Звернення стягнення на заставлене майно боржника

1. Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно зі ст. 1 Закону «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. застава - це спосіб забезпечення зобов'язання, за яким кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості майна переважно перед іншими кредиторами. Cлід зазначити, що складність звернення стягнення на заставлене майно полягає в тому, що згідно з цивільним законодавством дуже широке коло речей може бути предметом застави. Так, зокрема, це може бути будь-яке майно (речі, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернено стягнення (ст. 576 ЦK). Kрім цього, предметом застави може бути майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Права заставодержателя на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. За таких самих умов право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна. Предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктом права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Bідповідно до ст. 572 ЦK внаслідок застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно пєред іншими крєдиторами цього боржника, якщо інше не встановлене законом (право застави). Cаме тому, за постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

3. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Cтягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у двох випадках: по-перше, коли право застави виникло після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; по-друге, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Згідно із ст. 19 Закону «Про заставу» за рахумок заставлвного майна заставодержатель має право задовольиити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, — неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Для підтвердження своїх вимог заставодержатель надає державному виконавцю договір застави, кредитний договір або інший договір, який підтверджує основне зобов'язання, документи, які підтверджують виконання боржником зобов'язань перед заставодержателем (платіжне доручення, квитанція тощо про сплату відповідних сум), розрахунки, які підтверджують вимоги заставодержателя, та інші документи на підтвердження таких вимог.

4. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (оскільки він має переважне право перед наступними стягувачами на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна).

Більше того, згідно із пунктом 4 ст. 588 ЦK, якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна не тільки перед стягувачами, які не є заставодержателями, але й перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.

5. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, про вадиться шляхом продажу його з публічних торгів в порядку, встановленому ст. 62 цього Закону та ст. 591 ЦK. Особливість реалізації такого майна полягає в тому, що в разі якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. Порядок реалізації предмета застави визначається ст. 62 цього Закону, ст. 591 ЦK, Законом «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. № 68/5), Порядком реалізації арештованого майна (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р. № 42/5) та Положенням про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державним виконавцем майна (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2003 р. № 136/5). Kрім того, якщо предметом застави були цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцін-них каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, то порядок їх реалізації визначається Націоиальним банком України.

6. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

За рахунок коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені цим Законом, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтверджєния права на застав- лене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

7. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Cпори, які виникають у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом за правилами Розділу 7 ЦПK та статтею 121-2 ГПK. Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених цим Законом випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (ст.ст. 55, 124 Kонституції України).

8. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" ( 898-15).

Поиск по сайту: