Роздержавлення, приватизація та фінансова система України

Терміни «роздержавлення» і «приватизація» означають один суспільно-економічний процес — передачу державної власності (промислових підприємств, земельних ділянок, банків, транспорту, будівель, культурних цінностей та ін.) у приватне володіння за плату або безкоштовно.

Незважаючи на об’єктивну необхідність скорочення державного та розвитку приватновласницького сектору, політичне керівництво зволікало з цією найважливішою складовою здійснення економічних реформ. 1991 рік був присвячений політичним питанням, підготовці та проведенню грудневого референдуму. У 1992 р. стало очевидним, що державне чиновництво навмисно зволікає з приватизацією. Програму приватизації на 1993 р. парламент не затвердив.

Навесні 1994 р. в Україні розпочалася інтенсивна приватизація. Вона здійснювалася з порушенням принципу соціальної справедливості. Вартість державного майна, що підлягало приватизації, занижувалася, утискувалися права трудових колективів, державну власність часто використовували як приватну тощо. Це викликало в людей зневіру, загострювало соціальне напруження.

Здобувши незалежність, Українська держава продовжувала використовувати грошову одиницю Радянського Союзу — радянський карбованець. Через кризові процеси в економіці він швидко знецінювався. Однак український уряд не міг впливати на курс карбованця, оскільки рішення щодо його емісії приймалися в Москві з огляду на фінансові іі економічні потреби Росії.

Прагнучи посилити керованість економіки, 10 січня 1992 р. український уряд першим із країн СНД запровадив тимчасову національну валюту — купон-карбованці багаторазового використання, які в листопаді повністю витіснили з обігу радянські карбованці. Проте неспроможність тимчасової валюти виконувати функцію нагромадження, інші складні економічні обставини зумовлювали подальше розкручування маховика інфляції. Щоб виплачувати заробітну плату працівникам бюджетної сфери, пенсії, стипендії, уряд змушений був друкувати все нові й нові купони.

У такий спосіб друкарський верстат «поповнював» дефіцит бюджету (різницю між прибутками і витратами), який досягнув 20 % ВВП. У 1995 р. Національний банк України випустив в обіг купюри номіналом 1 млн купон-карбованців. Щоб захиститися від галопуючої інфляції, люди міняли купони на долари. Виникала загроза доларизації економіки.

Трудова еміграція.

Економічна скрута перехідного періоду в Україні 1990-х років примусила людей шукати заробітки в країнах Європи та Америки. Лише до Росії щороку на сезонні роботи виїжджали майже 3 млн нелегалів.

Масштабність вимушеної трудової міграції характеризують такі цифри: щодня з України виїжджали майже 500 чоловік. За кордоном шукали заробітків 7-8 млн працездатного населення, тобто кожний шостий-сьомий українець.

Чоловіки працювали на будівництві, заводах, у сільському господарстві. Жінки доглядали хворих, людей похилого віку, дітей, працювали домогосподарками. Загалом емігранти виконували важку та непрестижну роботу. Вони погоджувалися на низьку оплату праці, як за мірками тих країн, куди вони емігрували, однак високу — за мірками в Україні.

Ті емігранти, які легалізували своє становище, мали змогу, отримавши відпустку, приїздити на батьківщину, бачитися з рідними. Однак більшість емігрантів працювала нелегально. Так, наприклад, у Португалії в 2004 р. напередодні підписання з Україною офіційних документів про регулювання трудової міграції було 70 тис. легальних емігрантів і 210 тис. нелегальних.

Трудову міграцію ще називають «круговою». Адже 80 % емігрантів мали намір повернутися на батьківщину, 70 % мали в Україні сім’ї. Своїм першочерговим завданням вони вважали заробіток коштів для купівлі в Україні житла, оплати навчання дітей, започаткування власного бізнесу.

Значний внесок українська трудова еміграція робила в налагодження культурних контактів України з країнами перебування. Фестивалі, дні культури, товари культурного вжитку, створені представниками української діаспори, демонстрували цивілізаційну спільність українського народу з європейськими народами та народами Нового Світу. Українська трудова еміграція сприяла формуванню позитивного іміджу українського народу в міжнародній спільноті.

Питання для самоконтролю

1. Стан економіки після розпаду СРСР

2. Етапи розвитку економіки України після розпаду СРСР.

Список літератури

Навчальна:основна :

1. Світлична В. В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. - К.:Каравела; Львів: Новий Світ - 2000 - 2002.

2. Темко Г. Д., Тупчієнко Л. С. Історія України. Посібник. - К. : Академія 2001.

Додаткова:

1. В. Баран та ін. Історія України. - Львів, 1996.

2. Бойко О. Д. Історія України. Посібник, видання 2 - ге, доповнене. - К. : Академія 2001.

3. М. Грушевський "Ілюстрована історія України". - К. : 1992.

4. Д. Дорошенко Нариси Історії України в 2 - х томах. - К., 1991.

5. І. Крип'якевич "Історія України"; Львів, 1992.

6. Н. Болонська - Василенко "Історія України" в 2-х томах; - К. : 1993.

7. О. Субтельний. Україна і історія. -К.: 1992.

Поиск по сайту: