Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ 2 Реалізація спадкових прав




2.1 Прийняття та відмова від спадщини


«Спадкоємці як за законом, так і за заповітом набувають право на спадщину незалежно від свого бажання, в силу однієї події – факту смерті спадкодавця.
Реальне здійснення суб’єктивних прав можливо лише за умови існування передбачених законом правових гарантій їх реалізації. Здійснення права на спадкування тісно пов’язано із такими юридичними фактами: 1) відкриття спадщини; 2) здатністю особи виступати спадкоємцем; 3) наявність спадкового майна; 4) прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом.
Відкриття спадщини – це наявність підстав, з якими законодавець пов’язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають зі сметрю громадянини або оголошенням його у встановленому порядку померлим.
Саме з часом та місцем відкриття спадщини пов’язане встановлення таких істотних обставин, як: 1) коло спадкоємців; 2) строк для прийняття спадщини чи відмова від спадщини; 3) склад спадкового майна; 4) закон, яким потрібно керуватися; 5) можливість спадкоємців здійснити надане їм право на спадщини; 6) можливість вжити заходів для охорони спадкового майна; 7) звернення спадкоємців за свідоцтвом про право на спадщину.
Спадщина відкривається з того моменту, коли припиняються всі належні фізичній особі права та обов’язки майнового характеру.
Час відкриття спадщини відіграє важливе значення для визначення складу спадкового майна.
В ст. 1220 ЦК зазначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відкриття спадщини пов’язане перш за все із днем смерті спадкодавця, факт і дата смерті якого підтверджуються свідоцтвом органів РАЦС чи іншим документом, який видається у встановлених законом випадках (наприклад повідомлення Міністерства оборони про загибель військовослужбовця тощо). Сам факт зникнення громадянини безвісти (на фронті чи під час техногенної катастрофи) або визнання його безвісно відсутнім у судовому порядку не тягене за собою відкриття спадщини.
Коли спадкодавець оголошується померлим за рішення суду, днем смерті вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення такого громадянини померлим. Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від певного нещасного випадку, або у зв’язку з воєнними діями, суд може оголосити його померлим від дня ймовірної смерті (ст. 46 ЦК).
У ЦК законодавець не дає прямої відповіді на питання, коли ж відкривається спадщина після смерті особи, яку було посмертно реабілітовано. Наприклад, якщо особу було засуджено до смертної кари, а як додаткову міру покарання було застосовано конфіскацію майна, то, звичайно, спадщина не відкривалася, оскільки об’єкта спадкування як такого не було. Якщо ж після посмертної реабілітації часом відкриття спадщини вважати день смерті реабілітованого, то спадкоємці пропускають строк на прийняття спадщини.
В Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» говориться, що часом відкриття спадщини посмертно реабілітованого у встановленому порядку є день прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна спадкоємцям першої черги. Факт смерті такого спадкодавця визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що підтверджують відповідні факти. [25]
За умов, коли внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків на виробництві, на транспорті, в побуті гинуть щорічно десятки тисяч громадян, в тому числі й ті, які б могли спадкувати одні після одних, законодавець вперше закріпив правило, за яким особи, що померли протягом однієї доби, вважаються такими,що померли одночасно, тому, відповідно, спадщина відкривається окремо щодо кожної з них (ст. 1220 ЦК).
Законодавець не дає правового значення годинам та хвилинам настання смерті. Правові наслідки пов’язані лише з днем смерті. Якщо особи померли в один і той самий день (незалежно від часу смерті), вони не спадкують одна після одної, про це прямо зазначено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. «Про практику розгляду судами справ про спадкування». Якщо внаслідок автотранспортної події чоловік загинів на місті події, скажімо, о 1-й годині ночі, а його дружина померла в лікарні через 20 годин, спадщина після чоловіка для жінки не відкривається, оскільки подружжя померло в один день. Якщо ж чоловік помер об 11-й вечора, а його дружина – через півтори години, то в цьому випадку дружина, яка була жива на день відкриття спадщини після чоловіка, закликається до прийняття спадщини як спадкоємець першої черги, а після смерті дружини її спадщину спадкують відповідно її спадкоємці.[24]
До комморієнтів, тобто осіб, які померли одночасно, не відносять тих, смерть яких настала при обрахуванні часу в різних часових поясах. Скажімо, внаслідок авіакатастрофи батько загинув, а сина для надання медичної допомоги було вивезено у район іншого часового поясу, де він і помер, але вже в іншу добу. Аналогічно, якщо особи померли в сусідніх державах одночасно, але в різні дні, внаслідок введення так званого, літнього часу».[5, 147-149]
Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживан-ня спадкодавця – місто, село тощо (ст. 1221 ЦК України).[8, 392]
«Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті спадкодавця. Наприклад, якщо він помер не в місці свого постійного проживання: під час перебування у відрядженні, санаторіях, місцях позбавлення волі. У цих випадках місцем відкриття спадщини вважається той населений, де громадянин постійно проживав. Так, місцем проживання (і відповідно, місцем відкриття спадщини) студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, засуджених до відбуван-ня покарання у вигляді позбавлення волі, вважається місто, село, селище тощо, в якому вони постійно проживали до вступу у відповідний навчальний заклад, або до призову на військову службу чи альтернативну службу, або до призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Проте в разі смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться ця установа.
Місцем проживання неповнолітніх або осіб, що перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батіків, усиновителів, опікунів.
Щодо громадян України, які постійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживали. Свідоцтво про право на спадщину в такому разі видається консульською установою або дипло-матичним представництвом України (крім випадків, коли держава, де постійно проживав померлий, має на це виключну компетенцію). Для громадян України, які тимчасово проживали за кордоном і померли там, місцем відкриття спадщини буде їхнє останнє місце проживання в Україні до їх виїзду за кордон. Якщо у спадкодавця є нерухоме майно на території декількох держав, то згідно з Конвенцією «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» між країнами СНД, підписана в м. Кишиневі 07.10.2002 року у тих країнах, що приєдналися до цієї Конвенції, свідоцтво про право на спадщину видається в кожній країні згідно з чинним законодавством країни, але з урахуванням кола спадкоємців, що подали заяви про прийняття спадщини за основним місцем відкриття спадщини.[23]
Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо (наприклад, через те що він часто змінював місця проживання, ніде не затримуючись надовго), місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина. Таким місцем може бути місто, де громадянин мав квартиру; село, в якому знаходиться земельна ділянка, що належить спадко-давцеві на праві приватної власності, тощо. Якщо ж спадкодавець мав одночасно кілька квартир, будинків, земельних ділянок тощо, що знаходилися в різних населених пунктах, то місце відкриття спадщини визначається з урахуванням вартості цього нерухомого майна. Де знаходиться майно більшої вартості, там і відкривається спадщина. Якщо ж той, хто помер, не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна.
Місце відкриття спадщини підтверджується відповідними документами: свідоцтвом органів РАЦС про смерть спадкодавця, якщо його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідками житлово-експлуатаційної організації, витягом з трудової книжки покійного тощо. Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому місцевої ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини».[8, 274-275]

Відкриття спадщини недостатньо для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов’язків померлого і здійснив своє право на спадкування. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.[16, 539]
Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова право-здатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства. Відкриття спадщини і закликання до неї недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов’язків померлого.[5. 182]
Право на прийняття спадщини є суб’єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.
Для того, щоб стати правонаступником померлого, спадкоємці повинні прийняти спадщину, тобто, надане законодавцем право на спадщину спадкоємець повинен реалізувати. Спадщину може бути прийнято як формальним (з поданням відповідної заяви і отримання свідоцтва про право на спадщину), так і неформальним способом, коли в силу закону спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину. При закликанні спадкоємця до спадкування водночас за декількома підставами (за законом, за заповітом, в порядку спадкової трансмісії) спадкоємець може прийняти спадщину за однієї із підстав. Прийняття спадщини одним спадкоємцем не означає прийняття спадщини всіма спадкоємцями, кожен із них повинен самостійно заявити про свій намір прийняти спадщину.[5, 151-152]
Прийняття спадщини – засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які в сукупності становлять спадщину. Таку згоду має бути виражено встановленим законом способом, тобто шляхом вчинення певних передбачених законом правових дій (ст. ст. 1268, 1269 ЦК).
ЦК передбачає такі способи прийняття спадщини: 1) фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом 6 місяців не заявив про відмову від спадщини; 2) подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно не проживав із спадкодавцем; 3) малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, яка обмежена в цивільній дієздатності за рішенням суду, вважається такою, що прийняла спадщину в силу прямого припису закону, за винятком випадку, коли вони (їх опікуни) за дозволу органів опіки та піклування відмовилися від прийняття спадщини. [11, с.405-406]
В одному тільки випадку не вимагається вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини – якщо спадкоємцем є територіальна громада. Це може мати місце, якщо: 1) у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом (таке майно називають виморочною спадщиною); 2) усі спадкоємці позбавлені права спадкування, тобто, якщо спадщини їх позбавив заповідач безпосередньо у заповіті або вони виявились «негідними»; 3) спадкоємець заповів все своє майно або його частину територіальній громаді; 4) усі спадкоємці відмовилися від спадщини або не прийняли її у встановленому порядку; 5) заповіт визнано недійсним, а спадкоємців за законом немає; 6) заповідано лише частину майна, а спадкоємців за законом немає; 7) юридична особа, якій було заповідано спадщину, ліквідована; 8) спадкоємці за заповітом не виконали умов заповіту за яким їм належала спадщина, а спадкоємців за законом немає. Якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, то за рішенням суду спадщина визнається відмерлою і переходить до територіальної громади, яка набуває спадщину як звичайний спадкоємець в порядку універсального правонаступництва.
Фактичне прийняття спадщини за своєю правовою природою являє собою односторонній конклюдентний правочин, оскільки дії спадкоємця свідчать про його відношення до майна, як до свого (ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків). Вважається такою, що прийняла спадщину, особа, яка проживала разом із спадкодавцем, вжила заходів до охорони спадкового майна, сплачувала податки, захищала майно від посягань інших осіб, вчиняла дії, спрямовані на підтримання його в належному стані тощо. Факт спільного проживання може посвідчуватися довідкою відповідного житлового органу, міської адміністрації, а також за рішенням суду.[5, с. 153-155]
Свідченням фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здачу в ломбард речі, технічного паспорту на автотранс-портний засіб, державного акта на право приватної власності на землю тощо. Хоча не завжди фактичні дії можуть відображати дійсну волю спадкоємця на прийняття спадщини. [5, 152-153]
В пп. «в» п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», фактичний вступ в управління чи володіння спадком майном, яке спадкодавець заповів іншій особі, або одержання за заповідальним розпорядженням вкладу в банківській установі не може розглядатися як вчинення дій з прийняття спадщини.[27]
Спадкоємець може особисто звернутися з заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.
«Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. У заяві про прийняття спадщини зазначається: 1) найменування нотаріальної контори, в якій заведено або має бути заведено спадкову справу; 2) прізвище, ім’я та по батькові заявника, його адреса; 3) підстави спадкування (родинні чи сімейні зв’язки, заповіт, спадковий договір); 4) спадкове майно (а якщо воно підлягає державній реєстрації, то можна зазначити і місце знаходження такого майна); 5)інших можливих спадкоємців; 6) частку майна, яку заявник просить йому виділити, якщо спадкоємців декілька. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежено, вважаються такими, що прийняли спадщину».[5, 155]
«Спадкоємці, які закликаються до спадщини, повинні її прийняти протягом певного терміну. Строк встановлюється з метою визначення правового статусу спадкового майна, оскільки, якщо спадщину не приймають спадкоємці черги, яка закликається до спадщини, то право на спадщину переходить до спадкоємців наступної черги, а за відсутності таких взагалі майно набувається територі-альною громадою за місцем відкриття спадщини.
Заяву про прийняття спадщини подає спадкоємець особисто.[Додаток А] Нотаріус перевіряє особу спадкоємця і приймає заяву про прийняття спадщини. Якщо заява пересилається, підпис спадкоємця про прийняття спадщини має бути посвідчено. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчено, надійшла поштою, її приймає нотаріус, заводить спадкову справу, а спадкоємцю пропонує надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини (наприклад, він доведе, що не знав і не міг знати про відкриття спадщини або звернутися із заявою про прийняття спадщини і йому перешкоджали надзвичайні обставини), суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини».[5, 156]
З метою реалізації спадкових прав, ст. 63 Закону України «Про нотаріат» передбачає обов’язок державного нотаріуса повідомити про відкриття спадщини тих спадкоємців, місце роботи або проживання яких йому відоме.[26]
«Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину і реалізувати свої права, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців. Спадкоємець за заповітом – на користь спадкоємців за заповітом, спадкоємець за законом – на користь спадкоємців за законом. На користь інших спадкоємців не може відмовитися обов’язковий спадкоємець, оскільки його право на обов’язкову частку є суто особистим правом, яке обумовлене його неповноліттям, непрацездатністю, утриманням за кошт померлого. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом 6 місяців, то після закінчення цього строку він може передати належне йому спадкове майно іншим спадкоємцям вже на підставі цивільних договорів: купівлі – продажу, дарування, міни. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття». [5, 158-159]
Цивільне законодавство України передбачає випадки, коли право громадянини стати спадкоємцем обмежується. Керуючись нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає і коло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв’язки з померлим, а в певних випадках, і на раніше висловлену волю спадкодавця в заповіті. Відповідно до ст. 1224 ЦК усуваються від права на спадкування: 1) за закононом, і за заповітом – особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого із можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Якщо, незважаючи на вчинений замах, спадкодавець складе на користь такої особи заповіт, вона спадкує на загальних підставах; 2) за законом – батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені і цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов’язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверждено в судовому порядку; 3) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування в них чи в інших осіб, або сприяли збільшенню їх частки у спадщині. Від спадщини усуваються і особи, шлюб між якими визнано недійсним.[18, 392-393]


 


2.3 Поділ спадщини


«З моменту відкриття спадщини і до моменту її прийняття спадкоємцями проходить певний відрізок часу, протягом якого спадкове майно перебуває в невизначеному стані. Якщо спадкоємці проживають окремо від спадкодавця, то речі, які становлять спадщину, без нагляду чи догляду можуть зіпсуватися, їх можуть знищити чи вкрасти. Державний нотаріус, який отримав повідомлення про відкриття спадщини, повинен повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме, а також вжити заходів до охорони спадкового майна, тобто нотаріальну дію, передбачену Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. [26, 28]
Під охороною спадкового майна розуміється сукупність заходів із забезпечення збереженості майна, мета яких – запобігти псуванню, пошкодженню чи втрату спадкового майна. Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах: 1) спадкоємців; 2) відказоодержувачів; 3) кредиторів; 4) територіальної громади (держави). Охорона спадкового майна полягає в: а) з’ясуванні складу спадкового майна; б) описі та оцінці спадкового майна; в) передачі спадкового майна на зберігання спадкоємцями чи третім особам; ґ) перевірці та контролі належного виконання обов’язків зі збереження спадкового майна відповідними особами.
До складу спадщини можуть входити працююче підприємство, земельна ділянка, цінні папери, домашня ходоба та домашні тварини, швидкопсувна продукція, мисливська зброя тощо, що і зумовлює необхідність обрання спеціальних заходів з охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна здійснюється протягом часу, який надається спадкоємцям для прийняття спадщини. Основна дія, яку повинен вчинити нотаріус, — це скласти опис спадкового майна, який проводиться негайно після вчинення необідних дій щодо забезпечення охорони і збереження спадкового майна. В акті опису зазначається: дата надходження заяви (повідомлення) або доручення про вжиття заходів до охорони спадкового майна; дата проведення опису; відомості про осіб, які беруть участь в описі; відомості про особу спадкодавця, час його смерті і місце знаходження майна, що описується; чи було оечатано приміщення до прибуття державного нотаріуса і ким; стан пломби чи печатки; докладна характеристика кожної із перерахованих у ньому речей: назва, розмір, номер і рік випуску, фабрично-заводська марка, колір, сорт та ін.), що виключало чи утруднювало б їх заміну, і оцінка цих речей з урахуванням зносу.
Якщо спадкоємці не згодні з оцінкою, вони мають право запросити фахівця, сплативши за його послуги».[5, 161-163]
«Квартири, жилі будинки, будівлі, споруди та інщі об’єкти нерухомості, які належали на день смерті спадкодавцеві, оцінюються за інвентаризаційною оцінкою, а місцевостях, де інвентаризацію не проведено – за їх страховою оцінкою. Грошові суми та цінні папери, які залишилися після померлого, за окремим описом здаються на депозит нотаріусу, де вони перевувають до видачі їх спадкоємцю чи територіальній громаді, якщо спадщину буде визнано відумерлою».[5, 163] Виявлені у складі майна померлого вибухові речовини, боєприпаси, зброя, спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами слоьзоточивої та дратівливої дії (газові пістолети, револьвери і патрони до них) передаються органу внутрішніх справ за окремим описом (п. 193 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).[28] «Харчові продукти, які виявляють серед спадкового майна, державний нотаріус передає спадкомцям, а за їх відсутності продукти довгострокового терміму зберігання – відповідним організаціям для реалізації за окремим актом. Срібло і монетарні метали (золото та метали іридієво-платинової групи) в будь-якому вигляді та стані, іноземна валюта і виражені в іноземній валюті або монетарних металах платіжні документи та цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати тощо), вироби зі срібла і монетарних металів, дорогоцінного каміння, а також дорогоцінне каміння і перли на прохання спадкоємців чи інших заціякавлених осіб здаються не пізніше наступного після проведення опису дня на зберігання до відповідної банківської установи». [5, с. 164]
«Зберігання спадкового майна на депозиті державної нотаріальної контори чи у банку здійснюється за рахунок спадкоємців або інших зацікавлених осіб.
Якщо в складі описаного майна виявляють цінні рукописи, літературні праці, листи, що мають історичне або наукове значення, ці документи за окремим описом здають на зберігання спадкоємцям, відповідним установам (інституту, музею тощо) чи іншим особам. За неможливості передати їх на відповідне зберігання нотаріус опечатує документи або сховище з документами. В акті опису зазначають все майно, яке є в квартирі (будинку) померлого. Заяви сусідів та інших осіб про належність їм окремих речей заносять до акта опису, а зацікавленим особам роз’яснюють порядок звернення до суду з позовом про вилучення цього майна з опису. На кожній сторінці акта опису підсумковують кількість речей (предметів) та їх вартість, а після закінчення опису наводять загальний підсумок кількості речей (предметів) та їх вартості. Якщо проведення опису переривається або триває декілька днів, приміщення кожний раз опечатується нотаріусом, а в акті опису робиься запис про причини і час припинення опису і його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступному розпечатуванні приміщення».[5, 165]
Якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду чи вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, на підставі заяви заінтересованої особи після пред’явлення свідоцтва про смерть спадкодавця укладає договір на управління спадщиною відповідно до ст. 1285 ЦК.
«Для охорони прав спадкоємця, який має народитися, запрошують представника органів опіки та піклування. Якщо ж дитина не народиться або народиться мертвою, частка спадщини, що їй призначалася, розподіляється між спадкоємцями на загальних підставах».[5, с. 166]
«Охоронцем спадкового майна може бути призначено одного із спадкоємців, опікунів над майном осіб, визнаних безвісно відсутніми або місце знаходження яких невідоме, а бо інших осіб, визначених спадкоємцями. За бажанням спадкоємців охоронцем майна може бути призначено будь-яку особу.
Збереження майна є заходом охорони спадщини, який може складатися із: 1) прийняття претензій від кредиторів спадкодавця у письмовій формі незалежно від строку настання права вимоги; 2) повідомлення спадкоємців, які прийняли спадщину, про претензію кредиторів; 3) видачі із спадкового майна грошових сум на покриття невідкладних витрат; 4) відчуження майна, що було описане, за рішенням суду; 5) відчуження майна, що належить іншому із подружжя, що пережив спадкодавця; 6) повідомлення спадкоємців або фінансовий орган про припинення охорони спадкового майна.
Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Якщо вжити заходів до охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці чи інщі особи, які проживали із спадкодавцем, заперечують проти проведення опису, не пред’являють иайно чи приховують його тощо), державний нотаріус складає акт про неможливість вжиття заходів до охорони спадкового майна і повідомляє про це зацікавлених осіб, а в необхідних випадках – фінансовий орган або прокурора. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині».[5, 167-168]
«Питання щодо поділу спадщини виникає, якщо спадкодавець призначив декілька спадкоємців у заповіті або за відсутності заповіту у спадкодавця виявилося декілька спадкоємців за законом. Спадкове майно, яке переходить до спадкоємців померлого за законом, являє собою майновий комплекс і належить спадкоємцям на праві спільної часткової власності. Правовий режим майна при спадкуванні за заповітом залежить від того, чи визначив спадкодавець кожному спадкоємцю конкретне майно, чи зазначив їм частку належного майна, чи визначивїм частку належного майна, чи визначив спадкоємців, але не зазначив їх часток.
Відмінності в поділі спадщини залежить від низки обставин: 1) від підстав спадкування (за заповітом чи за законом); 2) подільності чи неподільності речі, яка успадковується; 3) належності речі, яка успадковується не лише спадкодавцеві, а і спадкоємцям чи декільком спадкоємцям або третій особі; 4) факту користування спадкоємцем річчю за життя спадкодавця; 5) оборотоздатності речей, які спадкуються, та їх правового режиму». [5, 168]
Права спадкоємців і правила поділу спадкового майна регулюються ст. 1278 та ст. 1279 ЦК, положення яких ґрунтуються на нормах глави 26 ЦК «Право спільної власності», а саме:
- майно, що належить на праві власності декільком особам, належить їм на праві спільної власності;
- якщо частки учасників у праві спільної часткової власності не визначені законом чи домовленістю між учасниками, то вони вважаються рівними;
- порядок визначення та зміни часток учасників права спільної часткової власності може бути змінено за їх спільною згодою;
- співвласник відповідно до своєї частки в праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, обов’язкових платежів, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном;
- плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у суспільній власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними;
- співвласник має право самостійно розпорядлжатися своєю часткою у праві спільної часткової власності;
- у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною оголошеною для продажу, та інших рівних умовах.[18, 409]
Спадщину може бути поділено як самими спадкоємцями, так і з участю представників нотаріальних органів або судом. Спадкоємці за домовленістю можуть поділити майно таким чином, що хтось з них отримає частку більшу, ніж йому належить, але відповідно на нього буде покладено і більшу частину борга спадкодавця. Спори щодо поділу спадкового майна розглядає суд у порядку загального позовного провадження. В рішенні суду визначаються або ідеальні частки, які належать кожному із спадкоємців, або здійснюється реальний поділ майна в натурі. Грошова компенсація при поділі спадкового майна сплачується спадкоємцю, якщо суму, якої бракує, не можна покрити за рахунок іншого спадкового майна. [5, 169]
Спадкомці, які протягом не менше ніж одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім’єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. До предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку відносяться: килими, холодильники, телевізори, меблеві гарнітури, шафи, буфети, сервізи (крім коштовних) та інше майно. До них не можна віднести унікальні предмети або виготовлені із використанням коштовних матеріалів, і ті, що мають професійне при значення (рояль піаніста, інструменти майстра), а також антикварні речі, колекції картин тощо.
Одночасно з поділом спадкового майна спадкоємці вирішують питання і щодо розподілу боргів спадкодавця. Спадкоємці відповідають за борги спадкодавця незалежно від того, чи є вони спадкоємцями за законом, чи за заповітом, пропорційно до одержаних ними спадкових часток у межах дійсної вартості успадкованого ними майна. Вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються раніше претензій осіб, на користь яких спадкоємці повинні виконати зобов’язання, які поклав на них спадкодавець. Кредитори, які бажають отримати виконання своїх вимог, протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини повинні заявити їх спадкоємцям, виконавцеві заповіту чи нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини або звернутися з позовом до суду. У разі недієздатності спадкоємця його інтереси охороняє законний представник, якому також може бути адресовано претензію.[5, 170-172]
«Незалежно від змісту заповіту право на обов’язкову частку спадщини в розмірі половини від тієї, яка б належала їм за законом, мають: 1) неповнолітні діти спадкодавця; 2) непрацездатні діти спадкодавця; 3) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця; 4) непрацездатні батьки спадкодавця. Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку спадщини, є вичерпним і розширенному тлумаченню не підлягає. Інші непрацездатні родичі померлого – брати, сестри, дід, баба – не є обов’язковими спадкоємцями. Спадкоємець, який, пори змісту заповіту, претендує на обов’язкову частку, повинен довести: а) наявність близьких родинних зв’язків зі спадкодавцем; б) свою непрацездатність саме на час відкриття спадщини». [5, 176]
«Умовою одержання обов’язкової частки не є злиденність спадкоємця. Тобто, якщо особа, яка має право на обов’язкову частку спадщини, матеріально забезпечена, отримує пристойну пенсію, має рахунок у банку, нерухомість і не потребує допомоги, це не позбавляє її права на обов’язкову частку, навіть якщо спадкодавець намагався це зробити. За позовом зацікавленої особи, її законних представників, прокурора заповіт у судовому порядку може бути визнано недійсним у певній частині. Причини, які спонукають спадкодавця позбавити законнних спадкоємців спадщини, можуть бути різними – від правового невігластва до бажання захистити майнові права найближчих до спадкоємця осіб. До позбавлення спадщини спадкоємців за законом заповідача можуть примусити такі негідні вчинки спадкоємців, які не можуть бути підставою для усунення їх від спадщини, але, водночас, за своїм характером є аморальними, а в певних випадках і протиправними. Наприклад, подружня зрада, негідна поведінка в шлюбі, ігнорування батьківськими чи сімейними обов’язками тощо».[5, 177]
Стаття 1259 ЦК передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування. «Черговість спадкування за законом може бути змінено: 1) спадкоємцями, які закликані до спадщини; 2) за рішенням суду. Черговість може бути змінено нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
При спадкуванні за законом є мета визначити гіпотетичну волю спадкодавця, і, враховуючи ймовірність його близьких відносин саме з найближчими родичами, відповідно будує абстрактну модель черговості без врахування особливостей стосунків, які складаються між спадкодавцем і спадкоємцями за законом у конкретній сім’ї.
Якщо через різні обставини спадкодавець не зміг належним чином чи способом оформити заповіт, спадкоємці за законом можуть реалізувати дійсну волю спадкодавця, відійти від формальної черговості, яка передбачена законодавством, і розподілити спадщину таким чином, як це бажав би спадкодавець». [5, 173]
«Договір про зміну черговості може бути укладено заінтересованими спадкоємцями після відкриття спадщини, але не пізніше закінчення строку, встановленого для її прийняття. Особа, яка за договором закликається до спадщини, повинна належати до кола спадкоємців за законом та погодитися на прийняття спадщини. Законодавець вимагає обов’язкової нотаріальної форми такого договору. Головна вимога до його змісту – він не повинен порушувати прав спадкоємців, які не беруть участі в ньому, а також спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку. Внаслідок такого договору не повинна бути, наприклад, зменьшена частка спадщини спадкоємця, який не бере в ньму участі, або збільшено обсяг обов’язків, які він успадковує, він не повинен бути усунутий від одержання в натурі речі, на яку набував право при спадкуванні за звичайних обставин.
Черговість може бути змінена і за рішенням суду. Цю норму застосовують, наприклад, у разі, якщо найближчсі родичі спадкодавця (син, дочка) ухиляються від виконання своїх юридичних і моральних обов’язків, і догляд за спадкодавцем здійснюють інші делекі родичі (двоюрідна тітка, троюрідна сестра). Спадкодавець же позбавлений можливості висловити свою волю в заповіті через те, що він, наприклад, визнаний недієздатним, або через похилий вік, психічний розлад не має можливості адекватно сприймати дійсність. Наприклад, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодацеві, який черех похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування. Суд може надати право на спадкування особі, яка належить до кола спадкоємців за законом, але до спадщини не закликається, за умови, що вона протягом тривалого часу: 1) опікувалася – надавала звичайні фактичні послуги особі, яка перебувала в безпорадному стані і потребувала сторонньої допомоги (приготування їжі, придбання квартири, прання білизни тощо); 2) матеріально забезпечувала – надавала таку матеріальну допомогу, яка була основним засобом до існування, оплата комунальних послуг, ліків, набуття необхідних особистих речей хворому тощо; 3) надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані внаслідок похилого віку, тяжкої хвороби чи інших поважних причин».[5, 174]

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.