Роль і значення дозвілля в житті людини є значними і, безсумнівно, будуть зростати з підвищенням матеріального, економічного рівня її життя й суспільства в цілому. Звідси зрозумілий підвищений інтерес до одержання вищої професійної освіти, пов’язаної з культурно-дозвіллєвою діяльністю. Важливе значення у зв’язку з цим мають організаторські, творчі, цивільні та моральні якості фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності. Професійна майстерність цього фахівця за своєю природою також унікальна. Вона визначається високим рівнем майстерності художнього й морального впливу на особистість, колектив, великі й малі групи людей в умовах дозвілля. Однак професійна майстерність не може бути сформована в процесі навчання, у студентській аудиторії, тут лише закладаються її основи [ 7; 262]. Соціальні педагоги повинні знати як теоретичні основа дозвілля так і методичні особливості створення дозвіллєвих програм та організації різних видів дозвіллєвої діяльності, які послідовно розкривають соціальну сутність дозвілля; основні соціальні інститути дозвіллєвої сфери; культурно-історичні витоки організації дозвілля в України; типи дозвіллєвих програм; специфіку, методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят у дозвіллєвій програмі; технологію проведення вуличної ігротеки. У процесі розробки різних заходів, вміти приміняти раніше набуті знання, вміння і навички з навчальних дисциплін "Педагогіка", "Психологія", "Соціальна педагогіка", "Соціальна психологія", "Методика виховної робота". Соціальний педагог повинен знати: • соціальну систему дозвілля, функції та принципи організації дозвілля та види, форми й зміст дозвіллєвої діяльності; • методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят як основних форм дозвілля з учнівською молоддю та ї іншими верствами населення; • технологію проведення вуличної ігротеки. уміти: • застосовувати знання з основ дозвіллєзнавства на практиці; • формувати у дітей та підлітків основи дозвіллєвої культури особистості; • доцільно організовувати ігрову та дозвіллєво-розважальну діяльність; • творчо працювати з матеріалами практичного досвіду проведення дозвіллєвої діяльності; • розробляти план проведення різних форм проведення години дозвілля; • здійснювати презентацію власних проектів дозвіллєвих програм; • критично оцінювати досвід та результати власної творчої діяльності [9;121]. Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог в різних сферах діяльності, особливе значення посідають такі професійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах. Застосування вище перелічених знань та вмінь на практиці, можна відобразити на прикладі роботи соціального педагога з творчим колективом. Специфіка професійної діяльності соціального педагога з вихованцями в культурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях: по-перше, вона має нерегламентований характер і, по-друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчість. Специфіка роботи соціального педагога визначається також і особливостями організації конкретного виду художньо-творчої діяльності (написання сценарію свята, наприклад "День святого Валентина" ( див. Додаток 1 ) або організацію проведення свята 8 Березня ( див. Додаток 2 ) тощо,проведення репетицій, керівництво творчим колективом чи гуртком. Крім основних професійних знань і вмінь соціальний педагог повинен знати основи різних видів мистецтв (музики, літератури, живопису, хореографії), знати закони психології творчості та виховання, методику проведення занять і репетицій як в індивідуальній, так і у груповій формі. Від загальної культури та знань соціального педагога залежать світогляд, моральні й естетичні принципи вихованців. Соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник в художньо-творчій діяльності ставить за мету залучати молодь до творчої діяльності, до мистецтва, створювати оптимальні умови для її духовного росту та реалізації творчих умінь, виступає організатором різного роду свят, які розширюють кругозір школярів, сприяють їх всебічній обізнаності, наприклад свято книги для учнів – старшокласників "Читай и богатей" (див. у додатку). Важливим також є визначення рис, притаманних соціальному педагогу як творчому керівнику, і того, чим відрізняється його діяльність від інших педагогічних і творчих спеціальностей. Наприклад, основна відмінність полягає в нерегламентованості, у відсутності офіційно закріпленої структури внутрішньої організації колективу та взаємостосунків між його членами. Творчий колектив організовується на добровільних началах, в основі його створення лежать особистісні бажання, добровільність та інтереси; дотримання й урахування принципів зацікавленості та демократичності посідають тут чи не найголовніше місце. Другою важливою ознакою є те, що соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник організовує творчу аматорську діяльність, яка не регламентується трудовим чи якимось іншим законодавством, на відміну від такої у школі чи ВНЗ. І, по-третє, основним предметом, навколо якого вибудовується художньо-творча діяльність, є мистецтво, художня творчість. В інших закладах та установах ці засоби використовуються частіше за все як допоміжні. У роботі ж соціального педагога з творчим колективом вони є головним, домінуючим. Адже творчість - діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності; у природі відбувається процес розвитку, але не творчості. Отже, творчість притаманна тільки людині. Професійна діяльність соціального педагога як керівника творчого колективу вирізняється особливою складністю й багатогранністю. Вона важко піддається регламентації, визначенню єдиних структурних форм організації. Одним з головних аспектів у діяльності соціального педагога є розуміння ним самим важливості та необхідності постійного оволодіння спеціальними знаннями та навичками, розширення та збагачення свого педагогічного інструментарію. Професійна діяльність соціального педагога в дозвіллєвій сфері базується на його постійному прагненні до більш поглибленого пізнання учасників, виявлення їх психологічних, професійних, вікових, соціальних особливостей. Це пізнання повинно протікати в динаміці, у розвитку, бо кожний день, кожна репетиція, кожне свято збагачують учасників, змінюють їх внутрішній світ. Соціальний педагог повинен чітко виявляти духовні інтереси та можливості (творчі, виконавські, психологічні) кожного учасника, його морально-естетичний потенціал, слабкі та сильні сторони [ 13; 36 ]. Слід також зазначити, що вивчення соціальним педагогом вихованців повинно бути цілеспрямованим і систематичним. Воно здійснюється з метою вдосконалення всіх сторін діяльності творчого колективу та досягнення максимального ефекту. Діяльність соціального педагога базується на реалізації певної програми психологічного розвитку його учасників. Тут важливу роль відіграють, якщо так можна висловитись, зовнішні психологічні фактори: настрій учасників, їхня налаштованість на творчість, емоційний стан. Уміння соціального педагога створити в колективі відповідний морально-психологічний мікроклімат, самому бути в емоційно-психологічному відношенні зразком для наслідування (бадьорий настрій, оптимізм, життєрадісність) є чи не найголовнішими його якостями. Варто сказати, що окремі психологічні властивості та якості, які є спільними для всіх керівників, мають загальні механізми дії в умовах адміністративної діяльності. До таких рис відносяться: стійкість нервової системи, здатність до довготривалої роботи, сильна воля, твердість, сміливість і рішучість у своїх діях; адекватна реакція на зовнішні впливи, уміння приймати правильні рішення в умовах дефіциту часу, стресових ситуаціях; витримка, терплячість; оптимізм, наполегливість, ініціативність, цілеспрямованість. Відома в науці загальна технологія стилю керівної діяльності (авторитарний, ліберальний, демократичний) певною мірою стосується і соціального педагога як керівника творчого колективу в культурно-дозвіллєвій сфері діяльності. Досвід і практика доводять, що найбільш оптимальним для соціального педагога в роботі з творчим колективом за своїми якостями є демократичний тип керівництва. Соціальний педагог як керівник творчого колективу керує художньо-творчим процесом, виконавською діяльністю, процесом створення витворів мистецтва та реалізацією педагогічної програми, тобто вихованням учасників. Це означає, що, крім наявності загальних рис керівника, йому необхідні специфічні психологічні якості творця, організатора мистецтва - артистизм, сценічність, здатність до перетворення (емпатія), уява,творче мислення.
Педагогічна майстерність розглядається науковцями як високий рівень педагогічної діяльності. Специфіка професійно-педагогічної освіти виявляється в інтеграції психолого-педагогічних, спеціальних галузевих, виробничо-технологічних знань та умінь, які набуває студент в процесі професійної підготовки. Для забезпечення цілісності наукового аналізу проблеми формування у студентів необхідних професійних якостей необхідно розглядати професійно-педагогічну освіту і як процес формування спеціаліста, і як результат формування.
Процес формування спеціаліста, за словами О.І. Щербак, це – «забезпечення підготовки людини до діяльності за конкретною професією; до виконання повного спектру професійно-педагогічних функцій і до професійної самореалізації. Результат формування майбутнього фахівця – сукупність засвоєних людиною спеціальних знань, умінь і навичок та соціально і професійно важливих якостей дозволяють їй успішно працювати у сфері професійної освіти, виступають результатом професійно-педагогічної освіти» [1; с. 52].
Науковий аналіз стану підготовки майбутніх педагогів професійного навчання у ВНЗ України показав, що процес і результат формування педагогічної майстерності сьогоднішніх студентів залежить від успішності розв’язання загальних та специфічних проблем професійно-педагогічної освіти.
Практики вважають, що формування педагогічної майстерності «пов’язане із створенням культурно-інноваційного середовища, інформаційного забезпечення науково-методичної діяльності педагога на основі інноваційних технологій; формуванням інформаційної культури та інформаційної компетентності» [5; с. 40].
Висновки Таким чином, розв’язання в освітньому процесі проблем, що характерні для сучасного стану професійно-педагогічної освіти, виступає передумовою успішного формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.
Перспективами подальших досліджень є розробка моделі формування педагогічної майстерності майбутнього педагога професійного навчання металургійного профілю.
На першому, донауковому, етапі в культурно-історичному просторі
України виразниками ідеї педагогічної майстерності виступили П. Берин-
да, І. Гизель, І. Вишенський, С. Зизаній, Г. Сковорода та ін. Судячи з пер-
шоджерел, в основі поглядів цих учених на характеристики вчителя лежа-
ли теоретичні концепти діячів Відродження (Я. Коменського, Т. Кампа-
нелли та ін.). Утім, через невідповідність рівню розвитку наукової термі-
Р., вип. 32 (85)
нології, а також відсутність чіткої та узгодженої позиції щодо сутності фе-
номену педагогічної майстерності, ці ідеї в неформальному вигляді було
зафіксовано тільки в літературній спадщині, свідченнях сучасників та істо-
ричних документах
На другому етапі, зародження поняття “педагогічна майстерність”,
уперше було сформульовано необхідність розвитку педагогічної майстерно-
сті як необхідної якості педагога. Цей етап співвідноситься із бурхливими
процесами розвитку наукової думки Російської імперії середини ХІХ – по-
чатку ХХ ст., ініційованим суспільним запитом на розв’язання суперечності
між попередньою авторитарно-дисциплінарною парадигмою навчання й ви-
ховання, яка не здатна була забезпечити якісної освіти широким верствам
населення, та необхідністю підготовки великої кількості освічених робітни-
ків у зв’язку з розбудовою промисловості, а також стрімким збільшенням
обсягу знань, що мають бути засвоєні під час навчання в школі.
Усвідомлення необхідності розвитку педагогічної майстерності вчи-
телів та інших працівників освіти спостерігаємо в науково-педагогічній
думці Російської імперії того часу (до складу якої в середині ІХХ – почат-
ку ХХ ст. входила і більша частина України) (М. Добролюбов, М. Драгома-
нов, К. Єльницький, П. Каптерєв, С. Русова, Д. Семьонов, В. Сиповський,
К. Ушинський, К. Яновський та ін.).
Третій етап, становлення педагогічної майстерності як наукової кате-
горії (20–30 ті рр. ХХ ст.), характеризується подальшою “кристалізацією”
