Аналіз відповідності українського законодавства, що стосується освіти людей з інвалідністю, світовим нормам

Питання 1.

У Законі України "Про основи соціальної захищеності ін­валідів в Україні" подається визначення поняття „інвалід" — це особа, яка має порушення здоров'я, зумовлене: захворюван­ням, наслідками травм, анатомічними дефектами. Порушення здоров'я, яке призводить до інвалідності пов'язане зі стійкими порушенням функцій організму" [122,с. 142].

Діти-інваліди мають значні обмеження життєдіяльності, які призводять до соціальної дезадаптації внаслідок порушення розвитку. Саме обмежена життєдіяльність зумовлює необхід­ність особливого соціального захисту інвалідів, що визначаєть­ся як система гарантованих державою економічних, соціальних і правових заходів, які забезпечать умовами для подолання об­меженої життєдіяльності інвалідів і спрямованих на створення однакових зі здоровими можливостей участі в житті суспільс­тва.

Згідно Закону освітні заклади спільно з органами соціаль­ного захисту та охорони здоров'я мають забезпечити дошкіль­ну, шкільну освіту та виховання осіб з обмеженими можливос­тями здоров'я, здобуття ними середньої професійної та вищої професійної освіти у відповідності з індивідуальною програ­мою реабілітації.

Варто відмітити, що починаючи з 2000 року в Україні ак­тивізувалася законотворча діяльність стосовно регламентації надання освітніх, медичних, соціальних послуг особам з обме­женими можливостями здоров'я, зокрема дітям, що засвідчує прийняття таких Законів, як: „Про державні соціальні стан­дарти та державні соціальні гарантії" (2000р.), „Про охорону дитинства" (2001 р.), „Про соціальні послуги" (2003р.), „Про реабілітацію інвалідів в Україні" (2005р.).

Питання 2.

Стаття 1. Визначити на 2015 рік:

доходи Державного бюджету України у сумі 516.980.130,3 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - у сумі 491.767.448,7 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 25.212.681,6 тис. гривень, згідно з додатком № 1 до цього Закону;

{Абзац другий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 648-VIII від 17.07.2015, № 704-VIII від 17.09.2015} видатки Державного бюджету України у сумі 581.760.845,2 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України - у сумі 554.591.475,1 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 27.169.370,1 тис. гривень;

{Абзац третій статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 639-VIII від 16.07.2015, № 648-VIII від 17.07.2015, № 704-VIII від 17.09.2015} повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі 4.828.271,8 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України - у сумі 2.785.865,2 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 2.042.406,6 тис. гривень;

{Абзац четвертий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 704-VIII від 17.09.2015} надання кредитів з Державного бюджету України у сумі 16.003.237,2 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України - у сумі 1.914.849,3 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 14.088.387,9 тис. гривень;

{Абзац п’ятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 648-VIII від 17.07.2015} граничний обсяг дефіциту Державного бюджету України у сумі 75.955.680,3 тис. гривень, у тому числі граничний обсяг дефіциту загального фонду Державного бюджету України - у сумі 61.953.010,5 тис. гривень та граничний обсяг дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 14.002.669,8 тис. гривень, згідно з додатком № 2 до цього Закону.

{Абзац шостий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 639-VIII від 16.07.2015}

{Стаття 1 в редакції Закону № 217-VIII від 02.03.2015}

Стаття 9. Установити, що у 2015 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям" у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить: для працездатних осіб - 21 відсоток, для дітей - 85 відсотків, для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів - 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.

Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям у 2015 році не може бути більше ніж 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї.

У 2015 році здійснюється виплата державної соціальної допомоги, передбаченої пунктом 1-1 статті 15 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям".

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах відповідно до Закону України "Про дошкільну освіту" у 2015 році збільшується відповідно до зростання прожиткового мінімуму.

Питання 3.

Аналіз відповідності українського законодавства, що стосується освіти людей з інвалідністю, світовим нормам.

I. Еволюція законодавства щодо освіти людей з інвалідністю

Ще в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р., зазначалось право дитини на освіту і здійснення цього права на підставі рівних можливостей, підкреслювалась необхідність її доступності для всіх дітей.

У принципі №5 Декларації прав дитини 1959 року також зазначалось, що дитина, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинна забезпечуватися спеціальним режимом, освітою і піклуванням, необхідним зважаючи на її особливий стан.

У Рекомендаціях про розвиток освіти дорослих 1976 року йшлося про норми і стандарти забезпечення широкого доступу та інклюзивних підходів до освіти, а також про забезпечення можливості неперервної освіти впродовж життя молоді та дорослим.

У Всесвітній декларації «Освіта для всіх» 1990 року підкреслювалось про необхідність гарантії всім дітям їхнього права на доступ до якісної базової освіти.

Рівні можливості доступу до освіти для всіх осіб з фізичними або розумовими вадами передбачають також Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, затверджені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.12.93 №48/96. У цих Правилах міститься заклик до всіх держав зробити освіту людей з особливими потребами невід‘ємною частиною системи освіти.

Саламанська декларація 1994 року вже містить заклик до урядів усіх країн затвердити на законодавчому рівні принцип інклюзивної освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо немає причин, що унеможливлюють це.

Програма дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами 1994року послугувала основою для вироблення політики і спрямування діяльності урядів, міжнародних організацій, національних установ на надання допомоги у реалізації положень Саламанської декларації. Підкреслювалось право кожної людини з особливими потребами виявити побажання щодо своєї освіти, а також право батьків щодо консультування з ними стосовно форм освіти, які б найкращим чином відповідали потребам, обставинам життя та сподіванням їхніх дітей.

У Дакарській декларації 2000 року будо висловлено переконання, що до 2015 року всі діти матимуть доступ до обов‘язкової освіти, при цьому у центрі уваги були права осіб з певними обмеженнями та дівчат.

У Конвенції про права інвалідів 2006 року, до якої долучилась Україна, зазначено, що інклюзивна освіта має бути забезпечена всіма державами-учасницями. Тим не менше, для українського законодавства терміни «інклюзія» та «інклюзивна освіта» залишалися до останніх років майже невживаними.

У Постанові Кабінету Міністрів України №848 від 5 липня 2004 р, що затверджувала Державний стандарт початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, доручалось МОН і АПН України розробити протягом 2004-2008 років науково-методичне забезпечення для таких дітей. А через 2 роки в Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 12.07.06 № 396-р «Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки» вже наголошено про необхідність створення умов щодо інтеграції молоді з інвалідністю в загальний освітній простір. В цей же період терміни «колективна форма навчання, в тому числі інтегроване та інклюзивне навчання» вперше офіційно вживаються як види освітніх послуг в Державній типовій програмі реабілітації інвалідів, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України № 1686 від 8.12.2006р.

На розвиток інтеграційних процесів в освіті МОН України видав Наказ №11 від 15.01.2008 «Про додаткові заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями», а за ним Наказ №855 від 11.09.2009 «Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009—2012 роки».

Поиск по сайту: