Придушення — суворе припинення та обмеження дій і вчинків особистості, щоб уникнути тих з них, які можуть нанести шкоду. Соціальний працівник силою свого авторитету намагається припинити прояви агресії, приглушити їх і, зайнявши лідируючу позицію, підкорити собі.
Витиснення — метод викликати інший, більш благополучний стан, замінюючи тим самим агресивне переживання. Він використовується з метою усунути негативні прояви через включення особистості в діяльність. Вибудовується ланцюжок дій, які спрямовані на зняття неблагополучного стану: витіснити — замінити — відволікти. Цей метод використовується, коли неблагополучний стан вже не є ситуативним, а наближається до асоціальної поведінки, але призупинити ці негативні прояви немає можливості внаслідок певних обставин, індивідуальних особливостей об'єктів, динаміки стану.
Ігнорування — спеціально інструментована здатність не звернути увагу на неблагополучний стан особистості. Метод використовується для поступового вгасання несприятливого стану. Метод є виправданим, коли неблагополучний стан наближається до спаду, спостерігається вгасання негативних емоцій, але якщо сильні переживання перебувають в апогеї свого розвитку, використання цього методу виключається.
Санкціонування (яке обмежується часом) — метод, який зумовлює дозвіл і право на прояви певного неблагополучного стану (апатії, смутку, нудьги), незважаючи на те, що воно не виправдовує очікувань оточення і відхиляється від соціальних норм і цінностей. Мета — поступовий вихід зі стану сильних переживань і їх вгасання. Використання санкціонування не дозволяється, коли індивід перебуває у стані злості, гніву, ненависті для того, щоб допомогти запобігти пригніченому стану, ситуації "емоційного зараження", довготривалості й повторюваності певних станів.
Концентрація на позитивному — зосередження на позитивному в самій особистості та переорієнтація уваги на позитивне в об'єкті, в іншій людині, проти якої була спрямована злість, роздратованість, гнів. Мета — навчити індивіда саморегуляції, самоконтролю, встановленню рівноваги між зовнішніми впливами, внутрішнім станом і формами поведінки людини.
Соціальне научіння — навчання поведінці шляхом спостереження та імітації і під впливом заохочень і покарань. Завдання соціального працівника — заохочувати кооперативну поведінку клієнта, його намагання до співробітництва, навчання позитивного мислення через використання позитивних формулювань тощо. За допомогою спостереження і подальшої поведінкової практики індивід у змодельованих ситуаціях може розвинути у собі впевненість у тому, що в інших ситуаціях він буде вести себе більш ефективно. У міру того, як клієнт починає отримувати задоволення від своєї нової поведінки, у нього формується більш позитивне сприйняття себе. Якщо поліпшення досягнуто, воно буде утверджуватися міцним, якщо клієнти приписуватиму його факторам, які знаходяться під їх контролем, а не соціального працівника.
Соціальна корекція в умовах конфлікту проводиться соціальним працівником у напрямку пом'якшення напруженості, яка виникла у соціумі, взаємовідносинах між особистістю і соціальним середовищем, різними соціальними групами. Соціальна робота у розв'язанні конфліктних ситуацій спирається на технологічні прийоми конфліктології і соціальної психології.
Переговори — пошук згоди за допомогою безпосереднього обговорення між учасниками конфлікту.
Посередництво — спроба нейтральної третьої сторони розв'язати конфлікт за рахунок поліпшення комунікації і висунення пропозицій.
Інтегральна угода — угода між сторонами конфлікту, в якій поєднуються інтереси обох сторін у напрямку взаємної згоди. В умовах інтегральної угоди позиція "я виграв — ти програв" перетворюється на позицію "я виграв — ти виграв". Ключовим фактором у розв'язанні конфліктів є довіра сторін.
Педагогічна корекція та профілактика девіантної поведінки дітей у навчально-виховному процесі здійснюється через: - групи педагогічної підтримки; - правовий комітет (у системі шкільного самоврядування).
У визначених групах педагогічна підтримка здійснюється: 1) на особистісному рівні через - розкриття слабких функцій особистості, роз’яснення вихованцю особливостей його поведінки, виходячи з його психотипу; - надання допомоги у знаходженні засобів компенсації слабких функцій, контролюванні своєї поведінки у взаємовідносинах з оточуючими; 2) через використання форм і прийомів організації таких видів діяльності: - проективно-рефлексивна (самоусвідомлення, колективна рефлексія, самопрограмування, колективне проектування); - адаптивно-розвивальна (тренінгові форми, роз’яснювально-коригуючі форми); - активно-перетворююча (прогностично-моделюючі форми, ігрові форми, проблемно-пошукові)