Сутність та типи економічного зростання

Тема 10. Економічна динаміка.

Питання лекції:

1. Сутність та типи економічного зростання.

Модель Домара-Харрода.

1. Модель економічного зростання Солоу.

Питання для самостійного розгляду:

1. Залишок Солоу. Економічне зростання на основі моделі „AD – AS” і кривої виробничих можливостей..

Література:

1. 1 с. 354-370
2. 2 с. 109-122

Сутність та типи економічного зростання

Економічне зростання – довгостроковий сталий розвиток економіки, тобто процес сталого збільшення ВВП у довгостроковому періоді без порушення рівноважного стану в короткостроковому періоді.

Економічне зростання вимірюється двома способами: 1) річними темпами росту ВВП; 2) річними темпами росту ВВП на душу населення.

Основні показники вимірювання економічного зростання:

а) коефіцієнт зростання – відношення показника періоду, що аналізується, до показника базисного періоду;

б) темп зростання – коефіцієнт зростання, помножений на 100%;

в) темп приросту – темп зростання мінус 100%.

Економічне зростання будь–якої країни визначають фактори пропозиції, фактори попиту та фактори розподілу.

По-перше, розглянемо фактори пропозиції, які зумовлюють фізичну здатність економіки до економічного зростання.

1. Кількість та якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо). На планеті є лише декілька країн, що володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їм змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання. До них можна віднести Саудівську Аравію, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу не багаті на природні ресурси. Проте навіть бідні на природні ресурси країни – Швейцарія, Японія чи Ізраїль – демонструють високі темпи економічного зростання й забезпечують високий рівень життя своїх громадян.

Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі. У нашій державі знаходиться чверть світових запасів родючих чорноземів та 27% розорної землі європейського континенту (на душу населення в Україні припадає 0,64 га розорної землі, тоді як у Європі цей показник становить 0,25 га).

2. Кількість та якість трудових ресурсів. На думку багатьох економістів, трудові ресурси (пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці) є найважливішим фактором економічного зростання. Справді, інші фактори виробництва (капітал, сировину, технологію) можна купити в інших країнах. Проте застосування високопродуктивної техніки в місцевих умовах потребує кваліфікованих працівників.

3. Кількість та якість капіталу, який використовується в економіці. Для збільшення обсягу капіталу (устаткування, виробничих будівель, доріг) потрібне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У країнах із розвинутою ринковою економікою від 10% до 20% національного доходу використовується на нагромадження капіталу. І навпаки, найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5% національного доходу. Крім того, значна частина цих невеликих заощаджень у бідних країнах спрямовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці.

4. Технологія. Крім трудових, природних ресурсів та капіталу важливим фактором пропозиції, який зумовлює економічне зростання, є технологія. Вона відображає технічний прогрес і охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання в індивідів підприємницького духу. Країна не може процвітати без власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові підприємства, освоювати нові технології, розв’язувати трудові конфлікти.

Зазначені вище фактори пропозиції, які називають колесами економічного зростання, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Лише наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, враховуючи й технологічний потенціал, дає змогу національній економіці виробляти більший обсяг продукції, нарощувати свій потенціал.

По-друге, на економічне зростання впливають фактори попиту. До них можна віднести податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи, зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експортних поставок. Фактори попиту забезпечують зростання сукупних витрат із метою повного використання виробничого потенціалу.

Фактори пропозиції і попиту, що впливають на економічне зростання, взаємопов’язані. Наприклад, неповне використання трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу – і навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричинити безробіття.

По-третє, на економічне зростання впливають фактори розподілу (перерозподіл виробничих ресурсів у економіці, чинна система розподілу доходів). Фактори розподілу забезпечують оптимальний розподіл ресурсів. Зміни в структурі попиту вимагають переміщення капіталів і трудових ресурсів у галузі із більшим попитом на них. Якщо переміщення капіталу не встигає за зміною структури попиту, то частина виробничих потужностей залишається не завантаженою, зростає безробіття, зменшується обсяг виробництва, а отже, обсяг ВВП.

Таким чином, економічне зростання має місце тоді, коли цьому сприяють як фактори попиту, так і фактори попиту та розподілу. Взаємозв’язок між самими факторами складний і суперечливий. Зміни у факторах пропозиції породжують зміни в обсязі сукупного попиту та розподілі ресурсів – і навпаки. Від того, за рахунок яких факторів збільшується чи зменшується ВВП, залежить якість економічного зростання.

Вирішальне значення для економічного зростання мають фактори пропозиції. Загальне уявлення про взаємодію трьох груп факторів економічного зростання ілюструє крива виробничих можливостей – крива, яка відбиває максимально можливий обсяг виробництва продукту, за повного й ефективного використання наявних ресурсів.

Вона відображає поєднання різновидів виробництва різних благ, які можуть бути вироблені при даній кількості і якості людських, природних ресурсів, основного капіталу та відповідній технології.

Рис. 10.1. Крива виробничих можливостей

На рис. 10.1 точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво предметів споживання або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.

Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто вона досягла своїх потенційних значень. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але свої ресурси використовує неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Можливі три варіанти переходу економіки до стану потенційного обсягу виробництва, що показано стрілками від точки Д на рис. 10.1.

Якщо відбуваються кількісні та якісні зміни в ресурсах економіки, тобто діють фактори економічного зростання, крива виробничих можливостей зміщується вправо, із положення А₁Б_l у положення А₂Б₂ (рис. 10.2).

Рис. 10.2. Економічне зростання та крива виробничих можливостей

Коли обсяги виробництва в країні відповідають точці на кривій виробничих можливостей, це означає, що фактори в процесі виробництва використовуються ефективно. Кожна точка всередині кривої показує, що фактори використовуються неефективно. Всі точки, які знаходяться поза кривою, свідчать про недостатній рівень виробництва внаслідок обмеженості ресурсів.

Економічне зростання відбувається тоді, коли раніше не задіяні фактори починають використовуватися, й економіка пересувається з внутрішньої точки в точку на кривій виробничих можливостей.

Економічне зростання спостерігається і тоді, коли крива виробничих можливостей пересувається вправо.

Зростання ВВП можна забезпечити лише двома способами:

1) через використання більшої кількості факторів виробництва;

2) через підвищення ефективності використання наявних виробничих факторів.

В залежності від того, у який спосіб досягається мета, розрізняють два типи економічного зростання – екстенсивний і інтенсивний.

Екстенсивне зростання означає просте розширення поля виробництва, суто кількісне нарощування виробничих ресурсів за їх якісної незмінності. Екстенсивне розширене відтворення визначається лише обсягами факторів виробництва та співвідношенням між ними. За цих умов, коли ефективність виробництва не зростає, збільшення обсягу продукту відбувається в тих же пропорціях, що й збільшення кількості застосованих факторів виробництва.

Інтенсивне зростання пов’язане із якісним удосконаленням виробничих факторів (засобів виробництва й робочої сили), з підвищенням ефективності суспільного виробництва (застосуванням досконаліших виробничих ресурсів, технології та організації праці).

У дійсності обидва типи економічного зростання співіснують разом, але здебільшого переважає один із них. Тому говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання.

Переважно екстенсивний тип економічного зростання має такі ознаки:

– кількісне нарощування виробничих факторів і епізодичне впровадження більш ефективних ресурсів;

– активний розвиток галузей і виробництв, що застосовують традиційні технології і виробничі ресурси;

– застосування традиційних методів організації виробництва.

Переважно інтенсивний тип економічного зростання має такі ознаки:

– якісне удосконалення засобів виробництва й робочої сили, підвищення ефективності суспільного виробництва;

– безперервне впровадження виробничих факторів ефективності, зростання темпів НТП;

– активний розвиток галузей і виробництв, які застосовують прогресивні технології і виробничі ресурси;

– застосування новаторських методів організації виробництва.

Реальний ВВП країни за певний рік визначається добутком затрат праці, вимірюваних у людино-годинах, та продуктивності праці (реальний щорічний виробіток на одного зайнятого).

ВВПр = (10.1), де:

ВВПр – реальний ВВП;

ЗП – затрати праці (кількість відроблених людино-годин);

ПП – продуктивність праці.

Продуктивність праці залежить від таких чинників, як науково-технічний прогрес, капіталоозброєність, якість робочої сили (рівень освіти та професійної підготовки кадрів), ефективність розподілу ресурсів, організація управління ресурсами, та інших.

Капіталоозброєність – вартість капіталу, який припадає на одного працюючого.

к = (10.2), де:

к – капіталоозброєність;

К – капітал;

П – працюючі.

Ефективність використання капіталу можна оцінити з допомогою фондовіддачі:

Фв = (10.3), де:

Фв – фондовіддача;

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ОВФ – вартість основних виробничих фондів.

Ефективність використання матеріальних ресурсів можна оцінити з допомогою матеріаломісткості:

Мм = (10.4), де:

Мм – матеріаломісткість;

МР – витрати матеріальних ресурсів;

ВВП – валовий внутрішній продукт.

Модель Домара-Харрода

Найвідомішими в економічній теорії є моделі економічного зростання англійського вченого Р. Харрода та американського вченого О. Домара. Хоча вони розробляли свої моделі окремо та з різними цілями, проте дійшли майже однакових висновків. Тому їхні моделі, як правило, розглядаються разом.

Модель економічного зростання Домара-Харрода розроблена в 30-ті роки ХХ ст., у той же час, коли була створена теорія Дж. Кейнса, та вважається кейнсіанською. Але якщо Дж. Кейнс досліджував економіку в короткостроковому періоді, то в моделі Домара-Харрода економіка досліджується в довгостроковому періоді.

Ключовими елементами моделі Домара-Харрода є величина заощаджень і схильність до заощаджень.

Головні особливості моделі Домара-Харрода:

1. Модель ґрунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. Модель базується на принципі, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці.

= const, де:

Δ П – приріст праці;

Δ К – приріст капіталу.

2. Модель не враховує технічного прогресу.

3. В моделі приймається, що = .

4. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.

5. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням (ВІ = З).

6. Чисті інвестиції тотожні приросту капіталу (ЧІ = Δ К).

Величину економічного зростання можна обчислити за формулами:

ЕЗ = (10.5), де:

ЕЗ – економічне зростання;

Δ ВВП – приріст ВВП протягом певного періоду;

ВВП – обсяг ВВП у попередньому періоді.

ССЗ = = (10.6), де:

ССЗ – середня схильність до заощадження;

З – обсяг заощаджень;

ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту;

ЧІ – обсяг чистих інвестицій (ВІ = З).

Частка приросту капіталу (Δ К) у прирості ВВП позначається k:

k = = (10.7).

Виходячи з того, що = ССЗ, а = k, і визначивши

ВВП = і ВВП = , отримаємо формулу економічного зростання :

ЕЗ = = = (10.8).

Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у ВВП (через яку оцінюється ССЗ), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання ВВП.

Згідно з наведеною вище формулою, економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у ВВП, або через підвищення ефективності використання додаткового капіталу.

Таким чином, модель Домара-Харрода відображує зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням.

Для точнішого визначення приросту ВВП на одиницю капіталу модель Домара-Харрода враховує такий чинник, як темп зростання кількості населення, який віднімається від показника загального економічного зростання.

Автори моделі вважали, що інвестиції визначаються акселератором, який діє по-різному, залежно від стану економіки. Під час економічного піднесення акселератор призводить до розширення сукупного доходу за межі рівноважного рівня. У період економічної кризи відбувається скорочення сукупного доходу, який зменшує зростання до рівня, нижчого, за потенційно можливий.

Модель Домара-Харрода непогано відбивала реальні процеси економічного зростання 1920–1950 рр. ХХ ст. Однак її передумова, що праця не є дефіцитним фактором, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання ВВП перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщуватися капіталом, а технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, загальні темпи зростання зрівняються з темпами зростання затрат праці, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.

Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія та взаємозаміщення в процесі розвитку дедалі ефективніших технологій – сьогодні найважливіші ресурси і фактори економічного зростання. А тому теорія зростання Домара-Харрода, яка не враховує цих факторів і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту – норма заощаджень, поступово відійшла на другий план.

У моделі Домара-Харрода ілюструється нестабільність економічного зростання та обґрунтовується необхідність державного регулювання економіки.

Поиск по сайту: