Система права ЄС – це упорядкованасукупність елементів, що виражаються у стійкості різноманітних зв’язків, що полягає в об єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права,
За предметним підходом – утворення системи виходячи із соціального призначення предмета правового регулювання. на 2 види поділяється інституційне і матеріальне. Інституційне на 2 основні підгалузі конституційна та адміністративна. Матеріальна – відносини, що пов*язані із реалізацією цілей ЄС.
Структурний підхід – право ЄС,норми,що визначають функціонування ЄС, шенгенське право,
Поділяється система на Загальну та Особлива. Загальна містить норми принципи, джерела, субєкти права ЄС тощо. Особлива включає норми конкурентних правовідносин, економічне право, митне право, кримінальне право ЄС тощо.
Структура права ЄС
Поєднання в рамках права Європейського Союзу елементів міжнаціональної і наднаціональної правотворчості і багатогранність самого Європейського Союзу обумовлюють своєрідність структури права ЄС. Зпогляду умов і порядку формування норм права ЄС, усі вони поділяються на три, хоча і не цілкомрівні за обсягом і значимістю, групи. По-перше, ценормипервинного (чи основного) права; по-друге, нормивторинного (чипохідного) права; по-третє,нормитретинного (чидодаткового) права. Європейський Союз створений і функціонує на основіустановчихдоговорів. Саміці договори буливироблені в результатіспівробітництваміж державами-засновниками, підписаніналежним чином уповноваженимипредставникамивідповідних держав, ратифіковані кожною з держав-членів на основі процедур, передбаченихнаціональнимзаконодавством. Головна відмінна риса установчихдоговорівполягаєвтому, що вони безпосередньопороджують права й обов'язки не тільки для держав-учасниць, але і для приватнихосіб (фізичних і юридичних) даних держав. Правовінорми, закріплені в установчих договорах, утворюютьконститутивну основу - фундаментальну базу Європейського Союзу. Вони у своїйсукупності одержали найменуванняпервинного права. Нормипервинного права, щомістяться в установчих договорах, встановлюють мету, принципи і задачіЄвропейського Союзу, йогоюрисдикцію, порядок формування і функціонуванняінститутів, умовиздійснення членства. Установчі договори визначаютьосновніпараметри права Європейського Союзу, йогоособливості, умови і порядок застосування. Нормипервинного права маютьбезумовне верховенство над нормами вторинного і третинного права. Для їхньоїзміни і перегляду встановлена особливо складна процедура, щовимагаєпроведеннявідповідноїміжурядовоїконференції при внесенніістотнихзмін і, у будь-якомувипадку, одноголосноїратифікації державами-членами актів, яківносятьзміни в установчі договори. На базіправовихположеньпервинного права формуються і вводяться в діюнормивторинного права. Вторинне право утворюютьтіправовінорми, щовидаютьсяінститутамиЄвропейського Союзу і якірегулюють у рамках юрисдикції Союзу відносиниміжсуб'єктами права ЄС. Видаваніінститутами Союзу, вони обов'язкові не тільки для приватнихосіб, як фізичних, так і юридичних, але і для держав - членів ЄС. Нормивторинного права ЄС, вироблені на основіпервинного, створюються автономно і приймаютьсяінститутамиЄвропейського Союзу. Саменормивторинного права забезпечуютьреальнефункціонуванняінститутівЄвропейського Союзу і досягненняцілей та вирішення задач, які стоять перед ними.Інакшекажучи, вторинне право - це результат правотворчостіінститутів Союзу, створених на основіустановчихдоговорів. Межі й умовицієїправотворчостівизначеніустановчими актами. Вторинне право включаєосновниймасив норм європейського права. Головнівідміннірисиїхнього правового режиму - верховенство стосовнонаціональнихправовихположень, пряма дія, інтегрованість у національне право і забезпеченістьюрисдикційнимзахистом. Третинне право включаєправовінорми, джереломяких є іншіакти, ніжустановчі договори чиакти, щовидаютьсяінститутами ЄС. До їх числа відносять в першу чергу угоди і конвенції, щоукладаються державами-членами з метою реалізаціїрозпоряджень, щомістяться в самих установчих договорах. Іноді до категорії норм, щодоповнюють право ЄС у широкому змісті слова, відносять угоди міжінститутами, внутрішніактиінститутів та іншіакти, наприклад, вказівки, інструкції, заяви, комюніке, декларації і т.п. Суд ЄС в певніймірівизнає за ними характер джерел права ЄС за умови, що вони породжуютьюридичнінаслідки для третіхосіб, прийняті й застосовуються в рамках юрисдикції Союзу.
