблиця 2

При оцінці хронічної екотоксичності речовини необхідно враховувати наступні обставини.

1. Визначення коефіцієнта небезпеки є лише першою ланкою в дослідженні екотоксичного потенціалу речовини. У лабораторних умовах порогові концентрації хронічної дії токсікантів визначають, оцінюючи показники летальності, зростання, репродуктивних здібностей групи. Вивчення інших наслідків хронічної дії речовин часом призводить до інших числових характеристик.

2. Дослідження токсичності проводять на тваринах, придатних для утримання в лабораторних умовах. Отримані при цьому результати не можна розглядати як абсолютні. Токсиканти можуть викликати хронічні ефекти в одних видів і не викликати в інших.

3. Взаємодія токсиканту з біотичними і абіотичними елементами навколишнього середовища може істотно позначитися на його токсичності в природних умовах. Однак експериментальне вивчення таких процесів в умовах лабораторії практично неможливо.

Специфічним методом екотоксикометріі є оцінка екологічного ризику. Забруднення середовища як складний багатофакторний процес проявляється в різних формах порушення здоров'я людей. Загальновизнано, що здоров'я людини - чільний системоутворюючий фактор при вивченні відгуку біологічних систем на техногенний вплив.

Оцінюючи екологічну обстановку, необхідно визначити ймовірність несприятливого впливу на здоров'я людини шкідливих речовин, що забруднюють середовище проживання або виробниче середовище. Це направлення досліджень називають оцінкою ризику.

Ризик - кількісний еквівалент однією з причин будь-якого несприятливого явища (ефекту). Екологічний ризик пов'язаний з будь-якою техногенною діяльністю. При цьому традиційно виділяють два види екологічного ризику: аварійний і кумулятивний. Перший є результатом раптових відхилень від нормального режиму функціонування технічних систем. Як правило, наслідки цього виду ризику при його реалізації носять переважно локальний характер, але можуть проявлятися і в широкому масштабі. Другий вид ризику пов'язаний з наслідками, що приводять до локальних, регіональних і, навіть, глобальних фектів - таким, наприклад, як зміна клімату, виснаження озонового шару атмосфери та ін., але які є результатом накопичення (акумулювання) ряду несприятливих процесів у навколишньому середовищі при «нормальному» функціонуванні технічних систем.

Кількісна оцінка екологічного ризику пов'язана з певними труднощами, обумовленими складністю екосистем, недостатністю вивчення характеристик екотоксикологічної небезпеки, різноманіттям і великою кількістю ксенобіотиків, використовуваних в господарській діяльності[5].

Поиск по сайту: