II. Аналіз відповідності Українського законодавства міжнародним нормам

На жаль, Рекомендації Парламентських слухань «Про підсумки проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю щодо забезпечення соціальних, економічних, правових і конституційних гарантій у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів» зафіксували відсутність у нашій державі єдиної комплексної системи вирішення питань набуття інвалідом освіти на всіх рівнях.

В Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006—2010 роки також констатувалось, що «На сьогодні в Україні ще не досягнуто європейського рівня якості та доступності освіти». Необхідно визнати, що й досі така система ще не створена.

Викликає занепокоєння, що в новому Законі України N 878-VI від 15 січня 2009 року «Про внесення змін до Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" згідно з яким закон набув нової назви «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» взагалі про роботу з інвалідами чи з сім‘ями з інвалідами не згадується.

Але певні позитивні зміни в Українському законодавстві відбуваються.

Цікаво проаналізувати відповідність вітчизняного законодавства нормам міжнародних законодавчих актів.

1. Право на освіту.

У Статті 26 Загальної декларації прав людини зазначено, що «Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна». Право людини на освіту незалежно від стану її здоров‘я проголошувалось також на Всесвітній конференції по освіті для всіх 1990 року, у Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів 1993 року, підтверджувалось Саламанською Декларацією 1994 року, є одним із основних положень Конвенції про права інвалідів 2006 року.

Цій нормі відповідають положення ряду законодавчих актів України.

Принцип безоплатності освітніх послуг для людей з інвалідністю підкреслюється у Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006—2010 роки, зокрема «забезпечення … безоплатності різних форм здобуття високоякісної освіти, …безоплатності здобуття … першої вищої освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних навчальних закладах».

У Статті 22. Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вже йдеться про певні переваги людей з інвалідністю, а саме: «За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди…».

За Умовами прийому до вищих навчальних закладів України у 2010 році людям з інвалідністю І-ІІ груп надавалось право вибору типу вступних випробувань: «8.1. Право брати участь у конкурсі за результатами вступних екзаменів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі або за результатами зовнішнього незалежного оцінювання за їх вибором мають особи з обмеженими фізичними можливостями (інваліди І та ІІ груп, діти-інваліди)», а для інвалідів ІІІ групи передбачався вступ до ВНЗ на загальних підставах за результатами незалежного зовнішнього тестування.

У Рішенні Колегії Міністерства освіти і науки України N 3/2-4 від 24.04.2005, яке стосувалось вищої освіти і науки як найважливіших сфер відповідальності громадянського суспільства та основи інноваційного розвитку, програми освіти інвалідів вперше були названі у числі програм інноваційного розвитку вищої освіти, але в той же час висловлювалось занепокоєння тим, що, недостатнє державне фінансування цих та інших програм значною мірою стримує їх реалізацію.

Доступність освіти

Про доступність освіти та професійної підготовки для людей з інвалідністю говориться також у Санберзькій декларації 1981 року, в якій, зокрема, зазначається: «Кожний інвалід повинен мати можливість здійснювати своє основне право на повний доступ до освіти, професійної підготовки…»

Цим вимогам відповідають положення наступних законодавчих актів України.

На практиці людина з інвалідністю не може вільно вибирати навчальний заклад, оскільки склався парадокс: бюджетне фінансування передбачено законом «для створення належних умов навчання» тільки для державних навчальних закладів, при тому, що в них відсутні жодні умови для навчання людей з інвалідністю. В той же час, при вступі студента до недержавного університету, в якому забезпечена доступність освітнього середовища, він не може розраховувати на підтримку держави. Єдиним виходом для нього є звернення до Фонду захисту інвалідів, який може надати фінансову підтримку, але після процедури збору понад 12 різних документів.

Вважаємо це величезною проблемою і пропонуємо урівняти в правах державні та недержавні навчальні заклади, розробити і ввести єдиний критерій доступності освітнього середовища і процедуру акредитації навчальних закладів с точки зору забезпечення рівних умов для навчання студентів з інвалідністю.

Поиск по сайту: