Авданнята принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення

Провадження в справах про адміністративні правопорушен-ня становить собою систему правовідносин, які складаються на основі процесуальної діяльності органів (посадових осіб), упов-новажених розглядати індивідуальні адміністративні справи з приводу притягнення до адміністративної відповідальності осіб, у діях яких є ознаки адміністративного правопорушення.

Основними завданнями провадження в справах про ад-міністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КУпАП є:

— своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування об-ставин кожної справи;

— вирішення її в точній відповідності до закону;

— забезпечення виконання винесеної постанови;

— виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню ад-міністративних правопорушень, запобігання правопорушен-ням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Зазначені завдання реалізуються шляхом вчинення низки процесуальних дій органами (посадовими особами), уповнова-женими розглядати справи про адміністративні правопорушен-ня. Передусім це з’ясування наявності факту вчинення право-порушення, установлення особи, що вчинила правопорушен-ня, чи винна ця особа і чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обста-вин кожної справи вимагає від уповноваженого органу (поса-

Г л а в а 17

дової особи) розглянути справу в строки, встановлені законом. Пропущення, наприклад, загального строку притягнення до адміністративної відповідальності, встановленого ст. 38 КУпАП, тягне за собою уникнення правопорушником від спра-ведливого і законного адміністративного стягнення, породжує вседозволеність, закладає у свідомість правопорушника та ото-чуючих його осіб ілюзію про безкарність протиправних дій, сприяє вчиненню інших правопорушень. Крім цього, пору-шення встановленого строку накладення адміністративного стягнення тягне за собою скасування постанови у справі та закриття справи провадженням. З цих мотивів Голова Верхов-ного Суду України своїми постановами від 11 червня 1999 р., 14 лютого 2000 р., 17 лютого 2000 р. скасував низку постанов судів загальної юрисдикції і закрив справи провадженням.

Своєчасне з’ясування обставин справи також передбачає її розгляд у строки, встановлені ст. 277 КУпАП, недотримання яких створює тяганину в розгляді справи та втрату ефекту швидкості настання адміністративної відповідальності чи за-стосування адміністративного стягнення.

Всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин справи вимагає від уповноваженого органу (посадової особи) насампе-ред повного дослідження доказів, на основі яких встановлюєть-ся наявність чи відсутність адміністративного правопорушен-ня, винність даної особи в його вчиненні (ст. 251), здійснити всебічну й неупереджену оцінку цих доказів (ст. 252), устано-вити наявність обставин, що пом’якшують (ст. 34) чи обтяжу-ють (ст. 354) відповідальність, з’ясувати чи заподіяно майнову шкоду вчиненим правопорушенням, чи є можливість передати матеріали справи на розгляд громадських організацій чи звіль-нити від відповідальності через малозначність правопорушення (статті 21, 22 КУпАП).

Вирішення справи в точній відповідності до закону вимагає від уповноваженого органу (посадової особи) розгляду справи відповідно до власної компетенції, в установлені строки і за місцем розгляду справи; відповідно до закону, що передбачає адміністративну відповідальність; застосування стягнення в ме-жах власних повноважень, передбачених законом. У разі пору-шення цих вимог постанова у справі підлягає скасуванню, а справа направляється на новий розгляд за підвідомчістю, якщо дозволяє строк, встановлений ст. 38 КУпАП, а якщо строк пропущено — справа підлягає закриттю провадженням.

Провадження в сПравах Про адміністративні ПравоПорушення

Забезпечення виконання постанови у справі здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову шляхом звернення її до виконання (ст. 299) та здійсненням контролю за виконанням постанови.

Законодавець орієнтує державні органи, об’єднання грома-дян на запобігання правопорушенням. Однак значна роль у ви-явленні причин та умов, що сприяють вчиненню правопору-шень, запобіганню правопорушенням належить органам ад-міністративно-деліктної юрисдикції. При виявленні причин вчинення правопорушень суди можуть винести окремі ухвали, інші органи — подання, приписи на адресу підприємств, за-кладів, установ, у яких недостатньо застосовуються заходи щодо недопущення вчинення правопорушень. Виховання громадян у дусі поваги до права (закону) забезпечується комплексом ви-ховної, просвітницької роботи, проведення заходів правового всеобучу, відкритим розглядом справ, доведенням визначених законом постанов до відома громадськості (ст. 286) тощо.

Важливим правилом у визначенні порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення є визначення за-коном обставин, що виключать провадження у справі (ст. 247), відповідно до якого провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

1) відсутність події і складу адміністративного правопору-шення. Тобто законодавець встановлює відсутність події, а саме ознак адміністративного правопорушення, тобто дані дії не визнані адміністративним проступком або якщо й визнані проступком, то відсутній його склад (об’єкт, об’єктивна сторо-на, суб’єкт, суб’єктивна сторона). Наприклад, відсутність вини особи чи вчинене посягання на суспільні відносини, які охоро-няються не нормами права а нормами моралі, звичаїв тощо;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністра-тивного правопорушення шістнадцятирічного віку (ст. 12). За вчинення правопорушень, передбачених КУпАП, неповноліт-німи віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, відповідаль-ність несуть батьки або особи, що їх замінюють (ч. 3 ст. 184);

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи без-діяльність (ст. 20). Тобто вчинення протиправної дії чи без-діяльності особою, яка не усвідомлює своїх дій або нездатна ними керувати в результаті хронічної хвороби, слабоумства чи іншого хворобливого стану;

Г л а в а 17

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності (ст. 18) або необхідної оборони (ст. 19);

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування ад-міністративного стягнення. Такі акти амністії видаються Вер-ховною Радою України. Якщо до видання акта амністії до осо-би було застосовано адміністративне стягнення, то відповідно до ст. 302 КУпАП орган (посадова особа), який виніс постано-ву про накладення стягнення, припиняє її виконання;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну від-повідальність. Наприклад, КУпАП була встановлена відпові-дальність за дрібну спекуляцію (ст. 157), а Законом України від 2 червня 2005 р. така відповідальність скасована. Однак якщо правопорушення було вчинене до з’ясування відповідальності й на день її скасування не розглянуто чи розглянуто, а поста-нова не виконана, то провадження у цій справі закривається провадженням, а орган (посадова особа) який виніс постанову про накладення стягнення, припиняє її виконання;

7) закінчення на момент розгляду справи про адміністра-тивне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, ст. 328 МКУ, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про боротьбу з коруп-цією». Такі строки складають два місяці з дня вчинення або виявлення правопорушення і один місяць у разі відмови у по-рушенні кримінальної справи, але в діях є ознаки адміністра-тивного правопорушення з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. За вчи-нення корупційних дій встановлено строк притягнення до ад-міністративної відповідальності шість місяців;

8) наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притя-гається до адміністративної відповідальності, постанови компе-тентного органу (посадової особи) про накладення адміністра-тивного стягнення або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також пору-шення за даним фактом кримінальної справи. Отже, особа не може бути притягнута двічі за одне й те саме правопорушення. Постанова про накладення стягнення є обов’язковою для ви-конання всіма особами. Особа також не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, якщо в її діях є ознаки злочину і проти неї порушена кримінальна справа;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження у справі. Якщо справа до смерті особи була розглянута і винесена

Провадження в сПравах Про адміністративні ПравоПорушення

постанова, то орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення стягнення, припиняє її виконання.

Принципи, за якими розглядаються справи про адміністра-тивні правопорушення, являють собою складову частину за-гально-правових принципів, на яких базується процесуальна діяльність органів (посадових осіб) при розгляді й вирішенні індивідуальних адміністративних справ адміністративно-делікт-ного характеру. До них належать принципи: законності, верхо-венства права, захисту інтересів держави і особи, публічності, об’єктивної (матеріальної) істини, гласності й відкритості про-цесу тощо, які нами розглядалися у даному посібнику. Разом із тим, провадженню у справах про адміністративні правопору-шення властиві специфічні принципи:

1) розгляд справ на засадах рівності громадян (ст. 248) пе-
ред законом і органом (посадовою особою), який розглядає
справу незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігій-
них та інших переконань, статі, етнічного та соціального по-
ходження, майнового стану, місця проживання, мови та інших
обставин. Його специфічність виявляється у рівності громадян
перед законом і органами, який розглядає справу, а не в рів-
ності усіх учасників провадження. Згідно з цим принципом
при розгляді справи про адміністративні правопорушення
зберігаються державно-владні відносини, що, власне, прита-
манні всій управлінській системі в публічній сфері, на відміну,
наприклад, від адміністративного судочинства, де всі учасники
процесу рівні в своїх правах і обов’язках;

2) швидкість та економічність розгляду справ про ад-міністративні правопорушення, специфічність яких обумовле-на властивістю управлінської діяльності щодо оперативного вирішення постановлених завдань. При розгляді справ про ад-міністративні правопорушення майже не виникає необхідності виклику свідків з інших місць, справи розглядаються одноосо-бово, посадові особи, які розглядають справи, одержують за-робітну плату за місцем роботи, члени адміністративних ко-місій працюють на громадських засадах, що значно зберігає витрати коштів на розгляд справи;

3) розгляд справ керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252). Специфічність розгляду полягає у власному забезпечен-ні посадовою особою, яка розглядає справу, позитивних і нега-тивних рис протиправної дії, оцінки поведінки правопорушни-

Г л а в а 17

ка, його майнового, сімейного стану, можливості виправлення громадським впливом, здійснення виховної роботи тощо.

При розгляді справи з’ясовуються усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В цьому зв’язку, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) дійде висновку, що в порушенні є ознаки злочину, він передає матеріали проку-рору, органу досудового слідства або дізнання (ст. 257 КУпАП).

Провадження у справах про адміністративні правопору-шення здійснюється в певній послідовності, як низка пов’язаних між собою процесуальних дій, спрямованих на реалізацію норм матеріального права щодо адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення.

Послідовність розгляду справ про адміністративні правопо-рушення в юридичній літературі¹ прийнято називати стадіями, які характеризуються порівняльно самостійними частинами провадження, але органічно пов’язані між собою. На кожній стадії здійснюється низка пов’заних між собою процесуальних дій, спрямованих на розв’язання завдання провадження. Кож-на стадія різниться кількістю учасників, завданням, характером процесуальних дій та оформляється відповідним процесуаль-ним документом (протоколом, постановою, рішенням у скарзі, виконанням постанови).

Як підкреслює В. К. Колпаков, провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій². Таке провадження має п’ять стадій: 1) порушення справи; 2) адміністративне розслідування; 3) роз-гляд справи та її вирішення; 4) перегляд постанови; 5) вико-нання постанови.

У літературі є й інші підходи щодо кількості та назви стадій провадження про адміністративні правопорушення. Наприклад В. Б. Авер’янов, Ю. П. Битяк, О. М. Бандурка, М. М. Тищен-¹ Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Iнтер, 2005. — С. 223; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: літера лТД, 2001. — С. 166; Берлач А. I. Адміністративне право України: Навч. посібник для дист. навч. — К.: Ун-т «Україна», 2005. — С. 183; Колпаков В. К., Кузь-менко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 301.

² Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під-ручник. — К.: Юрінком Iнтер, 2003. — С. 301.

Провадження в сПравах Про адміністративні ПравоПорушення

ко, О. В. Кузьменко вказують на чотири стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення¹, а саме: 1) пору-шення справи про адміністративне правопорушення; 2) роз-гляд справи про адміністративне правопорушення й винесення у справі постанови; 3) оскарження постанови; 4) виконання постанови. В. К. Колпаков у підручнику «Адміністративне пра-во України вказує п’ять стадій², а у монографії «Адміністратив-но-деліктний правовий феномен» — шість стадій³.

Втім зазначені розбіжності у визначенні кількості стадій та їх назви принципового значення не мають. Головне, що про-вадження в справах про адміністративні правопорушення ма-ють послідовно і повно відображати систему відносин між ор-ганом (посадовою особою) адміністративно-деліктної юрис-дикції і особою, що вчинила правопорушення в процесі реалізації норм матеріального права. Слід звернути увагу, що саме в процесі реалізації норм матеріального права, а не тільки адміністративно-правових норм, як це зазначається в деяких літературних джерелах⁴, оскільки нормами адміністративного примусу забезпечується державна охорона загальнообов’язкових правил поведінки, тобто будь-яких норм права.

Виходячи зі змісту і структури процесуальної частини КУпАП (глави 19, 22, 23, 24, 25—33) можна дійти висновку про наявність таких стадій провадження в справах про адміністра-тивні правопорушення: 1) відкриття справи про адміністративне правопорушення; розгляд справи про адміністративне правопо-рушення; 3) винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення; 4) перегляд постанови у справі про адміністра-тивне правопорушення; 5) виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення.

¹ Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.

— Т. 1. Загальна частина / Ред. кол. В. Б. Авер’янов (гол.). — К.: Юридич-на думка, 2004. — С. 519; Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка.

— К.: Юрінком Iнтер, 2005. — С. 223—224; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мо-вою. — К: літера лТД, 2001. — С. 166; Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К: Атіка, 2005. — С. 281.

² Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під-
ручник. — К: Юрінком Iнтер, 2003. — С 301.

³ Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо-
нографія. — К: Юрінком Iнтер, 2004. — С. 410.

⁴ Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно-
графія. — К: Атіка, 2005. — С. 281.

Г л а в а 17

Поиск по сайту: