Наукові та духовні засади органічного землеробства

Органічне землеробство базується на глибинних наукових знаннях про ґрунти, тварин, клімат, хімію та фізику так само, як і на усвідомленні цивілізованої і духовною людиною власних взаємовідносин з Природою та суспільних відносин. У поєднанні наукового розуміння та духовності полягає сама можливість цивілізаційного розвитку людства. А отже, рівень розвинутості органічного землеробства є показником рівня суцільного прогресу як окремої країни, так і світу.

Варто зазначити, що духовність не має нічого спільного зі сліпою релігійністю. Так само, показниками наукового прогресу не виступають суми витрат на наукові дослідження або кількість патентів на винаходи. Рівень людських взаємовідносин у суспільстві та оптимізація використання інтелектуальних та вичерпних природних ресурсів є практичними показниками духовності та наукового прогресу.

В своїй статті у Дзеркалі Тижня, Андрій Топачевський розкриває історичні духовні засади землеробства в Україні. Посилання на найбільш прогресивні відкриття в агрономії, зроблені свого часу українськими науковцями та практиками із світовими іменами та визнанням підкріплені яскравими сюжетами з відомих літературних творів письменників-класиків.

Особливу увагу, автор приділяє науковій співпраці “батька ґрунтознавства” Докучаєва та агронома-дослідника.Ізмаїльського. Цитуючи останнього, Топацевський робить абсолютно справедливий висновок стосовно недолугості та шахрайської політики в питаннях ведення сільського господарства в умовах сучасності.

Справедливо вважаючи, що для організації польового господарства важлива не та волога, яка випадає на ґрунт, а та, яку він вбирає, Ізмаїльський писав у книжці «Як висох наш степ»: «Якщо ми будемо й надалі так само безтурботно позирати на прогресуючі зміни поверхні наших степів, а в цьому зв’язку — і на зростаюче висушування степового ґрунту, то навряд чи можна сумніватися, що в порівняно недалекому майбутньому степи наші перетворяться в неродючу пустелю». На жаль, ця праця відомого українського дослідника, ентузіаста природоохоронного господарювання, востаннє видавалася аж у 1950 році. Чому — неважко здогадатися. Керівні позиції в науці захопили авантюристи, котрі оголосили війну не тільки всім без винятку генетикам, а й теоретикам і практикам органічного землеробства.

Бездарність та корумпованість агропромислових керманичей сучасної України вже призвела до того, що Україна посіла перше місце в Європі з інтенсивності деградації земель сільськогосподарського призначення. При цьому, щорічно, Україна втрачає від 1,5 до 2-х мільярдів доларів лише через надмірне використання зайвих об’ємів палива і мастильних матеріалів, пестицидів, мінеральних добрив, металу. Про злодійську некомпетентність та шахрайські дії Міністерства аграрної політики вже йшлося в українських ЗМІ у лютому 2007 року. На жаль, на 2012 рік, ситуація не лише не покращилась, але й вийшла на новий, більш зухвалий рівень нехтування суспільними інтересами та агрономічною наукою.

Прогресивні наукові роботи українських вчених із світовими іменами, Ізмаїльского, Овсінського, Вернадського, Шикули та багатьох інших, не лише не знайшли втілення в сучасному аграрному виробництві на рівні Української держави, але й принципово замовчуються новою генерацією псевдо експертів з інтенсивних аграрних технологій.

Подібна підміна науково обґрунтованих та глибоко філософських підходів до ведення збалансованого сільського господарства новими виключно комерціалізованими методами цілком зрозуміла в умовах загального занепаду духовних та інтелектуальних цінностей грошовими одиницями.

На відміну від економічно оптимізованих ґрунтозахисних технологій, сучасні індустріалізовані методи аграрного виробництва призвели до стрімкого зростання витрат вичерпних природних ресурсів. Так, у доповідях ФАО (Організації з продовольства та сільського господарства ООН) за 2011 та 2012 роки наведені свідчення, що високо-витратні методи індустріального аграрного виробництва витрачають 7-10 калорій вичерпної енергії на виробництво лише 1-єї калорії продукції харчування. Ці цифри говорять лише про науковий колапс у сфері аграрного виробництва. В історичних показниках це означає майже 100-кратне зростання витрат енергії на виробництво тієї ж тони пшениці за останні 150 років!!!

Сучасне інтенсивне аграрне виробництво нехтує не лише величезними витратами вичерпних енергоресурсів. Стрімке знищення біологічного різноманіття в ґрунті через постійне використання агрохімії (пестицидів та міндобрив) а з ними і вмісту гумусу призводить до щорічних втрат 10-15 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель на нашій планеті.

Рівень вмісту гумусу в українських ґрунтах знизився за останні 10 років вдвічі! А рівень ерозії ґрунтів в деяких областях України відповідає значенням екологічної катастрофи, яку, через свою злочинну некомпетентність та жадібність лише прискорюють українські чиновники.

Українські ґрунти увійшли в стадію критичного шокового стану, який був науково обґрунтований ще у 90-х роках минулого століття професором Шикулою, видатним вченим-ґрунтознавцем визнаним в усьому світі. Шоковий стан ґрунту за результатами досліджень Шикули, пов’язаний із знищенням асоціацій груп мікробів практикою оранки. Використання високотоксичних пестицидів та гербіцидів лише погіршую стан асоціативних груп в ґрунті, активно повертаючи його до стану “пустелі”, тобто породи, не зв’язаної гумусом.

Органічне землеробство ставить за мету відновлення родючості земель. Наукові дослідження та практичний досвід доводять, що органічні методи відновлюють біологічний само-баланс ґрунтів вже через 3-5 років. Найкращі показники відновлення родючості дають біодинамічні методи з комплексним використанням біодинамічних препаратів.

Варто зазначити, що на відміну від сучасних індустріальних методів ведення сільського господарства, органічні і особливо біодинамічні технології базуються на використанні внутрішніх ресурсів господарства. Отже, будучи самодостатніми, органічні землероби не лише покращують землі, але й будують модель незалежності виробництва продукції харчування від дорогих зовнішніх матеріалів. Подібна практика призводить до більшої економічної незалежності аграрного виробництва та можливості зниження цін на продукцію харчування, покращення якості продукції та створення довірливих суспільних відносин між виробником та споживачем.

Органічна та біодинамічна сертифікація виробництва дає можливість більшій кількості споживачів бути впевненими у тому, що їхня їжа виробляється у гармонійному поєднанні найпрогресивніших наукових знань із дбайливим ставленням до Природи і землі як основи нашого спільного існування.

Лекція 8

Охорона земель.

1. Вплив господарської діяльності людини на ґрунт.

2. Наслідки антропогенного впливу на ґрунт.

3. Сучасний стан ґрунтів України.

4. Шляхи покращення стану ґрунтів України та їх охорона.

Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій – природних та посилених людиною, завдають грунтам величезної шкоди, часто непоправної. Насамперед, це водна і вітрова ерозія, погіршення структури грунту, механічне руйнування та ущільнення, постійне збіднення на гумус та поживні речовини, забруднення грунту мінеральними добривами та отрутохімікатами, мастилами та пальним, перезволоження та засоленість земель.

Втрата грунтами грудочкуватої структури в верхньому горизонті відбувається внаслідок постійного зменшення вмісті органічних речовин. З урожаєм основної та побічної продукції (зерно, коренеплоди, овочі, солома, листя, гичка тощо) виноситься значна кількість елементів мінерального живлення рослин. Людина своєю діяльністю розриває частковий чи цілісний біологічний кругообіг речовин, порушує здатність грунту до саморегуляції, самоочищення, самозбереження. Навіть незначна втрата гумусу і, як наслідок, зниження родючості грунту, не дає йому можливості в повній мірі виконувати свої екологічні функції і поступово такий грунт деградує. А на утворення 1 см родючого шару чорнозему залежно від умов потрібно 100-400 років. Отже, на утворення родючого орного шару товщиною 20 см іде 2000-3000 років.

В найбільшій мірі деградують грунти агроекосистем. Причина нестійкості агроекосистем зумовлена їх спрощеним фітоценозом, який не здатен забезпечити оптимальну саморегуляцію, постійність структури і продуктивності. Якщо у природних екосистемах біологічна продуктивність забезпечується дією природних законів, то вихід первинної продукції (урожаю) залежить від такого суб'єктивного фактору, як людський, від рівня агрономічних знань людини, технічного забезпечення, від соціально-економічних умов, а значить, є непостійним.

Втрата структури грунту відбувається завдяки механічному руйнуванню структури різноманітними знаряддями обробітку, а також під впливом опадів, вітру, перепадів температур тощо.

Ще однією причиною втрати родючості є багаторазовий обробіток грунту різними знаряддями за допомогою потужних і важких тракторів. Часто протягом року поле обробляється 10-12 разів, при цьому не враховується, що добрива, посівний матеріал, зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди завозять на поле чи вивозять причепами. Дуже часто трапляється так, що в дощову погоду автотранспорт не може їхати розкислими грунтовими дорогами, їде полем, через посіви, утворюючи тимчасові паралельні дороги. Такого не буває в інших країнах, де кожне поле має свого справжнього господаря. Висока частота (кількість) обробітку грунту пояснюється ще і тим, що сучасне сільське господарство не має знарядь для одночасного проведення кількох операцій.

Через частий обробіток землі розпилюється поверхня грунту. Один трактор “Беларусь”, працюючи на сухих полях, здіймає 13-14 тон пилу на кожному гектарі, що і без пилових бурь призводить до зносу мільярдів тон родючого шару грунту щорічно.

Через ущільнення грунту колесами важких тракторів і комбайнів типу “Дон” різко знижується родючість. Нормальна об'ємна маса структурного грунту складає 1,1-1,2 г/см³, при такій техніці змінюється до 1,6-1,7 г/см³. В таких грунтах майже вдвічи знижується пористість, водопроникна і водоутримуюча здатність, зменшується опірність грунту до ерозійних процесів. Колеса трактору “Кировец-700” ущільнюють у колії грунт на глибину 20 см.

Глобальною проблемою сьогодні є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні грунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпечення рослин поживними ресовинами. Однією з основних причин цього є споживацький підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти і якнайменше в неї повернути. А гумус витрачається не лише на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, а й виноситься з грунту процесі ерозії, з урожаєм коренеплодів та бульбоплодів, на колесах транспортних засобів, руйнується під впливом різноманітних хімічних речовин. нині в Україні вміст гумусу в грунтах зменшився приблизно в 6 разів і в середньому складає 3%. Щорічно грунти України втрачають за рахунок мінералізації 14 млн. т гумусу, а за рахунок ерозії – 19 млн. т.

За рахунок хімізації сільського господарства погіршуються властивості грунту, в ньому нагромаджується значна кількість шкідливих хімічних речовин, що вносились без належних розрахунків і врахування екологічних законів. Це мінеральні добрива, пестициди, гербіциди. Через необгрунтовано високі дози мінеральних добрив грунт забруднюється хлоридами, сульфатами. Пестициди пригнічують біологічну активність грунтів, знищують корисні мікроорганізми, черв'яків, гинуть комахи-запилювачі. Американські дослідники виявили, що 30% інсектицидів, 60% гербіцидів, 90% фунгіцидів, що застосовуються в США, здатні викликати рак.

Грунти також забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які виливаються з них під час роботи.

Винятково гострою проблемою є вилучення орних земель під забудову різних промислових об'єктів, складування промислових та побутових відходів. За останні 60 років в Україні під різні види несільськогосподарського використання вилучено родючі землі в кількості 3,3 млн. га (як Одеська область). Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водоймами на Дніпрі, відвали промислових відходів забрали 200 тис. га родючих земель.

Негативні наслідки має зрошення й осушення. Зрошувані землі дають близько 30% продукції рослинництва, але зрошення призводить до підняття грунтових вод і зміни їхнього хімічного складу. Відбувається засолення грунтів, заболочування. Внаслідок осушення зникають болота, міліють річки, змінюється видовий склад рослинного і тваринного світу, змінюються складені екосистеми.

Таке використання та погіршення якості наших земель вимагає вжиття термінових науково-обгрунтованих заходів, що сприятимуть значному підвищенню родючості грунтів та отриманню екологічно-чистих продуктів харчування.

Поиск по сайту: