Теоретико-правова характеристика договору факторингу в цивільному праві

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Факультет юридичний

Кафедра цивільного права та процесу

КУРСОВА РОБОТА

На тему: «Захист прав боржника за договором факторингу»

Робота виконана:

Студентом групи ПБ-13-8

Озвинчуком О. В.

Науковий керівник:

Професор кафедри цивільного права та процесу

Чеховська І. В.

ІРПІНЬ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І Теоретико-правова характеристика договору факторингу в цивільному праві

1.1 Поняття та історичний розвиток договору факторингу……………..6

1.2 Предмет, форма та суб’єктний склад договору факторингу………...8

1.3 Зміст договору факторингу…………………………………………...11

РОЗДІЛ ІІ Правове становище боржника у разі порушення його прав за договором факторингу

1.1 Захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом……………….14

1.2 Захист прав боржника у разі їх порушення фактором………………16

1.3 Способи захисту прав боржника від «колекторських» організацій...17

РОЗДІЛ ІІІ Удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу

1.1 Недосконалість вітчизняного законодавства………………………..26

1.2 Досвід зарубіжних країн захисту прав боржника за договором факторингу……………………………………………………………………...…..29

1.3 Шляхи удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу……………………………………………………………..32

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Цивільне право – одна з фундаментальних галузей правової системи України. Його можна вважати правом громадян, юридичних осіб та інших суб’єктів цивільних правовідносин, оскільки воно покликано регулювати переважну більшість їхніх взаємин як майнового, так і немайнового характеру.

Розгляд даної теми є дуже важливим при вивченні цивільного права. Насамперед, про це свідчить те, що ціла глава Цивільного кодексу України присвячена даному питанню. Актуальність теми, по-перше, полягає у тому, шо вона дозволяє детально вивчити захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом або фактором. По-друге, при дослідженні даного питання відбувається детальне ознайомлення з самим договором факторингу. Важливою є практична точка зору даної роботи. Адже отримані знання можна застосувати на практиці. Наприклад, при захисті прав від «колекторських» організацій.

При вивченні будь-якої теми важливим аспектом є використані матеріали, тобто література. Сюди включають також найбільш цінні та актуальні роботи у даній сфері. Так, у цьому випадку основною літературою є Цивільний Кодекс України та науково-практичний коментар до нього.

Перш ніж розпочати дослідження, має бути поставлена мета.

Мета даного дослідження полягає у тому, аби з’ясувати як саме боржник може захистити свої права у разі їх порушення за договором факторингу. Мета тісно пов’язана із завданнями. Мета – це кінцевий науковий результат, якого прагне досягти автор роботи у процесі власного дослідження. Завдання, у свою чергу, це конкретні шляхи, засоби досягнення поставленої мети.

Завдання цієї роботи передбачають такі елементи:

· вирішення теоретичних питань, що відносяться до договору факторингу (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вирішення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);

· всебічне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, вад і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду (таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження);

· обгрунтування системи заходів щодо її вирішення;

· розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження.

Важливим для написання роботи є визначення об’єкта та предмета дослідження, їх співвідношення.

Під об’єктом розуміється те явище (процес), яке створює досліджувану ситуацію та існує незалежно. Предмет міститься в межах об’єкта і являє собою частину від цілого. Вони співвідносяться як загальне і часткове. В кожному об’єкті може бути декілька предметів, однак концентрація на одному з них означає, що інші предмети дослідження залишаються осторонь.

У даному випадку об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між боржником та клієнтом або між боржником та фактором.

Предметом є захист прав боржника під час його участі у даних відносинах.

Не менш важливим є обрання методу за допомогою якого буде відбуватися вивчення конкретної теми.

Дана робота основана на діалектичному методі дослідження, адже він відіграє головну роль у теоретичному осмисленні об’єкта. Він використовується в усіх галузях науки та на всіх етапах наукового дослідження. Дозволяє дослідити всі явища у взаємозв’язку, взаємообумовленості та історичному розвитку. Також свою роль відіграє й історичний метод, що дає можливість дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей. З історичним методом пов’язаний порівняльно-історичний. Він спрямований на зіставлення виявлених історичних фактів із іншими, схожими фактами, у тому числі з однотипними фактами, властивими іншим історичним періодам.

При вивченні даної проблеми також були застосовані такі принципи як:

· принцип багатофакторності (передбачає вивчення всього комплексу факторів, що впливали на предмет дослідження),

· принцип усебічності (аналіз явищ у всій складності їх взаємозв’язків).

РОЗДІЛ І

Теоретико-правова характеристика договору факторингу в цивільному праві

1.1 Поняття та історичний розвиток договору факторингу

Сучасне визначення договору факторингу міститься в Цивільному кодексі України, зокрема, у статті 1077, яка має назву «Поняття договору факторингу». Так, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) [1, ст. 1077].

У нашій країні факторингові операції почали застосовуватися у 90-ті роки ХХ ст. на основі запозиченого досвіду фінансової діяльності. Проте на даний момент факторинг не набув значного поширення в Україні.

Якщо розглядати факторинг з економічного погляду, то він передбачає придбання права грошової вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі, а тому законодавець відніс його до кредитних операцій (п.3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність») [2]. Також дані правовідносини регулюються Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» [3].

Перше офіційне визначення поняття "факторинг" давав Закон України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого під ним розумілась операція щодо уступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою чи наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору [4]. Однак, на даний момент цей закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу від 02.12.2010.

Як свідчить аналіз положень цивільного законодавства договір факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Подібними до цього договірного зобов'язання є правовідносини, які складаються з приводу відступлення права вимоги, а також відносини, основані на кредитному договорі.

Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Він характеризується:

а) диспозитивним характером виникнення правовідносин;

б) спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору);

в) предметом зобов'язання (суто грошові вимоги).

Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони (ст. 1080 Цивільного кодексу).

Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання [4].

Юридичні ознаки договору

1) взаємний;

2) консенсуальний;

3) відплатний.

Взаємний договір - це договір, в якому обов’язок однієї сторони здійснити певні дії викликає обов’язок іншої сторони надати певні матеріальні блага.

Консенсуальний договір – такий, що вважається укладеним з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом.

Ознака відплатності означає те, що у даному випадку наявне зустрічне майнове задоволення сторін договору.

Види договорів факторингу:

• договір купівлі грошової вимоги;

• договір із метою забезпечення виконання зобов'язання [4].

1. 2 Предмет, форма та суб’єктний склад договору факторингу

Предмет договору факторингу визначений статтею 1078 Цивільного кодексу України.

Проаналізувавши дану статтю та звернувшись до коментарів, можна поділити предмет договору факторингу на такі складові:

• право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога);

• право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога);

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається, тобто не є необхідним підписання актів приймання-передачі тощо.

Тобто, у частині 2 ст. 1078 Цивільного кодексу встановлено й момент переходу права вимоги за договором факторингу, за яким відступлення вимоги обумовлене певною подією - за таким договором право вимоги переходить до фактора з моменту настання цієї події. Так, зокрема, відступлення права вимоги за договором факторингу може здійснюватися в якості забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. У такому правочині невиконання клієнтом своїх зобов'язань зумовлює перехід права вимоги до фактора.

Окрім того, предметом договору факторингу може бути надання клієнтові додаткових послуг, які пов'язані із переданим правом грошової вимоги (ведення бухгалтерських рахунків клієнта, пред'явлення до боржника вимог оплати, прийняття на себе ризику невиконання таких вимог та інкасація цих вимог) [6, ст. 1078].

Форма договору факторингу визначається за правилами, закріпленими в ст. 513 Цивільного кодексу України, яка визначає форму правочину щодо заміни кредитора у зобов’язанні. Договір факторингу має бути укладений у тій самій формі, що й первісний правочин, на підставі якого виникло право грошової вимоги, яке передається чи буде передане фактору. Тобто, якщо основний правочин був вчинений в усній формі, усно може бути оформлена і заміна кредитора. Якщо основний правочин було вчинено в письмовій формі, обов'язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.

На сьогодні в практиці ділового обороту існує дискусія стосовно того, чи є нотаріальне посвідчення правочину його формою. Ця дискусія породжує питання щодо застосування коментованої статті: чи необхідно нотаріально посвідчувати правочин щодо заміни кредитора, якщо основний правочин був нотаріально посвідчений. Якщо формою правочину вважати тільки усну та письмову, правочин щодо заміни кредитора в будь-якому випадку має бути вчинений в письмовій формі, а нотаріальне посвідчення залишається на розсуд сторін. Якщо нотаріальне посвідчення вважати кваліфікованою формою правочину, то і правочин щодо заміни кредитора треба обов'язково посвідчувати нотаріально. Судова практика поки що не надала відповіді на це питання, але якщо тлумачити коментовану статтю, беручи до уваги частину 2, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі нотаріально посвідченого правочину, також має бути посвідчений нотаріально [6, ст. 513].

Якщо первісний правочин підлягає державній реєстрації, то й договір факторингу також повинен бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації первісного правочину, якщо інше не встановлено законом [1, ст. 513].

Певні особливості, пов’язані з предметом, властиві й суб’єктному складу договору факторингу. Суб'єктний склад цивільних правовідносин становлять особи, які беруть участь у відповідних правовідносинах.

Коментована стаття визначає суб'єктний склад договору факторингу, надаючи його сторонам власні назви: фактор та клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Тобто для того, щоб мати можливість отримати фінансування під відступлення вимоги, клієнт має бути зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Для того, щоб бути клієнтом у відносинах факторингу, особа повинна мати певну грошову вимогу, що випливає з договору, який пов'язаний з поставкою товарів, виконанням робіт чи наданням послуг (або мати реальну можливість володіти такою вимогою - "майбутня вимога")

Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності). Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

В ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" міститься поділ банківських операцій на ті, які можуть здійснювати банки лише на підставі банківської ліцензії та інші. У відповідності до п. 2 даної статті, факторинг (придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів) відноситься до таких банківських операцій, які можуть здійснюватися банками без окремої ліцензії. Отже окремої ліцензії для здійснення факторингових операцій не потрібно.

Говорячи про фактор як про сторону договору факторингу слід зазначити, що особливість суб'єктного складу у цьому випадку полягає не лише в тому, що у відповідності до законодавства, ним можуть бути банк, інші фінансові установи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а більш за все тому, що вказані суб'єкти мають бути спроможними прийняти на себе обов'язок по веденню для клієнта бухгалтерського обліку та надавати йому інші фінансові послуги, які пов'язані з грошовими вимогами, що є предметом відступлення [6, ст. 1079].

1.3 Зміст договору факторингу

Договір є взаємною угодою, тому в договорі містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов´язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, і становить зміст договору.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й ви­падкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоре­тичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли йдеться про встановлення факту укладання договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть ста­ти будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умова­ми виступають предмет і ціна. Для договору майнового найму, окрім предмета і ціни, істотною умовою є ще й строк договору. Положення про поставку продукції виробничо-технічного при­значення серед істотних умов договору називає якість, асорти­мент тощо [9]. Загалом, в тому числі й для договору факторингу, істотними умовами договору вважаються предмет, ціна та строки укладання даного договору.

Однак, зміст договору не обмежується лише цими умовами договору. Як зазначалося, існують також звичайні та випадкові умови договору.

Так, звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосе­редньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають вико­нанню.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбача­ються даним видом договору, але можуть бути встановлені за по­годженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін вста­новлюються у відступ від положень диспозитивної сторони [9].

На прикладі договору факторингу, можна побачити умови, що передбачені конкретними статтями Цивільного кодексу України. Окрім предмета сюди відноситься умова недійсності заборони відступлення права грошової вимоги, що передбачена статтею 1080 ЦК України. Вона полягає у тому, що вказаний договір є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов’язань або відповідальності перед боржником у зв’язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги [1].

Також важливою умовою є те, що клієнт відповідає перед фактором лише за чинність вимоги, що відступається. Однак, ст. 1081 Цивільного кодексу дійсність вимоги пов’язує з двома обставинами: по-перше, клієнт повинен мати право на передачу грошової вимоги, а по-друге, якщо клієнту в момент відступлення не відомі причини, з яких боржник має право не виконувати цю вимогу.

Зміст договору нерозривно пов’язаний з правами його сторін. Адже їх визначають зазначені умови. Зокрема, у Цивільному кодексі України зазначено права фактора.

Отже, зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка підлягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов’язання клієнту і зобов’язання вважатиметься таким, що виконано належним чином [4]. За своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кредитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг. До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми Цивільного кодексу про відступлення вимоги, якщо в цьому виникає потреба (прогалини в регулюванні факторингових відносин) і якщо норми про відступлення не суперечать суті правовідносин, що скалися між сторонами в рамках договору факторингу.

РОЗДІЛ ІІ

Поиск по сайту: