Грунтуючись на власному досвіді і теоретичних напрацюваннях психологів, доведіть, що віра є опорою психологічної стійкості

Самостійна робота №1

1. Проаналізуйте взаємозв‘язок і взаємообумовленість психології здоров‘я з психологічними дисциплінами.

Психологія здоров‘я формувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в сучасних умовах науково-технічного поступу в нерозривному взаємозв'язку з іншими галузями наукового знання і суспільної практики. Психологія здоров‘я як наука становить систему пов'язаних між собою та з іншими науками галузей. Передуєш це соціальна, історична, економічна, етнічна, юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія мистецтва.
Нерозривний зв'язок існує між психологією та природничими науками і насамперед між психологією та фізіологією, внаслідок чого сформувалися спеціальні дисципліни — психофізіологія й психофізика. Розв'язання проблем виникнення й розвитку психіки в процесі біологічної еволюції спричинило формування таких галузей знань, як зоологічна та порівняльна психологія. Крім того, на межі природничих наук та психології формується і розвивається ряд напрямів, до яких можна віднести загальну, диференціальну й генетичну психофізіологію.
Потреба у психологічних знаннях виникає при розробці проблем здоров'я, що привело до формування патопсихології, психопатології, медичної психології, психології здоров'я; нейропсихології, психофармакології, психотерапії тощо.
Важливі психологічні проблеми виникають на перетині педагогіки і психології при вивченні закономірностей розвитку особистості, вікових та індивідуальних особливостей дітей, а також при розробці нових методів навчання й виховання. Чого навчати сучасного школяра? Що і як відбирати з величезної маси інформації та наукових знань? Які можливості й резерви психічного розвитку людини на різних вікових етапах? Ці та інші питання розв'язуються педагогічною, віковою й дитячою психологією та іншими спеціальними галузями психології — тіфлопсихологією, сурдопсихологією тощо.
Потребують психологічних знань і технічні науки, пов'язані з діяльністю людини в умовах комп'ютеризованих, автоматизованих та автоматичних систем. На перетині технічних і психологічних наук сформувалися спеціальні дисципліни й напрями — психологія праці й інженерна психологія, котрі використовують психологічні знання для оптимізації діяльності спеціалістів, а також для проведення профорієнтаційної, профконсультаційної роботи, відбору кадрів та їх навчання. Ці науки спричинили виникнення науково-прикладного комплексу — ергономіки. Докладніше про зв'язок психології з технічними науками йтиметься в останньому розділі підручника.
Базою об'єднання всіх спеціальних психологічних дисциплін є загальна психологія, яка теоретично й експериментально розробляє фундаментальні психологічні проблеми. Взаємозв'язки системи психологічних наук утворюють важливу умову її функціонування і розвитку, що забезпечує успішне вирішення нагальних суспільних потреб. При цьому дедалі глибше усвідомлюються відносність меж між різними психологічними дисциплінами та потреба у їх зближенні з іншими фундаментальними і прикладними науками в процесі становлення системи людинознавства.
До системи наукового пізнання людини входить ще кілька наукових комплексів, котрі характеризують структуру людини як індивіда та особистість, як суб'єкта, як індивідуальність. У наукові комплекси неодмінно включаються різні психологічні дисципліни.Становлення системи людинознавства в сучасних умовах пов'язане з об'єктивною логікою розвитку науки в цілому та її найважливіших теоретичних дисциплін. У той же час практична потреба в управлінні людськими ресурсами й резервами привела до зближення різних прикладних дисциплін, що має велике значення для комплексного вивчення людини. Чільне місце в процесі становлення системи людинознавства посідає психологія, яка інтенсивно розвивається і становить розгалужений комплекс теоретичних, науково-прикладних і практичних дисциплін.

2. Види поведінки.

Всі люди підпорядковуються різним видам правил поведінки - на роботі, в сім'ї, в громадських місцях. Цікаво те, що правила для всіх однакові, а от способи відповідати нормам різні. Дві людини, зайняті однаковою діяльністю можуть вести себе зовсім по-різному. Чому так відбувається, зрозуміло - ми всі різні, так що з причинами розбиратися не потрібно. А от про те, які бувають види поведінки людини, варто поговорити докладніше.

Види поведінки особистості

Щоб позначити поведінку людини в суспільстві, використовується термін "соціальна поведінка", видів якого існує безліч. Тому ми виділимо тільки основні різновиди.

1. Масове поведінка - активність загальної маси людей, яка не веде до досягнення якої-небудь конкретної мети. Наприклад, паніка, мода, соціальні чи політичні партії тощо

2. Групове поведінка - узгоджені дії людей в рамках якої-небудь соціальної групи.

3. просоциальное поведінка - дії, в основі яких лежить бажання надання людям допомоги і підтримки.

4. Асоціальна поведінка - дії, що йдуть врозріз із загальноприйнятими нормами. Це велика група різних типів поведінки, які ми розглянемо пізніше.

Також сучасні дослідники велику увагу приділяють наступної класифікації видів поведінки:

· дії, спрямовані на прояви дружби і ворожнечі, добра і зла;

· дії, спрямовані на досягнення влади і успіху;

· дії, що говорять про невпевненість або впевненості в собі.

Види асоціативної поведінки:

1. Шкідливі звички - наркоманія, алкоголізм, паління. Часто вживаються підлітками в спробі самоствердитися.

2. Втечі з дому. Також властиві підліткам, що не бачить іншого способу вирішення проблем.

3. Сексуальні відхилення.

4. Дії злочинного характеру.

5. Суїцид, суїцидні замаху та нанесення собі ушкоджень.

6. Страхи і нав'язливості - боязнь темряви, висоти, самотності.

7. дісморфобіі - необгрунтована переконаність в наявності у себе фізичних недоліків.

8. Рухова розгальмування - нездатність зосередитися на чому-небудь.

9. Патологічний фантазування - небажання жити в реальному світі.

10.Азартні ігри.

11.Графіті.

12.акцентуйованої характер, наприклад, ексцентричність

Самостійна робота №2

Грунтуючись на власному досвіді і теоретичних напрацюваннях психологів, доведіть, що віра є опорою психологічної стійкості.

Віра – предмет вивчення не тільки психологічної науки. Щодо психології, те необхідно зазначити, що в ній феномен віри досліджено недостатньо. Одна з головних причин цього в тому, що віру часто ототожнюють суто з релігійною вірою. Однак широко використовують поняття довіри і недовіри (до іншої людини, організації, партії, підходу тощо) або поняття впевненості в собі (переконаності у своїй правоті, упевненості у своїй адекватності, точності, силі). Поняття вірування позначає різні когнітивні конструкти, не обов’язково пов’язані з релігійною вірою.

Віра часто супроводжується почуттям упевненості та низкою інших почуттів. В історії філософії і психології розрізняють три підходи до розуміння віри:
• віра здебільшого як емоційний, почуттєвий феномен (Юм, Джемс та ін.);
• віра як феномен інтелекту (Дж. Ст. Мілль, Брентано, Гегель та ін.);
• віра як феномен волі, як атрибут волі (Декарт, Фіхте та ін.).
ВІРА – необхідний елемент індивідуальної та суспільної свідомості, важливий аспект діяльності людей. Об’єкти віри – факти, явища, тенденції розвитку природної і соціальної дійсності – суб’єкт не має змоги сприймати почуттєво, вони постають тільки як можливості.
Слово «віра» – багатозначне. Два значення є основними: поклоніння кому-небудь, чому-небудь і стійкість – спокійна впевненість у своєму виборі, яка не вимагає опори на думку навколишніх, самодостатня впевненість, незалежна від поглядів інших. З іншого боку, поклоніння зумовлюють внутрішні причини, а не зовнішні. У людини релігійної Бог живе насамперед у серці, і в цьому його сила. У слова «стійкість» невипадково один корінь спільний зі словами «стояти, вистояти». Маючи опору, більше шансів вистояти під час різних випробувань. Не впасти, але зберегти сили стояти і йти. Стійкість – це також здатність не піддаватися тій чи іншій пристрасті, тому або іншому захопленню, здатність зберігати спокій серед спокус світу.
Віру та похідні від неї явища (упевненість, оптимістичний настрій, довіра – почуттєва (емоційна) складова позитивної установки) ми розуміємо як важливу частину нераціональної частини особистості, оскільки в житті людини завжди є щось невідоме, непізнаване, несподіване. Будь-який прогноз має вірогідний характер. Ситуація невизначеності зумовлює сильне напруження. Опанувати цю обставину дає змогу двоїста природа особистості – єдність двох начал: раціонального та ірраціонального. Раціональне вимагає дотримуватися логіки, здорового глузду, «тверезого розрахунку» тощо. Ірраціональне – це позалогічне прийняття реальності, воно звільняє від необхідності міркувати, вибудовувати ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків тощо.

Згідно з теорією психосоціального розвитку Е. Еріксона, позитивний розвиток особистості на першій психосоціальній стадії формує в людини здатність до надії.
Релігійна віра має ще один важіль підтримання душевної рівноваги. Віра в Бога і любов до Бога «налаштовують» на потрібну висоту почуття гордості.

2.Взаємозв‘язок між здоров‘ям суспільства і девіантною поведінкою.

Соціологія девіантної поведінки - це дисципліна, що в системності вивчає прояви девіації, її причини - як соціально-психологічні, так і загальносуспільні чинники, а також систематизує весь наявний матеріал, всі наукові джерела, підходи вивчення, принципи, що стосуються поведінки, діяльності людей та груп, які не відповідають загальноприйнятим нормам. При цьому сама соціологія займається вивченням найбільш загальних причин і наслідків девіації, її впливу на розвиток соціальних процесів, показує шлях відповідного ефективного контролю, ліквідації, запобігання наслідкам проявів такого типу.

Об'єктом соціології девіацій виступають, таким чином, суб'єкти девіантної поведінки - люди, групи людей, організації. Предметом даної дисципліни виступають характеристики та природа соціального явища як девіантна поведінка та діяльність і розгляд їх як специфічних відповідних відносин.

(Отже, будь-яку поведінку, яка не викликає схвалення суспільної думки, називають девіантною. Це - в широкому розумінні. У вузькому ж розумінні девіантною поведінкою вважають порушення неформальних норм, що закріплені звичаями, традиціями, етикетом, манерами тощо. А всі серйозні порушення формальних норм і законів, дотримання яких гарантується державою, а значить, вони є протиправними - виступають в якості делінквентивної поведінки. Тому перший тип поведінки (девіантна) є відносним (те, що для одних людей є відхиленням, для інших є звичайною нормою), а другий є абсолютним. До делінквентивності відносять: злодійство, пограбування, іншого типу злочини. Але, як уже зазначалося вище, прояви девіантної поведінки можуть мати не тільки негативний, а і позитивний характер.

До першого типу (негативний характер поведінки) відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть небезпечних форм, внаслідок чого суспільство повинно застосовувати відповідні санкції. Такого типу відхилення від соціальних норм називаються деструктивною девіацією. Вчинки, поведінка, діяльність людей або соціальних підрозділів, що не відповідають, а ще гірше - активно протистоять загальносуспільним, зокрема правовим нормативам, є протиправним посяганням. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є "деформовані" потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства.

Другий тип девіантної поведінки (позитивний характер відхилення) пов'язаний з елементами розвитку суспільного життя і не має відтінку соціально небажаного негативного і антисоціального взірця. Цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст і найчастіше спостерігається в період певних соціальних змін, реформ, перетворень тощо, коли руйнуються стереотипи і застарілі норми та взірці поведінки. До такого типу можна віднести: героїв, бунтарів, першовідкривачів, геніїв, легендарних передовиків та інших пансіонаріїв.

3.Здоров‘я міського і сільського населення.

Відмінності між міськими і сільськими жителями у способі життя, рухової активності, харчування і праці позначаються на стані здоров'я. На людину у великому місті впливає складна система соціальних та екологічних факторів, що формують все зростаючий темп життя. Це не може відбитися на психіці міського жителя, причому такий вплив на переселилися в місто сільських жителів значно більш відчутно. Городянин постійно відчуває брак часу при збільшенні інформаційного навантаження. Сучасне велике місто з бетоном, залізом, асфальтом, забрудненим повітрям і шумом не завжди надає своїм жителям умови для повноцінного відпочинку.Практика показує, що найбільш істотну роль у перспективному перетворенні міського середовища та оздоровлення умов життя відіграє система загальнодержавних заходів, спрямованих на поліпшення розміщення продуктивних сил, стримування зростання великих міст, захист атмосферного повітря, водоймищ і грунту від забруднення. Для сучасного великого міста характерні не тільки перенаселеність, велика щільність розселення жителів, але і старіння населення.Найбільш високою чутливістю до токсичних впливів денатурованого повітря, забруднених води, грунту і харчових продуктів володіють діти раннього віку, люди похилого віку та особи, ослаблені перенесеними захворюваннями різної етіології.

Статистичні дані свідчать про те, що у жителів сучасних міст бронхіальна астма виникає в 2 рази частіше, ніж у тих, хто живе в сільській місцевості, а у жителів багатоповерхових будинків - в 2 рази частіше, ніж у тих, хто живе в міській межі, але в районах індивідуальної забудови, де щільність населення значно нижче. Аналогічні дані наводяться і по інших захворюваннях. Соціологічні та токсикологічні дослідження дають підстави стверджувати, що захворюваність міського населення є прямим наслідком негативних впливів антропогенних чинників довкілля. Показано, що зміни мікроелементного складу рідин і биосубстратов в тілі міської людини починаються раніше, ніж у навколишньому середовищі досягається критичний рівень токсиканту.

Збільшення числа захворювань легенів і зниження дихальних функцій в дитячому віці в результаті забруднення атмосферного повітря призводять до того, що жителі міст складають групи «високого ризику» відносно легеневої патології. Під час токсичних туманів хворі з легеневою або серцево-судинною патологією виявлялися першими жертвами. У деяких містах США зареєстровані «епідемічні» захворювання бронхіальною астмою населення у зв'язку з інтенсивним забрудненням атмосферного повітря.Відзначається пряма залежність між рівнем забруднення навколишнього середовища і збільшенням частоти виникнення хвороб органів дихання, травлення, шкіри, ендокринних і алергічних захворювань, зростанням числа ускладнень вагітності, вродженої патології, порушень репродуктивної сфери.

Кількість додаткових випадків смерті в рік в російських містах за рахунок несприятливої ​​екології становить 2-4% від загальної смертності. У Москві цей внесок збільшується до 7%, а в найбільш забруднених містах країни може досягати 12%. У середньому число недожітих років за рахунок забруднення тільки атмосферного повітря може становити від 1,8 року до 4 років.Навколишнє середовище впливає не тільки на поширеність, а й на тяжкість перебігу, а також на середній вік розвитку таких поширених форм патології, як гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, бронхіальна астма, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки. У ряді випадків показник тяжкості перебігу захворювань може бути більш чутливим до несприятливого впливу навколишнього середовища, ніж показник поширеності хвороб.

Урбанізація визначає характер і ряду інших захворювань. Вона веде до зростанню (в 1,5-2 рази) числа психозів, неврозів, розладів особистості, судинних уражень головного мозку. З умовами життя в містах пов'язані і особливості поширення інфекційних захворювань. Встановлено залежність масштабів спалахів грипу в Росії від частоти внутрішньоміських контактів населення і в якійсь мірі від розмірів міста. У великих містах особливу небезпеку набуває туберкульозна інфекція.

Самостійна робота№3.

1. Психологічний захист -це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань

Важливо, що психологічний захист поєднує в собі протилежні наслідки для психіки людини: позитивні, так як усуває або послаблює напруження від негативних емоційних переживань, але і негативні,, бо не вирішує самої проблеми, а часто ще й ускладнює її.

Відповідно до впливу на проблему особистості психологічний захист поділяється на такі різновиди:

1) конструктивний - не вирішуючи проблеми, хоча б не ускладнює її, 2) деструктивний-ускладнення проблеми, погіршення ситуації для особистості, причому останніх значно більше. Надамо опис типових механізмів психологічного захисту.

Компенсація-досягнення людиною альтернативних успіхів у іншій сфері для збереження позитивної оцінки себе ("... Не везе в навчанні, повезе в коханні").Сублімація- переведення неприйнятних емоцій і енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири при агресії тощо).

Існують також деструктивні механізми психологічного захисту:

Витіснення -штучне забування людиною травмуючих спогадів через їх перехід у несвідоме.

Проекція -приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння (якщо людина переконує, що навколо всі - брехуни, то вона сама часто говорить неправду).

Заміщення- перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об'єкта (начальник посварив підлеглого, той, не маючи змоги відповісти тим же керівнику, сварить вдома дружину, та - дітей, вони лупцюють домашніх тварин).

Регресія- повернення до дитячих форм поведінки, "впадання в дитинство" (при сварці дорослих вони "надуваються" і не розмовляють, пияцтво чоловіків чи гонки на великій швидкості тощо),

Формування реакції- захист від заборонених, неприйнятних імпульсів через думки чи поведінку зворотного характеру (при надмірній показовій люб'язності людина приховує неприязнь і навпаки),

Раціоналізація- наведення для себе псевдорозумної аргументації у випадку поразки (байка про лисицю, яка, не зумівши дотягнутись до винограду, вирішила, що він зелений і несмачний),

Втеча- уникання неприємних ситуацій, що асоціюються з попередніми невдачами.

Основною функцією психологічного захисту є "відмежування" сфери свідомості від негативних, травмуючих особистість переживань. В широкому розумінні даний термін використовують для позначення будь-якої поведінки, яка долає психологічний дискомфорт, в результаті якого може сформуватися негативізм, змінитися система міжособистісних стосунків тощо.

Підбиваючи підсумки, слід ще раз наголосити на тому, що самосвідомість - не першочергова даність, притаманна людині, а продукт розвитку. При цьому самосвідомість не має своєї окремої від особистості лінії розвитку, а включається як сторона в процес її реального формування. В ході цього розвитку, по мірі того, як людина набуває життєвий досвід, перед нею відкриваються все нові сторони буття, здійснюється глибоке переосмислення життя. Даний процес його переосмислювання, що проходить через все життя людини, утворює найпотаємніший основний зміст її сутності, визначає мотиви її дій і внутрішній зміст тих задач, які вона вирішує в житті.

Поиск по сайту: