Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ У НІМЕЧЧИНІ



Вища освіта у Німеччині має давню історію. Численні німецькі університети були створені за часів Середньовіччя. З того часу вони підпорядковувалися землевласникам, найчастіше безпосередньо тому чи іншому князеві, хоча й пишалися своєю автономією. Вона полягала у системі внутрішнього самоврядування, проте фінансу­вання все одно здійснювалося князем, якому іноді професори при­носили присягу. І в наш час витрати федеральної влади на вищу освіту не складають більше і загального бюджету; залишок покри­вається власниками землі. Приватних вищих навчальних закладів у Німеччині немає, всі вищі навчальні заклади — державні.

Питаннями планування вищої освіти в Німеччині займається Комісія з планування освіти. Крім того, діє федеральне міністер­ство освіти та науки, рада ректорів, наукова рада та інші феде­ральні органи, які виконують кожен свої функції. У Німеччині (порівняно з США) спостерігається велика єдність у типах, струк­турі та управлінні вищими навчальними закладами, в термінах і програмах навчання.

На чолі закладу вищої освіти стоїть ректор і його замісники (проректори). Вищим органом влади є сенат. Сенат обговорює пи­тання планування, розвитку наукової роботи, навчального проце­су, але не займається організацією поточної роботи. Цю функцію виконує головне правління, яке як зазвичай, включає комітети з навчальних питань, студентських справ, фінансів, майна і будів­ництва та відділ кадрів.

Університетська і взагалі вища освіта в Німеччині поєднує досл­ідження з навчальним процесом при достатній увазі до форму­вання особистості студента. Німеччина законодавчо захищає права громадян (що мають атестат про середню освіту) на безкош­товну освіту без складання вступних іспитів. Однак полегшений вступ не призводить до негативних наслідків завдяки високій якості підготовки спеціалістів, що здійснюється відповідно до ви­мог роботодавця.

Перше, що відрізняє організацію німецького університету - це порівняно незначна роль чи повна відсутність кафедр. Кафедра - це трибуна. Кафедра означає професорські обов'язки; на дверях німецьких університетів немає написів «кафедра», лише — «про­фесор». Він виконує основне навчальне навантаження. Немає до­центури, а є помічники, які працюють у тій галузі, що й професор; с співробітники й аспіранти, секретар. Професор має кабінет, те­лефон, апаратуру і оргтехніку.

Друга особливість - відсутність поділу на факультети. У більшості університетів факультети були ліквідовані ще у 60-ті роки; їм на зміну прийшли так звані спеціальності. Так, у 1969 році замість шести факультетів у Гамбурзькому університеті було ство­рено 15, а потім 19 спеціальностей. Нижчий поділ «семінар». Кож­ний семінар відіграє роль кафедри. Дослідницький інститут - окре­ма структурна одиниця всередині спеціальності, його співробітники не пов'язані з викладанням; вони займаються чистою наукою.

Для вступу до університету необхідно мати тільки один доку­мент - шкільний атестат. Кожна федеральна земля сама регулює університетські порядки. Квоту для вступу опосередковано виз­начає центральне відомство, визначаючи кількість навчальних місць шляхом встановлення прохідного балу на основі шкільного атестату. Відсів при цьому є досить значним. Залишаються найбільш підготовлені - це головний принцип університетської освіти. Вступають сотні, а залишаються десятки. Строк навчання підраховується не за роками, а за семестрами; за ними ж прово­диться прийом (на І семестр чи на II семестр). За семестрами та­кож нараховується кількість рефератів і заліків, строки занять, їх початок і закінчення. Так, у Гамбурзі перший (зимовий) семестр починається з 1 жовтня і закінчується ЗО березня; до нього вклю­чені 10-12 днів різдвяних канікул. Літній семестр починається з 1 квітня і завершується ЗО вересня. Ці строки ніколи не змінюють­ся. Так само точно позначені дати вступних і підсумкових лекцій:

— 23 жовтня і 10 лютого в зимовому семестрі, ЗО квітня і 15 липня

- у літньому. Після зарахування студент сам складає план своєї роботи на час навчання, самостійно планує своє академічне жит­тя. Самостійно вибирає дисципліни, які вивчатиме, тему яку буде вивчати, з якої буде складати екзамен, строк навчання, професорів і семінари. Він сам визначає яким екзаменом закінчить своє на­вчання, чи буде складати державний екзамен, чи вийде на магі­стерську роботу (диплом). Правда, потім він може сам і змінити цей план.

Всі 8 (або 12 чи 13) семестрів навчання студента в універси­теті поділяються на два періоди: початкове навчання і основне навчання.

Початкове навчання відбувається протягом чотирьох семестрів, основне - наступних; між ними студент складає екзамен. Він може вчитися одночасно за 2-3 спеціальностями; в такому випадку має скласти 2-3 державних екзамени. Від вибору кількості спеціаль­ностей залежить строк навчання в університеті. На кожну спец­іальність, зазвичай, відводиться 4 семестри. Якщо студент обрав три спеціальності - навчання відбувається протягом 12-14 се­местрів. Зрозуміло, що переводу з курсу на курс під контролем декана немає; тривалість навчання залежить від можливості пе­реходу з одного університету в інший.

Набір форм занять близький до наших: лекція, просемінар, семінар, практичне заняття. Семінар з V семестру — головна, про­відна форма навчання. Вибір семінару залежить від симпатій сту­дента щодо викладача, його наукових інтересів. Студент само­стійно планує роботу на тиждень. Основна задача семінару - навчити студента мати свою точку зору і захищати ЇЇ. На семінар подається реферат, що нагадує курсову роботу (обсягом 20-25 ст.). Таких робіт може бути дві, три, п'ять залежно від здібностей сту­дента. Кількість заліків, що мають скласти студенти до державно­го екзамену або магістратури, постійна. Екзамену відводиться ос­таннє місце, їх є лише два: перший - проміжний - після закінчення IV семестру; другий - державний чи магістерська робота.

Педагогічна освіта у Німеччині являє собою розмаїту, строка­ту, проте добре налагоджену освітню галузь. Педагогів тут готу­ють університети, педінститути, вищі педагогічні, технічні, спортивні, музичні школи, академії мистецтв. Кадри шкільної адміністрації та інспекції навчаються у системі підвищення квал­іфікації (інститутах, центрах). Принциповою характеристикою німецької педагогічної освіти є достатньо урівноважене поєднан­ня теоретичної та практичної підготовки. Цього принципу дотри­муються і за умов зосередження підготовки педагогічних праців­ників в університетах (кількість самостійних педінститутів та вищих педагогічних шкіл постійно скорочується за рахунок їх інтегрування в університети шляхом перетворення у факультети чи філії).

Строки педагогічної освіти у Німеччині в середньому більші, ніж у Великобританії, і складають 3-7 років. Така ситуація є відоб­раженням загальної тривалості освіти у німецькій вищій школі (середня тривалість навчання в університеті —14 семестрів, а в га­лузевих інститутах - понад 9). В Англії студенти закінчують уні­верситет у 23 роки, у Франції — в 26, Німеччині — 28,5. Середній вік випускників педагогічних вузів — 26,5 років. Дипломи випус­кників вищої школи Німеччини досить престижні і визнаються у країнах Західної Європи.

У німецькій педагогічній освіті, подібно до англійської, виді­ляються дві фази, однак в іншій (не в предметно-педагогічній, а в академічно-практичній) площині. Перша фаза недосвіти — акаде­мічна — завершується складанням першого державного екзамену; друга - практична - полягає у трирічному стажуванні під керів­ництвом досвідченого педагога - ментора з одночасним відвідуван­ням семінарів і завершується другим, учительським, «педагогіч­ним» екзаменом. Теоретична освіта у вищій школі Німеччини є більш спеціалізовано-прикладною, ніж у вузах США та Канади, і відображає німецький прагматизм у підготовці фахівців.

На відміну від США і Великобританії у вузах Німеччини відсутні академічні ступені бакалавра і магістра. Майбутні педа­гоги більше уваги приділяють вивченню предметів викладання, мають менше можливостей щодо вибору курсів. Однак спостері­гається тенденція до розширення загальноосвітньої підготовки та диференціації й індивідуалізації навчання.

Педагогічну освіту отримують: учителі початкової й основної школи, викладачі реального училища, викладачі гімназії.

Учителів початкової й основної школи готують переважно в Гамбурзькому і Гессенському університетах, а також у вищих пе­дагогічних школах ряду інших університетів. Тривалість підго­товки майже скрізь складає три роки. Програма включає: вивчен­ня шкільних предметів і методики їхнього викладання; глибоке вивчення однієї шкільної дисципліни на вибір (німецька мова, англійська мова, математика, історія, політика, релігія й ін.); вив­чення основ педагогічних знань (введення в педагогіку тощо). Шкільна практика здійснюється або у вигляді щотижневих відвідувань декількох уроків з наступним обговоренням під кері­вництвом викладачів вузу, або у вигляді роботи в школі під час студентських канікул.

Викладачів реального училища готують вищі педагогічні шко­ли й університети. Студенти протягом трьох років поглиблено вив­чають два спеціальних предмети і методику їхнього викладання, а також педагогічні науки. Передбачено одно-дворічне практичне педагогічне стажування.

Викладачів гімназії готують університети, технічні й музичні вузи. До навчального плану входить набір традиційних дисциплін: релігія, німецька мова, історія, математика, природничі науки, древні й сучасні мови. Крім того, студенти вивчають економіку, соціальні науки, педагогіку, психологію, теорію виховання. Прак­тична педагогічна підготовка здійснюється в процесі стажування, яка називається референдиатом. Паралельно проводяться психолого-педагогічні теоретичні заняття.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.