Модель економічного зростання Р. Солоу

Модель економічного зростання Р. Солоу є неокласичною моделлю та показує вплив заощаджень, зростання населення й науково-технічного прогресу на динаміку рівня життя.

Традиційним постулатом неокласичної теорії було положення про значення цінового механізму, що забезпечує економічну рівновагу не лише на товарних ринках, а й на ринках капіталу та робочої сили. Саме цей механізм і обумовлює рівноважне стійке економічне зростання.

Неокласичні моделі економічного зростання ввійшли в економічну літературу під назвою виробничих функцій, де зростання ВВП визначається не одним лише чинником – інвестиціями або капіталом, а двома – обсягом капіталу й робочої сили. Причому співвідношення цін цих чинників здатне змінювати об’єднання самих кількостей цих чинників, а отже, і визначену гнучкість їхнього пристосування до мінливих економічних умов.

Основною початковою умовою неокласичної концепції економічного зростання є припущення про те, що кожний фактор виробництва “забезпечує” відповідну частку виробленого національного продукту.

Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція:

ВВП = F (а₁ +а₂ +... + а _n ) (10.9),

ВВП = ( а₁ + - а₂ + ... + а_n) (10.10), де:

ВВП – обсяг ВВП;

аі – виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля, підприємницькі здібності);

– граничний продукт і – го фактора.

Таким чином, відповідно до наведених формул, обсяг ВВП визначається сумою добутків кожного фактора на його граничний продукт.

Раціональний зміст виробничої функції відповідає спробі визначити найдоцільніші комбінації різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. При взаємозамінності факторів виробництва виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших важливих макроекономічних пропорцій.

Американський вчений Р. Солоу запропонував нову виробничу функцію, головна відмінність якої полягала в особливому методі підрахунку розміру капіталу. Остання коректувалася на підвищенні його продуктивності, виходячи з припущення, що кожна нова генерація капіталовкладень, на базі якої розраховується капітальний запас, є більш виробничою, ніж попередня.

Загальне визнання наукового внеску Р. Солоу принесли його роботи, пов’язані з розвитком сучасної теорії економічного зростання. Сутність цієї теорії полягає в обґрунтуванні взаємозв’язку та взаємодії основних макроекономічних показників, які визначають темпи зростання ВВП та їхню стабільність протягом короткого і тривалого періодів часу.

Аналізуючи американські дані за 1909–1919 рр., Р. Солоу дійшов висновку, що за зазначений час тільки 12,5% приросту продуктивності праці було обумовлено ростом капіталоозброєності, а 87,5% являють собою залишок, який він назвав “технічною зміною”. Так було покладено початок дослідженню ролі найважливішого чинника економічного зростання – технічного прогресу.

Розглянемо основні ознаки моделі економічного зростання Р. Солоу:

1. За основу зростання береться зростання продуктивності праці, а не збільшення ВВП.

2. Модель враховує вплив трьох чинників:

– капіталоозброєності (к = );

– зростання населення (Δ Н);

– технічного прогресу (ТП).

3. За моделлю Р. Солоу, існує сталий рівень капіталоозброєності (к*), який визначає економічну динаміку. Цей сталий рівень капіталоозброєності (к*) можна визначити за формулою:

= (10.11), де:

НЗ – норма заощаджень;

НА – норма амортизації;

к* – сталий рівень капіталоозброєності;

ПП (к*) – продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.

Сталий рівень капіталоозброєності – рівень капіталоозброєності, якому відповідає тотожність капіталу, що інвестується, капіталові, що вибуває.

4. Джерелами економічного зростання за Р. Солоу є:

а) зростання капіталоозброєності (к), яке залежить від зростання норми заощаджень (НЗ). Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (З) обмежують споживання (С). Р. Солоу сформулював золоте правило нагромадження – норма заощаджень, за якої сталий рівень капіталоозброєності забезпечує максимум споживання;

б) зростання населення (ТЗН – темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

Δ К = – (НА+ ТЗН) к (10.12), де:

Δ К – зростання капіталу;

– інвестиції на одного працюючого;

НА – норма амортизації;

ТЗН – темп зростання населення;

к – капіталоозброєність;

в) технічний прогрес, який за моделлю, на відміну від попередніх чинників, є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (ПП), так і загального продукту (ВВП).

Якщо ефективність виробництва (Е ) під впливом технічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з таким же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом ТЗН + g:

ВВП = (ТЗН + g) ПП_б х Н (10.13), де:

ТЗН – темп зростання населення;

g – темп зміни ефективності виробництва (Е) під впливом технічного прогресу;

ПП_б – базова продуктивність праці;

Н – кількість працюючих.

За розробку цієї моделі Р. Солоу була присуджена Нобелівська премія (1987 р.).

Висновок з моделі Солоу такий: якщо населення зростає за темпом n, а ефективність праці – з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (n+g). Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення. Адже він забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва і тому є єдиним чинником зростання життєвого рівня населення.

Золоте правило нагромадження:максимізація споживання забезпечується тоді, коли гранична продуктивність капіталу (приріст продукту, який забезпечується завдяки використанню додаткової одиниці капіталу) дорівнює темпу приросту загального рівня виробництва (n+g)

С.Р. Залишок Солоу. Економічне зростання на основі моделі „AD – AS” і кривої виробничих можливостей..

Оскільки вплив сукупної продуктивності факторів безпосередньо ідентифікувати неможливо, то він визначається за залишковим принципом, тобто відніманням із загального темпу приросту того внеску, що його робить капітал та праця:

.

1 – a — частка праці в продукті.

a — частка капіталу в продукті

З огляду на це внесок сукупної продуктивності факторів у зростання продукту (DA/A) отримав назву «залишок Солоу».

У короткостроковому періоді економічне зростання забезпечу­ється завдяки збільшенню рівня використання наявних потужностей економіки, тобто усуненню розриву між фактичним і потенційним ВВП. Але основною проблемою економічного зростання є збільшення виробництва у довгостроковому періоді, що потребує збільшення потенційного ВВП. Зазначений висновок можна виразити на базі двох графічних моделей: 1) AD—AS, 2) кривої виробничих можливостей (рис. 10.3 і 10.4).

Рис.10.3. Модель AD—AS Рис. 10.4. Крива виробничих

можливостей

Згідно з рис. 10.3 економічне зростання досягається за умов, якщо лінія довгострокової кривої сукупної пропозиції зміщується вправо з положення AS1 у положення AS2. Згідно з рис. 10.4 для зростання продукту крива виробничих можливостей має зміститися вправо із положення АВ в положення СD. Таке зміщення потребує збільшення інвестицій. При цьому темпи економічного зростання залежать від відношення між інвестиційними та споживчими товарами в структурі виробництва, тобто від норми нагромадження. Якщо в цій структурі частка інвестиційних товарів збільшуватиметься, то в поточному періоді це зменшить норму споживання, але у майбутньому прискорить економічне зростання.

Висновки

1. Економічне зростання – довгостроковий сталий розвиток економіки, тобто процес сталого збільшення ВВП у довгостроковому періоді без порушення рівноважного стану в короткостроковому періоді; вимірюється двома способами: 1) річними темпами росту ВВП; 2) річними темпами росту ВВП на душу населення.

2. Основними факторами економічного зростання є: фактори пропозиції – кількість та якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо); кількість та якість трудових ресурсів; кількість та якість капіталу, який використовується в економіці; технологія; фактори попиту – економіка країни повинна забезпечити такий рівень сукупних витрат (особистих споживчих витрат, інвестиційних витрат, державних витрат, витрат на чистий експорт), за якого повністю використовуються наявні ресурси, досягається потенційний рівень ВВП; та фактори розподілу – такий розподіл зростаючого обсягу ресурсів, за якого можна одержати максимальну кількість корисної продукції.

3. Екстенсивний тип економічного зростання – це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів виробництва при їх незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці та ефективності виробництва.

Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів – підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу відбувається зростання продуктивності праці.

4. Модель Домара-Хоррада – модель, що відображує зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням. Згідно з даною моделлю, основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту – норма заощаджень.

5. Модель економічного зростання Р. Солоу – модель, у якій за основу береться зростання продуктивності праці, джерелами зростання є: зростання капіталоозброєності, зростання населення та технічний прогрес.

Поиск по сайту: