Історія становлення виконавчого провадження в Україні

Тема 1. Історія виникнення та розвитку інституту виконавчого провадження. Тема 2. Виконавчий процес та його характеристика. Виконавче процесуальне право.

1. Історія становлення виконавчого провадження в Україні.

2. Виконання як елемент діяльності. Поняття виконавчого процесу та виконавчого провадження.

3. Виконання рішення, яке набрало законної сили.

4. Поняття та особливості негайного виконання.

5. Предмет правового регулювання виконавчих правовідносин.

6. Метод правового регулювання виконавчих відносин.

7. Джерела виконавчого провадження.

8. Виконавча процесуальна форма.

Історія становлення виконавчого провадження в Україні.

В Україні законодавство про виконання рішень суду та ін­ших органів становило інститут цивільного процесуального за­конодавства. Основними актами був Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. (далі — ЦПК) та Інструк­ція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 15 листопада 1985 р. № 22. Виконання рі­шення було покладено на судових виконавців, які працювали при народних судах.

1998 року було прийнято Закон України «Про державну ви­конавчу службу України», який скасував інститут судових ви­конавців, поклавши завдання виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів на спеціально сформовану службу в структурі Міністерства юстиції України (Мінюсту) — Держав­ну виконавчу службу (ДВС).

Для успішного виконання завдань нової структури у 1999 році Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконавче провадження», а Мінюст — Інструкцію про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 № 74/5. Ці акти стали базовими у діяль­ності ДВС. Зміни у законодавстві про організацію та здійснен­ня виконання вимагали, своєю чергою, змін до чинного зако­нодавства України, яке тією чи іншою мірою стосувалося ви­конавчого провадження. Це було зроблено вже у 2000 році шляхом внесення змін до відповідних законів.

Однак і це не створило достатніх умов для успішної та ефективної роботи ДВС та зацікавленості державних виконав­ців у реалізації покладених на них завдань. Причинами цього були: недостатня матеріально-технічна база ДВС та грошове забезпечення державних виконавців, перевантаженість їх робо­ти, часом недостатня кваліфікація працівників ДВС, наявність великої кількості прогалин у законодавстві, що дозволяло маніпулювати законом як з боку учасників виконавчого провад­ження, так і з боку працівників ДВС, брак координації діяль­ності ДВС з іншими правоохоронним органами тощо. Певний вихід із цієї ситуації було знайдено у 2002 році шляхом при­йняття низки актів Кабінету Міністрів України, а також узгод­жених рішень Мінюсту та інших правоохоронних органів що­до координації їх діяльності (Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності органів державної виконавчої служби: постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. // ОВУ. — 2002. — № 31. — Ст. 1479; Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадо­вих осіб), затверджена наказом МВС, Мінюсту від 25 червня 2002 р. № 607/56/5, зареєстровано в Мінюсті 27 червня 2002 р. за № 541/6829 //
ОВУ. — 2002. — № 27. — Ст. 1298; Про затвердження Порядку передачі
митними органами майна, конфіскованого за рішеннями судів, органам дер­жавної виконавчої служби: наказ Мінюсту, Державної митної служби України
від 17 серпня 2001 р. № 46/5/571, зареєстровано в Мінюсті 17 серпня 2001 р.
за № 720/5911 // ОВУ. — 2001. — № 34. — Ст. 1619.).

Пошук оптимальних способів організації та забезпечення ефективності у діяльності органів ДВС, практика застосування законодавства про виконавче про­вадження зумовили внесення змін та доповнень до чинного за­конодавства, що й було зроблено Верховною Радою України законами від 28 листопада 2002 р. та 30 липня 2003 р.

Цей процес триває і нині, зокрема у ході реформування процесуального законодавства, наприклад у зв'язку з прийнят­тям 18 березня 2004 р. нового Цивільного процесуального ко­дексу України (далі — ЦПК 2004 р.).

Хоча й надалі законодавство про виконавче провадження ви­знають складовою цивільного процесуального, питання про міс­це виконавчого провадження у системі права завжди перебува­ли у центрі уваги юридичної науки.

Поиск по сайту: