Обговорення головних теоретичних положень

Осмислюючи перше питання, слід зрозуміти, що, завдяки діагностичному підходу, визначається ефективність виховних технологій у виховній діяльності, проявляється рівень педагогічної майстерності вчителя-вихователя.

Педагогічна діагностика виконує дві функції: з допомогою діагностики прослідковується результативність роботи вихованців і вихователя; діагностика з інструменту тільки пізнання перетворюється в інструмент формування.

При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти:

а) соціальні риси;

б) власний життєвий досвід;

в) інтелектуальні риси;

г) генетичні риси.

Тому ціль виховання, на яку необхідно орієнтувати сучасні виховні технології, формулюється як створення умов для різностороннього розвитку особистості.

У зв’язку з цим в Законі України “Про освіту” вирішення виховних задач спрямовано на вироблення особистістю життєвого самовизначення громадянина, інтегрованого в суспільстві і спрямованого на його вдосконалення [5].

Вирішення задач цілепокладання ніби завершує формування методологічної бази виховних технологій, але не дає можливості для попередньої оцінки її ефективності. Ця проблема знімається в результаті моделювання тих чи інших виховних технологій.

Моделювання передбачає перенесення результатів, отриманих в ході теоретичної побудови і діагностики моделей, на оригінал. При цьому необхідно враховувати два аспекти: моделювання змісту, який вихованці повинні засвоїти, і моделювання виховної взаємодії суб’єктів і об’єктів педагогічного процесу, без якої неможливе повноцінне виховання.

Діагностика дозволяє виділити декілька елементів (компонентів) моделі виховної технології: суб’єкт-об’єктний, цільовий, змістовий, діяльнісний і результативний.

Cуб’єкт-об’єктний компонент визнається основним у моделі виховної технології. Під ним розуміється особа або група осіб, які здійснюють виховання, а також особа або група осіб, в інтересах яких організовується виховна взаємодія.

Цільовий компонент відображає спрямованість виховної технології в її моделі, зміст якої формується на етапі цілепокладання.

Змістовий компонент – одна із складових частин виховної технології і відображає особистісні якості, які повинні бути сформовані у вихованців. Він обов’язково відповідає цільовому компоненту.

Дуже важливим у моделі виховної технології є діяльнісний компонент. В залежності від різних педагогічних ситуацій він включає відповідну систему форм, методів, прийомів і засобів відповідну систему форм, методів, прийомів і засобів виховної взаємодії.

Заключним компонентом моделі виховної технології виступає результативний компонент. Він характеризує ту чи іншу виховну технологію за рівнем досягнення поставлених цілей виховання.

Цілі мають неухильний вплив на зміст виховання, а зміст, в свою чергу, на діяльнісний компонент.

Недостатньо повне досягнення виховних результатів має коректуючий вплив, як на цільовий, так і на діяльнісний і змістовий компоненти, викликаючи їх наступну трансформацію.

Таким чином, з допомогою моделювання вдається звести складні для практичного застосування елементи виховної технології до простих, невидимі – до відчутних і т. д. А це, в свою чергу, дозволяє поглибити розуміння взаємозв’язку і взаємозалежності різних компонентів виховної діяльності педагога.

Діяльнісний і результативний компоненти виховної технології розкривають форми, методи, прийоми і засоби педагогічної взаємодії і формують „педагогічний інструментарій” виховних технологій.

Якщо діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва організованим самопізнанням. Підвищує ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології.

При цьому доцільно дотримуватись алгоритму, логіки виховного процесу, що звільняє вчителя-вихователя від недоцільних заходів, допомагає обґрунтовано вибрати зміст, форми і методи роботи, усвідомлено конструювати процес виховання, управляти успішним становленням особистості школяра з меншими затратами сил і часу.

Реалізація педагогічного інструментарію у виховній технології спрямована на досягнення двох цілей: формування необхідних особистісних якостей людини в рамках діяльнісного компоненту (власне виховання) моделі і оцінки (діагностики) досягнутого виховного ефекту, як показника її результативної складової.

Педагогічний інструментарій виховних технологій – це сукупність форм, методів, прийомів і засобів педагогічної взаємодії суб’єктів і об’єктів виховання.

Ми у педагогічному інструментарії виділимо вивчення і виховання дітей у педагогічних ситуаціях. Такий підхід дозволяє об’єктивно оцінити результати виховної роботи, побачити сильні і слабкі сторони впливу на дитину, дитячий колектив, сприяє переходу діяння дітей в саморух при впровадженні виховних технологій.

Аналіз поведінки вихованців вимагає врахування деяких важливих особливостей педагогічних ситуацій (І.С. Кон, М.М. Ященко):

– навіть в ефектному стані підлітки і старшокласники можуть аналізувати свою поведінку і передбачати наслідки конфлікту для себе.

Це дає можливість вихователю управляти конфліктною ситуацією, мати вплив на розум і почуття конфліктуючих сторін;

– оцінки і самооцінки у конфліктній ситуації нестійкі;

– досить вагомий вплив групи на конфліктуючих школярів. Тому дуже важлива оцінка їх діяльності людьми, думкою яких вони завжди дорожать.

Попередження конфліктів найкраще проглядається у формі дискусії, дебатів, диспутів, висловлювання своєї думки. Наприклад:

– Вирішення конфлікту, який виник, на основі наказу, точної вказівки. („Попроси вибачення, Іванов, можливо ти і правий, але принижувати іншого непорядно. А ти, Кузьменко? Непорядно так себе вести людині, яка стає дорослішою.

Я виясню всі обставини, і кожний буде покараний”.)

– Вирішення конфлікту на основі компромісу. („Чого ти хочеш? Я не питаю, що сталось, хто правий, хто винен... Зрозуміло. так ось, пропоную... І доведеться вам погодитись. Якщо ні, розмова буде довгою”).

– Переключення уваги конфліктуючих на новий об’єкт. („Тебе, Петренко, чекають в актовому залі, звернись до ...А ти, Шевченко, підеш зі мною, є справа”).

Як бачимо, у конфліктній ситуації можуть проявитись практично всі основні показники вихованості.

Отже, спеціально створені ситуації дають можливість поєднати вивчення і виховання школярів, опиратись на їх життєвий досвід, враховуючи стосунки, які склались, досягти чітко поставленої виховної цілі.

Для вивчення учнів можна використати ситуації: ситуація-несподіванка, ситуація конфлікту з самим собою, ситуація-непорозуміння, ситуація подолання труднощів, ситуація обміну думками, ситуація виборуі т. д.

Для доцільності вивчення школярів К.І. Кочетов рекомендує декілька прийомів у використанні виховних ситуацій: [7. С.172-176].

– опора на особистий досвід;

– посилення, поглиблення протиріч;

– сумнівів;

– пропозиція дати пораду вихователеві;

– прийняття рішення в різних умовах.

– літопис цікавих думок.

Ці та інші прийоми формують особистість, спонукають школярів відтворювати і застосовувати раніше засвоєні моральні знання, аналізувати свою і чужу поведінку, збагачувати моральний досвід.

Абсолютно „правильних” методів на всі педагогічні ситуації не існує. Вихователь користується стратегією педагогічної взаємодії, розрахованої на повний термін.

Шаблон тут протипоказаний. Під технікою застосування методів розуміються мовні вміння, жести, міміка, прийоми зовнішньої виразності педагога.

А.С. Макаренко ще в 20-ті роки минулого століття говорив, що учні сприймають педагога через його зовнішній вигляд, інтонацію голосу, вираз обличчя.

Поряд з педагогічною технікою педагог повинен володіти педагогічною технологією: знати алгоритми дій, форми виховання, методи діагностики, вміти здійснювати всі операції по реалізації будь-якого методу діагностування.

Класифікацію основних методів педагогічної діагностики можна запропонувати у наступній структурі (Кочетов К.І.):

Така класифікація методів педагогічної діагностики дозволяє визначити зв’язок між методами діагностики, можливостями створюваних з їх допомогою моделей, описати і прогнозувати результат виховання і сам процес досягнення педагогічної мети.

Вибір засобу аналізу педагогічного явища залежить від того, який результат хоче отримати вчитель-дослідник. В одних ситуаціях вихователю потрібна експрес-діагностика педагогічної ситуації, яка виникла у класі, в інших необхідно провести довготривале спостереження за змінами стосунків між учнями, в третіх – виникає необхідність, використовуючи методи прогнозування, представити можливу результативність всієї виховної роботи в класі.

Функції кожного окремого методу можуть змінюватись залежно від засобу його використання і від того, яку інформацію з допомогою конкретного методу ми хочемо отримати.

Проблема діагностики вихованості на сучасному етапі розвитку школи є одним з нових напрямків педагогічної діагностики і ще знаходиться на теоретичному рівні розробки. Це утруднює її науково обґрунтовану реалізацію у виховних технологіях.

Узагальнення наукових позицій авторів без їх деталізації дозволяє під вихованістю розуміти рівень сформованості (розвитку) особистісних якостей і властивостей людини, які реалізуються в системі міжособистісних стосунків.

Найбільш доступним для вивчення вихованості особистості є метод спостереження. Він передбачає систематичне цілеспрямоване накопичення фактів, які характеризують вчинки, поведінку, судження, особистісні прояви вихованця, які дозволяють зробити висновок про рівень його вихованості.

Другим найбільш вживаним методом є індивідуальна діагностична бесіда. Під час неї вихователь має можливість не лише глибше пізнати внутрішній світ дитини, її погляди, переконання, ідеали, але й підтримати позитивне прагнення, націлити її на вирішення існуючих проблем, надихнути на корисні справи, звернути увагу на недоліки і допомогти в їх усунені.

Метод аналізу результатів діяльності передбачає врахування педагогом дій і вчинків вихованців, дозволяє зробити висновки про особливості особистої спрямованості конкретного вихованця, його характеру, рівня сформованості життєвої позиції і ін.

Методи аналізу документів, експерименту, анкетування (інтерв’ю), незалежних характеристик, біографічний, маючи загальну ціль, передбачають аналіз специфічних явищ.

Однак, кожний з методів окремо не забезпечує повну об’єктивність результатів. Цей показник може підвищуватись лише при умові їх комплексного (спільного, системного) застосування.

Достовірність, об’єктивність отриманих даних залежить від відношення дітей, які піддаються вивченню, до самого педагога-дослідника: доброзичливість породжує об’єктивність, недоброзичливість – необ’єктивність отриманих даних

Поиск по сайту: