Особливості державного забезпечення закону. Верховенство закону – як гарант правової держави

Першою, і однією з основних ознакою правової держави є верховенство закону.

Підкорившись правовим законам, держава перетворюється на одного із суб'єктів права, і в цій якості воно рівноправно з іншими суб'єктами, в першу чергу з індивідами. Без правової (формальної) рівності держави та індивіда не може існувати ні право, ні, отже, правова держава.

Панування права і верховенство правового закону припускають відповідну правову організацію самої системи державної влади. Верховенство закону пов'язане з аналізом його змістовної сторони, тобто що закріплюється в законах, оскільки закони можуть бути справедливими і несправедливими. Суть питання тут полягає в тому, щоб закон відповідав ідеї справедливості, пріоритету загальнолюдських цінностей і таким чином відповідав своєю правовою природою. Для реального виявлення волі більшості народу є механізм - це найбільш повне відображення громадської думки, гласність, свобода слова. У державній практиці використовуються такі форми, як вибори, референдуми. Таким чином, державна влада повинна в своїх законах закріплювати волю народу, і тільки такий закон є правовим.

Твердження, що держава пов'язана з правом, означає, що воно не має права видавати законів, що суперечать праву і, навпаки, зобов'язана висловлювати право в ідеї законів. «Державна влада не може видавати ніяких законів, які завдають шкоди або перешкоджають здійсненню природних або цивільних прав», - йдеться зокрема, в Конституції Франції 1791 р. «Законодавча влада пов'язана конституційним ладом, виконавча і судова влада - законом і правом», - свідчить частина 3 ст. 20 Конституції ФРН[16].

Суть розглянутої ознаки полягає в тому, що жоден державний орган, посадова особа, колектив або громадська організація, жодна людина не має права зазіхати на закон. Коли ми ведемо мову про верховенство закону як нормативно-правового акта, який володіє вищою юридичною силою, то маємо на увазі, що всі підзаконні акти повинні суворо відповідати йому, а посадові особи не повинні ухилятися від його виконання і тим більше не порушувати його. А за порушення вони повинні понести сувору юридичну відповідальність, у вигляді кримінальної, адміністративної або цивільної. Так само неприпустимо "збагачувати" закон підзаконними актами, вкладати в його зміст такий зміст, який не був передбачений законодавцем. Крім того і всі пересічні громадяни повинні в своїй поведінці керуватися законом. А для цього крім усього іншого, вони повинні бути проінформовані про його зміст.

Верховенство закону означає і певну ієрархію нормативних актів, що виключає протиріччя між ними. У державі закони повинні відповідати нормам міжнародного права. Основний закон (Конституція) є головною в цій ієрархічній системі і всі інші нормативні акти повинні їй відповідати і не суперечити. Неприпустимо її постійна зміна, доповнення та оновлення. Бо тоді вона перестає бути Основним Законом держави, що володіє довгостроковим характером. Якщо конституція виражає державну волю суспільства, то її зміна, оновлення має здійснюватися у відповідності з нею. Відступ від конституції, зневага до закону створюють зручну атмосферу для різного роду зловживань, сваволі і злочинів. Зростає організована злочинність.

Ретельний підхід до розробки законодавчих актів, з одного боку, і готовність внести до них необхідні виправлення і поправки, викликані реальною життєвою практикою, з іншого, - є ті правила, якими повинен керуватися законодавець.

На думку Кормич Л.І., сама процедура прийняття та принципи дії закону підносять його над усіма іншими нормативними актами, визначають його особливе місце в будь-якій системі права. Повага до закону є невід'ємною рисою правової держави, атрибутом свідомості і поведінки всіх громадян[17].

Законодавчі акти, навіть ті, які стосуються найважливіших сторін державного і суспільного життя, часто не відповідають вимогам нормативності і гарантованості. За таких умов ці акти не стають реальними регуляторами суспільних відносин, не призводять до якогось значного соціального ефекту, незважаючи на всі заклики і навіть боротьбу за дотримання і застосування таких актів. Необхідно встановити високу якість законодавства, а також встановити механізм самореалізації правових норм, які будуть сприяти становленню правової держави[18].

Верховенство закону має на увазі не стільки пріоритет закону як різновиду нормативно-правового акта щодо підзаконних актів, скільки широкий аспект прав і свобод, закріплених за членами суспільства чинним законодавством. У правовій державі будь-яке обмеження прав людини неприпустиме. Більш того, правова держава зобов'язана послідовно і неухильно забезпечити реалізацію цих прав і захищати їх. У зв'язку з цим принципове значення набуває проблема правової рівності в різних сферах життя суспільства і держави. Її рішення припускає створення державою надійних гарантій, що забезпечують таку рівність.

Перелік прав і свобод людини і громадянина, властивий правовій державі, утримується в міжнародних актах. Це, перш за все, Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятих на ХХI сесії Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966р.

Поиск по сайту: