При створенні дозиметричних моделей для внутрішніх джерел радіації, в першому наближенні зручно розглядати дві групи анатомічних регіонів в організмі: група «джерел», в яких всередині тіла локалізована радіоактивність і група «мішеней», що включає органи і тканини, що знаходяться під опроміненням, для яких потрібно розраховувати поглинену радіаційну дозу. В якості фундаментальної дозиметричної величини вводять середню поглинену дозу в регіоні - мішені. Основний біологічний ефект, важливий для радіаційного захисту - індукція раку, має клітинну природу, і середня доза на мішень співвідносна з тією дозою, яку отримують клітини ризику. Допускається, що клітини ризику рівномірно розподілені в регіоні - мішені. Вважають, що радіоактивність рівномірно розподілена в кожному регіоні - джерелі. Для більшості регіонів активність розподілена за обсягом об'єкта, але в мінеральних кісткових регіонах і в дихальних шляхах активність може бути розподілена по поверхні досліджуваного об'єкта. Для всіх регіонів - мішеней підходящої величиною є середня енергія випромінювання, поглинена в обсязі мішені, усереднена за масою мішені.
Середня поглинена енергія в регіоні-мішені залежить від природи радіації, яку випускають регіони-мішені, просторових розташувань регіонів-джерел і мішеней, а також від природи тканин в регіонах.
Дози населення від компонентів медицини
Використання іонізуючого випромінювання у медичній практиці для діагностики та лікування широко поширене в світі. Опромінення в медичних цілях займає друге (після природного радіаційного фону) місце за внеском в опромінення населення на Земній кулі. В останні роки радіаційні навантаження від медичного використання випромінювання виявляють тенденцію до зростання, що відображає все більшу поширеність і доступність рентгенно-радіологічних методів діагностики в усьому світі. При цьому медичне використання ДІВ вносить найбільший вклад в антропогенне опромінення. Середнені дані опромінення, зумовлені медичним використанням випромінювань в розвинених країнах, приблизно, еквівалентні 50 % глобального середнього рівня опромінення від природних джерел . Це пов'язано, в основному, з широким застосуванням в цих країнах комп'ютерної рентгенівської томографії. Діагностичне опромінення характеризується досить низькими дозами, які одержує кожен з пацієнтів (типові ефективні дози знаходяться в діапазоні 1-10 мЗв), що в принципі цілком достатньо для отримання необхідної клінічної інформації. Терапевтичне опромінення, навпаки, пов'язане з набагато більшими дозами, точно відповідають об’єму пухлини (типові дози, які призначають є в діапазоні 20-60 Гр).
Опромінення пацієнтів в медицині застосовується з метою діагностики та лікування захворювань. Хоча терапевтичні дози досить великі, вони не враховуються при оцінці опромінення населення, оскільки очікувана тривалість життя онкологічних хворих, як правило, значно менша латентного періоду онкологічного захворювання, яке може бути індуковано опроміненням. З цієї причини враховується тільки доза, отримана пацієнтами при діагностиці захворювань. Найбільшого поширення отримала рентгенодіагностика. За оцінкою на 1993р., в країнах з розвиненою рентгенодіагностикою щорічно проводяться 320-1300 (в середньому 890) досліджень на одну тисячу чоловік населення. Середня доза на одне дослідження становить 1200 мкЗв/рік. Вклад рентгенодіагностики в опромінення населення таких країн складає 300-2200 мкЗв/рік при середньому значенні 900 мкЗв/рік. Радіонуклідна діагностика використовується значно рідше – поодинокі процедури в рік на одну тисячу чоловік. Середня доза за одну процедуру становить 2500 мкЗв. Вклад радіонуклідної діагностики в опромінення населення для країн, які широко застосовують цей вид дослідження, становить 73 мкЗв/год.
З метою обмеження опромінення населення від медичних джерел встановлюються стандартизовані контрольні рівні медичного опромінення в рентгенодіагностиці і рентгенотерапії, радіонуклідної діагностики та терапії. Важливе значення має також вдосконалення і розвиток методології радіологічних медичних процедур, створення нових, більш ефективних зразків апаратури і устаткування.
Особи, які не є працівниками рентгенорадіологічного відділення, але які надають допомогу в проведенні досліджень (підтримці тяжкохворих пацієнтів, дітей тощо) при виконанні рентгенорадіологічних процедур не повинні піддаватися опроміненню, що перевищує 5 мЗв на рік. Нарешті, потужність дози гамма-випромінювання на відстані 0,1 м від пацієнта, якому з терапевтичною або діагностичною метою введені радіофармацевтичні препарати, не повинна перевищувати при виході з радіологічного відділення 1 мкЗв/ч.