РОЗДІЛ 4. Заходи для покращення екологічної ситуації на пленеті

Важко допомогти людині, яка переконана, що в неї немає проблем. Подібно з нашою планетою, аби поліпшити її здоров’я, нам спочатку слід визнати, що вона хвора. Або освіта зробила б видатний поступ у врятуванні планети. Більшість людей нині глибоко розуміють, що земля зубожіла, забруднилась і людям слід щось з цим робити. Небезпека занепаду навколишнього середовища сьогодні більша, ніж загроза ядерної війни. Світові керівники розуміють проблему. Сто вісімнадцять державних керівників з’їхалися 1992 року на Конференцію з питань охорони навколишнього середовища, під час котрої було зроблено певні кроки захистити повітряний басейн і виснажені ресурси землі. Більшість країн підписали угоду про клімат, у котрій вони погоджуються створити систему повідомлення змін у викидах вуглецю з метою заморозити усі його викиди в недалекому майбутньому. Вони теж розглядали способи охоронити біорозманіття планети, тобто загальну кількість видів рослин і тварин. Не було досягнено згоди щодо охорони світових лісів, однак на цій конференції було видано два документи — «Декларація Ріо» і «Порядок денний 21», що містили вказівки, як країни можуть досягти «розвитку, що сприяє екології».

Учений-еколог Аллен Гаммонд зауважує: «Критичним іспитом стане те, чи дотримуватимуться зобов'язань у Ріо — чи ті сміливі заяви спонукуватимуть до дій у наступних місяцях та роках».

А втім, важливий поступ було зроблено 1987 року зі створенням Монреальського протоколу, котрий з'явився в результаті міжнародної угоди поступово припинити викиди хлорфторвуглецевих сполук за вказаний період часу. Чому така затурбованість? Тому що швидке виснаження захисного озонового шару зумовлюється зокрема хлорфторвуглецевими сполуками. Озон у верхніх шарах атмосфери відіграє важливу роль у відфільтровуванні сонячних ультрафіолетових променів, котрі можуть викликати у людини рак шкіри та катаракту. І ця проблема не лише в Австралії. Недавно вчені виявили 8-від-сотковий спад концентрації озону взимку над декотрими помірними регіонами Північної півкулі. Двадцять мільйонів тонн хлорфторвуглецевих сполук уже підносяться в стратосферу.

Під загрозою цього катастрофічного забруднення атмосфери світові держави не обмірковували розбіжності своїх поглядів, а вдалися до рішучих заходів. Інші міжнародні акції теж є наступними кроками, щоб охоронити зникаючі види, зберегти Антарктику й контролювати транспортування токсичних відходів.

Багато країн вживають заходів, аби очистити свої ріки (нині в англійській річці Темзі знову з'явився лосось), контролювати забруднення повітряного басейну (в містах Сполучених Штатів Америки з найгіршим смогом було зменшено його інтенсивність на 10 відсотків), використовувати нешкідливі для довкілля енергетичні ресурси (80 відсотків будинків в Ісландії огріваються геотермальною енергією) і зберігати своє природне багатство (Коста-Ріка Й Намібія обернули близько 12 відсотків своїх земель у національні парки).Чи ці позитивні кроки свідчать про те, що людство серйозно ставиться до цієї небезпеки? Чи це просто справа часу, аби повернути добре здоров'я нашій планеті?

Хоча й людина вже починає розуміти хибність своїх кроків, та їй не так вже й легко поправити їх. Перша трудність полягає в тому, що потрібно багато грошей (принаймні 600 мільярдів доларів СТА щорічно), аби впровадити в дію всебічні плани, розглянуті 1992 року на Всесвітній конференції глав країн і урядів з питань навколишнього середовища й розвитку. Це вимагає справжніх жертв — таких жертв, як, скажімо, менше марнотратити й більше рециклювати сміття, зберігати воду та енергію, користуватися публічним, а не приватним, транспортом і, найважче всього, навчитися думати у глобальних масштабах, а не лише про своє. Джон Карнц Молодший, голова Комітету США з питань відновлення водних екосистем, стисло сформулював цю проблему: «Я оптимістично дивлюся на те, що ми можемо зробити. Я песимістично дивлюся на те, що ми будемо робити».

Справжня вартість повної очистки така велика, що більшість країн воліють відкладати день розрахунку. У час економічної кризи люди вбачають у заходах охорони довкілля загрозу втратити роботу чи навіть загрозу розвалу економіки. Лицемірні запевнення дешевші, ніж дії. У книжці «Піклування про Землю» (англ.) відгуки порівнюються з «громовицями риторики, після котрих наступають посухи бездіяльності». Але незважаючи на таку млявість, чи не могла б нова технологія, якщо дати час, знайти безболісне оздоровлення усіх недуг планети? Очевидно, що ні.

У спільній заяві Національної академії наук США й Лондонського королівського товариства відверто визнавалось: «Якщо на даний час передбачення росту населення виявиться точним і вплив людської діяльності залишиться незмінним, то наука й технологія, либонь, не будуть у змозі запобігти невідворотному занепаду навколишнього середовища й дедалі сильнішій вбогості більшості людей світу».

Тривожна проблема відходів підприємств атомної промисловості, яким не має місця для захоронення, є лише нагадуванням, що наука не всемогутня. Протягом 40 років вчені шукають безпечних постійних місць сховку для високорадіоактивних відходів. Цей пошук виявився настільки нелегким, що деякі країни, як, наприклад, Італія та Аргентина, дійшли висновку, що не матимуть таких місць захоронення щонайменше аж до 2040 року. Німеччина, най-оптимістична країна в цьому плані, сподівається завершити плани до 2008 року.

Чому відходи підприємств атомної промисловості створюють стільки проблем? «Жоден вчений чи інженер не дає повної гарантії, що радіоактивні відходи одного прекрасного дня не почнуть просочуватися у великих кількостях навіть з найнадійніших схронів»,— пояснює геолог Конрад Краускопф. Але незважаючи на ранні застереження про трудність захоронення відходів, уряди й підприємства атомної промисловості жваво продовжують свою політику, сподіваючись, що технологія майбутнього вирішить цю проблему. Але це майбутнє ніколи не настане.

ВИСНОВКИ

Вступаючи у життя, кожна людина включається у складну систему зв'язків із іншими людьми та процесами дійсності; найпершою особливістю такої системи зв'язків постає їх соціальний характер. А це значить, що людина вступає у певний тип здійснення своїх дій та вчинків, тип, суттєво здетермінований виявленими в процесі людської перетворюючої діяльності предметними характеристиками дійсності. Останні виявляються не лише в світі природних, зовнішніх для людини процесів, айв самій людині. Тому соціальні процеси передбачають певні унормовування, обмеження та впорядкування дій людини. Внаслідок цього в суспільстві виникає ціла низка елементів, структур та інституцій, які покликані забезпечити нормальне функціонування соціальних процесів.

Поиск по сайту: