Особливості роботи з народних ремесел вихователя ДНЗ

У формуванні особистості значну роль відіграє предмет, з яким вона має справу. Він має відзначатися новизною, приваблювати, відповідати рівневі розвитку дитини. Однією з найважливіших його ознак має бути здатність впливати на почуття, зачіпати емоції та водночас містити певні оцінні характеристики.

За даними психолого-педагогічних досліджень, у старших дошкільників переважає емоційність при сприйнятті явищ і предметів навколишнього світу, прагнення оцінювати спостережуване, адекватно відтворювати побачене і почуте. Це є підґрунтям для розширення виховних і розвиваючих можливостей праці саме у старшому дошкільному віці. У цей період життя дитини формуються ціннісні основи ставлення до дійсності: до природи, до явищ суспільного життя, до рукотворного світу, до самої себе. Саме народні ремесла можуть бути одним із дієвих засобів трудового виховання, естетичного впливу і морального становлення особистості малюка. Як складова частина української національної культури вони є однією з перших сходинок до пізнання сучасною дитиною трудових традицій свого народу, його морально-етичних уявлень про працю, поштовхом до формування у неї позитивного емоційно - ціннісного ставлення до трудової діяльності.

Шляхом експериментального дослідження було виявлено, що народні ремесла мають великий вплив на формування особистості дитини. При їх використанні реалізуються такі завдання:

– пізнавальні, спрямовані на розширення знань про традиції народу, трудові звичаї своїх краян, природу рідного краю, процеси виготовлення виробів, походження та властивостей різних матеріалів тощо;

– розвивальні, що передбачають психологічний і художньо-естетичний розвиток шляхом одержання знань про народні ремесла та оволодіння елементарними практичними вміннями й навичками;

– виховні, які визначають формування інтересу до свого краю, до регіонального мистецтва, дбайливе ставлення до виробів як результату людської діяльності, виховання культури та естетики праці, позитивних моральних якостей.

Шляхом цілеспрямованого дослідження (обстежено 160 старших дошкільників) було виявлено, що найбільший інтерес у дітей викликають вишивання (44,6 %), витинання (33,7 %), кераміка (19,3 %), ткання (14,5 %), різьба по дереву (6,0 %), випалювання (4,8 %), карбування (3,6 %). [15,С.10 ]

Підвищена кількість виборів пояснюється тим, що кожна друга дитина в середньому виявляла зацікавлення не одним, а двома видами ремесел.

Орієнтація більшості дітей на вишивання, кераміку, витинання і ткання зумовила вибір цих видів народних ремесел для використання у навчально-виховному процесі дошкільних закладів. Щодо різьби по дереву, випалювання, карбування, то вони менш доступні для розуміння і сприйняття старшими дошкільниками, і на їх основі організувати трудову діяльність у сучасних умовах досить складно (вікові особливості, брак інструментів та обладнання, техніка безпеки тощо).

Вишивка – надзвичайна поширений на всій території України вид народного мистецтва. Нею оздоблювали різноманітні вироби, побутові речі - Вишивка була одним із основних занять для дів­чат, особливо довгими зимовими вечорами. Ще змалку, з 5-6 ро­ків, дівчаток привчали до ремесла: прясти, шити, вишивати. До 13-15 років дівчина мала своїми руками готувати посаг до весілля.

Із покоління в покоління передавали майстрині свої вміння і секрети рукоділля. Популярна вишивка і сьогодні. Оригінальні й красиві сучасні вишиті вироби: серветки, скатерки, рушники, килими, панно, блузи, чоловічі сорочки та їм. Важко знайти село, де люди не вишивали б. Та й у міських квартирах часто можна поба­чити вишиту скатерку чи серветку, які надають інтер'єрові квартири особливого затишку і краси. :

Вишиванки надзвичайно різноманітні за. добором кольорів та візерунками.Узор або візерунок – це малюнок, який складється із окремих елементів, мотивів, кольорів та їх відтінків, розташованих у певному порядку. Послідовне повторення окремих мотивів або цілої їх групи створює орнамент (слово «орнамент» у перекладі з латинської мова означав «прикраса»).

Розрізняють орнаменти: геометричні, які складаються з прямих та ламаних ліній, трикутників, кругів, квадратів, ромбів тощо; рослинні, основу яких становлять рослинні мотиви; тваринні – із стилізованими фігурами тварин, птахів, комах тощо; антропоморфні із зображенням силуетів людей.

Візерунки орнаментів не тільки прикрашають вироби, але й підкреслюють їх форму, розміри, матеріал, конструктивні особливості. Вони бувають вузькими і широкими, повздовжніми і поперечними, похилими та навскісними (діагональними). Орнамент у вигляді прямої та кривої лінійної смужки зветьсястрічковим; у вигляді окремих елементів, вписаних у квадрат, коло або ромб, – центровим; із поверхнею, вкритою суцільним узором, –сітчастим.

Створюючи орнаменти, люди зверталися до природи, але не ко­піювали її, а переосмислювали і переносили деякі елементи при­роди на домашні речі, зокрема і на вишиванки. Тому кожна лінія чи завиток узору мали певне значення. Пряма горизонтальна лінія означала землю, горизонтальна хвиляста – воду, вертикальна хвиляста – дощ, трикутники –гори, дві схрещені лінії – блискавки. Вогонь зображувався у вигляді гачкуватого хреста; сонце – у ви­гляді ромба, кола або квадрата; жіноча постать символізувала боги­ню життя, берегиню роду; дерево з розлогими гілками – родючість землі; птахи – настання весни, врожай – багатство; кін і олень – благополуччя. Ромб із подовженими сторонами означав будівлю, а квадрат, розділений на чотири частини з крапочками у кожній, символізував засіяне полечи садибу. Окремі знаки-символи не тільки прикрашали житло, одяг і предмети побуту, ай повинні були охороняти, захищати, оберігати від злих духів, нести щастя.

При ознайомленні дошкільників із вишивкою доцільно провести такі бесіди:

– символи та обереги нашого дому;

– звичаї і традиції, пов'язані з вишиванками;

– кольори природи на вишиванках (зелений – колір травички, жовтий – сонечка та золотих колосків пшениці, блакитний – неба, чорний подарувала нічка,а білий – день);

– звідки з явились вишиванки. (Емоційна роздоповідь вихователя про мистецтво вишивання, яке виникло з любові до рідного краю, до природи, з потреби не тільки бачити та відчувати красу, а й творити її власними руками.)

Старшим дошкільникам дається поняття про узор (візерунок) та орнамент. Дітей знайомлять із рігіональними особливостями вишитих виробів (відповідно до місцевості, в якій проживають вихованці), із звичаями, традиціями, обрядами, пов'язаними з вишиванням та використанням вишитих виробів.

Вихователь може заздалегідь підготувати таблицю знаків-символів і використати її при проведенні бесіди про символи-обереги на вишиванках. При цьому слід наголосити на шанобливому ставленні наших предків до природи і спрямувати роботу на реалізацію завдань екологічного виховання. [15, C.20]

Художнє ткацтво та килимарство

Художнє ткацтво – цікавий і своєрідний вид декоративно- прикладного мистецтва, який своїм корінням сягає сивої давнини.

Примітивним пристосуванням для ткацтва була рама. На неї натягували нитки (їх фіксували за допомогою кілків, набитих на протилежні сторони рами черезрівномірні проміжки), що були основою майбутнього тканого виробу. Потім ткаля впоперек пе­реплітала повздовжні нітки і таким чином скріплювала основу. Це так звана техніка ручного перебору (руками перебирали, переплітали нитки, створюючи візерунок). Таквиготовляютьсятка­ні декоративні рушники й надзвичайно привабливі декоративні тканини.

Найтрадиційніший орнамент – червоний або зелений на біло­му фоні, прикрашений зубчастими і ступінчастими ромбами, пташ­ками, півниками, геометричними кущами квітів і просто горизонтальними червоними смужками.

Особливий різновид народного художнього ткацтва складають плахти. Вони були необхідним елементом українського жі­ночого одягу. Візерунок плахтової тканини мав здебільшого ве­ликі однакові квадрати (5Х5 см), зафарбовані різними кольорами: золотаво-жовтим, зеленим, синім, червоним, чорним. При цьо­му колір квадратів переміщувася з одного ряду в інший по діагоналі. Особливу принадність плахтовій тканині надають вдало підібрані кольори й орнаментальна обробка. У центрі кожного квадрата виткана одна й та сама орнаментальна форма, найчасті­ше – восьмикутна зірка або геометризована квітка чи кущ. Їх ко­лір контрастує відносно тла і теж міняється та рухається від ряду до ряду в діагональному напрямку. Все це надає плахтовій тканині особливої краси і робить її святковою.

Відомі центри художнього ткацтва в Україні: м. Кролевець Сумської області, м. Богуслав Київської області, м. Косів і Шешори Івано-Франківської області.

Килимарство – один із видів народного декоративно-приклад­ного мистецтва, що виник ще в І тисячолітті до н. е.

Розрізняють два основні види килимів ручної роботи: повстяні й ткані. Останні виготовляються з пряденої вовни, бавони, а по­встяні – з непряденої.

Орнамент килимів має переважно рослшші та геометричні елементи. Геометричний орнамент складається з прямокутників, трикутників, ромбів, квадратів, кругів, гачкоподібних і зигза­гоподібних форм. У візерунках килимів вони поєднуються у різних комбінаціях і пропорційних співвідношеннях, завдяки чому досягається орнаментальне багатство виробів. Цікаво, що кожна форма геометричного візврунка має свій провідний колір, який відрізняється від кольору іншого візерунка одним або двома контурами.

Для українського безворсового килима характерний рослин­ний, точніше – квітковий орнамент. Квіти та квіткові форми ство­рюють фантастичні композиції рослинної тематики, що надає виробам особливої краси і чарівності.

Колорит українських килимів м'який і водночас насичений. Улюбленими тонами є білий, густо-синій, пісочний, блакитний, оливково-зелений.

Оремий вид килимів становлять ліжники. Це пухнасті високоворсові гуцульськікилими, по полю яких ідуть дві кольорові смуги, що кладуться зустрічним зигзагом й утворюють ромби.

Народне килимарство дуже близьке до ткацтва. У деяких випадках їх навіть важко розрізнити.

Народні майстри виготовляли килими переважно ручним способом на кроснах або звичайних верстатах, заздалегідь підготува­вши кольоровий ескіз майбутнього виробу. Починали ткати спо­чатку одним кольором (це тло килима), а потім – за ескізом.

Килимарство поширене на Гуцульщині та Вінничині. Для гуцульских килимів характерний геометричний орнамент, а для вінницьких та інших – здебільшого рослинний з перевагою яскравих насичених кольорів.[15, С.30 ]

Методичні породи

1. Основним завданням при ознайомленні із тканими та килимовими виробами є розкриття вихованцям краси виробів, розповідь на доступному для них рівні, про історію виникнення та розвитку цих видів ремесла.

Важливо пов’язати розповідь із способом життя наших предків, наголосити на їх працьовитості здатності та вмінні все робити совїми руками. Такий підхід сприятиме виникненню інтересу до історії свого краю, збагатить знання й уявлення дітей про своїх предків.

2. Концентрація уваги на оздобленні, візерунках, підборі кольорів впливатиме на формування естетичних смаків дошкільнят.

З. На закріплення одержаних знань можна провести ігри та вправи: «До чого доторкнулася паличка чарівника», «Відшукай кольори, які є на килимі та в наколишній природі», «Знайди геометричні фігури на килимі» тощо.[15,C.31 ]

Кераміка

Кераміка (від гр.кеraтіке(tіесhпе) – гончарне мистецтво; keratmos – глина) – це мистецтво виготовлення різних предме­тів із глини, один із найдавніших нидів народних ремесел.

До загального поняття «кераміка» належать майоліка, порце­ляна, фаянс, теракота, які відрізняються одне від одного складом глин і особливими прийомами художнього оформлення й виготов­лення.

Майоліка – вироби із гончарних глин, покриті кольоровими непрозорими глазурями-емалями.

Теракота – різновид кераміки; вироби з обпаленої глини, по­криті глазурями.

Порцеляна – відрізняється від усіх інших гончарних виробів складом глиняної маси, до якої входить біла глина каолін, з високою температурою плавлення, пегматит, або польовий шпат, що надають порцеляні білизни, прозорості, тонкості черепка.

Фаянс – близький до порцеляни але без білизни і прозорості має здебільшого матовий колір і товстий черепок.

Цікаві глиняні іграшки, сувеніри, керамічний посуд приваблюють простою формою, самобутнім орнаментом, яскравими барвами. Виліплені вироби розписували спеціальними фарба­ми – ангобами, а потім виполювали. Після першого випалювання вироби покривали поливою, а потім ще раз випалювали.

Гончарі у давнину, змішували жирну глину з піском, отриму­вали чудову пластичну глиняну суміш, яка використовувалася для ліплення іграшок, сувенірів та інших декоративних виробів.

Народна кераміка України надзвичайно різноманітна за фор­мою, розписом, ліпленням, скульптурними зображеннями реальних і фантастичнихтварин.

Визначні центри кераміки – с. Опішня Полтавської області, м. Васильків Київської області та Гуцульщина на Прикарпатті.

Опішнянська кераміка (майоліка) покрита або світлою золота­вою, охристою поливою, або темно-коричневою чи трав'янисто-зеленою. Опішнянські леви, бики, круторогі барани покриті такою самою поливаю, розписані такими самими рослинними елемента­ми, що й посуд. Опішнянські гончарі прикрашали свої вироби різноманітною ліпниною.

Васильківська кераміка близька до опішнянської – форми посу­ду такіж м'які та пластичні, полива шоколадно-коричнева, золотаво-жовта або скарагдово-зелена.[15, С.26 ]

Витинання

Витинання – це вирізання з паперу симетричних візерун­ків, якими колись прикрашали хати. Для цього використовували глянцевий папір яскравих кольорів: червоного, чорного, жовтога­рячого, синього тощо. Поєднання цих кольорів надавало витинанкам святкового привабливого вигляду. Часто на білій паперовій смужці метрової довжини був вирізаний симетричний орнамент, обведений зеленою, жовтою, червоною, синьою чи фіолетовою фарбами. Ці стрічки прикріплювалися на стіні між вікнами, а та­кож використовувались замість серветок у мисниках, креденцях-буфетах, ними також прикрашали образи під склом.

Часто на Різдво гілки ялини чи сосни прикрашали різнокольо­ровими «ліхтариками», вирізаними з паперу.[15, С.24 ]

Іноді витинанки використовувались разом із настінним розпи­сом: велика яскрава вирізка ставала центром композиції, навколо якої малювали «пави» або «хмелик».

Методичні поради

1. Заняття, яке знайомить дошкільників із витинанками, про­водиться у «світлиці». Нею може бути групова кімната, стилізова­на під давнє житло, або кімната чи куток народознавства.

2. Настроюючи дошкільників на розмову про витинанки, до­цільно використати прислів'я: «У хаті як у віночку, і сама сидить як квіточка». Воно служить початком бесіди про охайність, спо­конвічну любов української жінки до чистоти та порядку, до за­тишку в оселі.

3. Дітям подаються знання про інтер'ер давнього житла, пропонується порівняти деякі давні речі вжитку із сучасними, що спонукає дітей до роздумів про життя пращурів.

4. Проводяться дидактичні ігри: «Що таке витинання» «Що як називається?», «Хто назве найбільше предметів, якими колись прикрашались хати?», «Від чого залежить краса витинанки?», «Як роблять витинанки?».

ВИСНОВКИ

Виходячи з мети і завдань випускної роботи, можна зробити висновки:

1. Ознайомлення дітей з рідним краєм в дошкільному навчальному закладі охоплює цілу систему різноманітної краєзнавчої роботи і являється організованою і керованою педагогом багатогранною пізнавальною, пошуково – дослідницькою, суспільно – корисною діяльністю дітей, яка спрямована на комплексне вивчення рідного краю(природи, побуту, господарства, культури). Воно є однією з основ у зміцненні зв’язку дитячого садка з життям, працею дорослих. Об’єднуючи в собі навчально – пізнавальну, пошуково – дослідницьку та суспільно – корисну діяльність дітей, володіє великим виховним потенціалом. Це зумовлено, насамперед тим, що природа, суспільне життя, праця, економіка і культура, історичне минуле рідного краю – невичерпні джерела пізнання, формування національної свідомості, світогляду особистості, її всебічного й гармонійного розвитку на основі сприйняття навколишнього.

2. Важливе значення при ознайомленні дітей з краєзнавством має знайомство з народними ремеслами. Основним завданням якого є розповідь на доступному для дошкільників рівні з історією виникнення та розвитку того чи іншого виду ремесла, способом життя наших предків. Наголошуючи на їх працьовитості, таким чином викликати інтерес до історії рідного краю, збагачувати знання й уявлення дітей про своїх пращурів. Концентруючи увагу на оздобленні, візерунках, підборі кольорів, формувати естетичний смак дошкільнят.

3. Одержані знання закріплювати під час дидактичних ігор та вправ. Для зацікавлення дітей доцільно використовувати художнє слово: прислів’я та приказки, вірші, загадки, казки.

4. Викликати гумані почуття у дошкільників допомагають народні ігри, тому що ігрова діяльність зберігає своє значення як найдоступніша і найприродніша форма діяльності, що усуває авторитарність у стосунках між вихователями та дітьми, створює особливу атмосферу інтересу, емоційного піднесення, яка проводиться у будь – якій обстановці: у приміщенні, на дитячому майданчику, на подвір’ї, на галявині і т. д.

5. Під час ознайомлення дітей з рідним краєм використовують різноманітні форми роботи, які підвищують зацікавленість дошкільнят, а саме: спостереження, бесіди, читання творів художньої літератури, вивчення віршів, приказок та прислів’їв, знайомство з легендами, екскурсії, піші переходи, цільові прогулянки, конкурси дитячих та сумісних з батьками робіт, свята та розваги, конкурси сумісних з батьками проектів.

6. Велике значення у знайомстві дітей з рідним краєм має тісне спілкування із сім’єю та сумісні заходи, завдяки яким ми виховуємо гуманні почуття, почуття любові до своєї маленької батьківщини, патріотизм.

Поиск по сайту: