2.1 Прийняття та відмова від спадщини…….. ……………………………..19
2.2 Поділ спадщини………………………………………….……………….23
2.3 Етапи оформлення спадщини………………………………………….....25
Висновок………………………………………………………………………28
Список використаної літератури……………………………………...…….30
Вступ
Актуальність роботи: знання основ реалізації спадкових прав дозволяє розширити рамки юридичних знань, а це особливо важливо в наш час, коли формується демократичне і логічне законодавство. Вибір теми дослідження зумовлюється зростаючою роллю права приватної власності громадян та порядку її спадкування в умовах становлення ринкової економіки, необхідністю реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин. Незважаючи на наявність цілої низки нормативних актів, що регулюють відносини реалізації спадкових прав, законодавство з цього питання і його теоретична база залишаються недостатніми для комплексного та ефективного регулювання зазначених відносин і потребують подальшого вдосконалення. Об’єкт дослідження: загальні засади спадкування та особливості реалізації спадкових прав за цивільним законодавством України. Предмет дослідження: специфічні риси реального здійснення права на спадщину. Мета роботи: поглиблення знань в галузі спадкового права, визначення засад та комплексний аналіз здійснення права на спадщину, правильне застосування норм цивільного права при реалізації спадкових прав в Україні Завдання роботи: систематизація теоретичних знань про засади спадкування та реалізацію спадкових прав, дослідження цікавих питань, правовий аналіз законодавства, що регулює спадкові відносини Ступінь наукової новизни: теоретичну базу в галузі спадкування становлять праці російських вчених: Д. І. Мейєра, К. П. Побєдоносцева, І. А. Покровського, В. І. Сінайського, Т. Ф. Шершеневича, радянських вчених – Б. С. Антімонова, М. М. Богуславського, А. М. Нємкова, Л. С. Нікітюка, М. М. Гордона, В. К. Дронікова, О. С. Іоффе, В. А. Рясенцева, В. І. Серебровського, Є. А. Суханова, Ю. К. Толстого, Т. Д. Черіги, Е. Б. Ейдінової, К. Б. Ярошенко, українських сучасних фахівців – І. В. Жилінкової, О. В. Дзери, Н. О. Саніахметової, З. В. Романовської, С. Я. Фурси, О. Є. Харитонова, В. В. Васильченко, Т. П. Коваленко, Є. О. Рябоконя, Є. І. Фурси, В. Ю. Чуйкової, Л. В. Шевчук та ін.
Розділ 1 Загальні засади спадкування
1.1 Поняття та значення спадкування Інститут спадкування в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов’язаний з усіма іншими видами майнових прав. Після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони є об’єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. Сподкування є одним зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов’язальним правом. Інститут спадкового права в сучасних правових ситемах та в системі цивільного права нашої країни – це один із найважливіших, оскільки об’єктом спадкування переважно є право власності.
Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів до наших днів залишається в центрі уваги суспільства і держави. [16, 518] Стаття 1216 Цивільного кодексу України дає визначення поняття спадкування. Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Суб’єктами спадкування є спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи – громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадку припинення їх діяльності, порядок передачі майна юридичної особи іншим особам або державі регулюється не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб. Спадкоємці – це особи, до яких переходять цивільні права й обов’язки спадкодавця у разі його смерті. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також інші суб’єкти цивільного права (держава, територіальні громади тощо). [12, с.408-409]Фізичні особи можуть спадкувати і за заповітом, і за законом, у той час як інші суб’єкти цивільного права спадкують лише за наявності вказівки про це в заповіті. Щоб бути спадкоємцем, фізична особа має бути живою на час відкриття спадчини. Але закон захищає права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після його смерті («постум»). Якщо дитина народилася мертвою, то спадкові правовідносини за її участю не виникають. Всі інші суб’єкти цивільного права можуть бути спадкоємцями лише за заповітом: юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави і інші суб’єкти публічного права (ст. 2 ЦК України). Спадкування настає в разі смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку. Права й обов’язки спадкодавця, що входять до складу спадчини, переходять до спадкоємця як єдине ціле. Такий перехід прав і обов’язків називається універсальним правонаступництвом. Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, при якому до спадкоємця переходить не вся сукупність прав і обов’язків спадкодавця, а лише певні його права або обов’язки. Розрізняють спадкування трьох видів:
1) за заповітом, в якому виражається воля спадкодавця. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріорітет надається саме цьому виду спадкування;
2) за законом – відбувається тоді, коли заповіту немає або його визнано недійсним або якщо всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини чи померли до відкриття спадщини.Спадкове майно переходить до тих осіб, коло яких вичерпно визначено в законі;
3) за рішенням суду – застосовується в разі «відумерлості спадщини», тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом встановленого законом строку жодною особою. У таких випадках згідно ст. 1277 ЦК суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, і вона переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. При цьому до територіальної громади переходять як майно, так і борги спадкодавця.
Об’єктом спадкових правовідносин є спадкова маса (спадкове майно), тобто цивільні права і обов’язки спадкодавця, що не припиняються смертю певної фізичної особи і здатні переходити в спадщину.
Майнові права (житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домащного господарства, побутова техніка, (наприклад холодильник, газова плита, телевізор ітд.) предмети особистого користування, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери, пайовий внесок, інше майно споживчого й виробничого призначення), а також немайнові права (авторське право, виключне право на винахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті, тощо). [12, с. 410] Стаття 1219 ЦК України встановлює винятки з принципу загальності переходу спадщини, передбачає, які права та обов’язки не входять до складу спадщини, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця. Це, зокрема: 1) особисті немайнові права (право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканість, право на донорство, право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканість житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художної, наукової і технічної творчості, право на інформацію, право на зміну ім’я тощо, передбачені книгою 2 ЦК України); 2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, (глава 7 ЦК України); 3) право на відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (ст. 1195-1208 ЦК України); 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, що передбачені ст.608 ЦК України. [8, с. 270-272 ] Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (книга 6, ст.1216-1308), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність нотаріальних контор. Конституція України передбачає право спадкування власності громадян.
Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян. Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. «Хоча ж статистика демократичних країн з розвинутою ринковою економікою беззастережно свідчить про небажання більшості громадян скористатися своїм правом на складання заповіту , позбавляючи можливості окремих осіб реалізувати свої спадкові права» [22] Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім’ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім’ї. [17]
1.2 Підстави відкриття спадщини
Підставами відкриття спадщини є смерть фізичної особи або оголошення її такою, що померла (ст. 1220 ЦК України).[18, 391] У ЦК України визначається два різних види юридичних фактів: 1) смерть – це подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб’ектів права; 2) оголошення фізичної особи такою, що померла, рішенням суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла або якщо у місці її постійного проживання немає відомостій про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 46 ЦК України). Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Факт сметрі спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом РАЦС. Якщо ж підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізичної особи такою, що померла ч. 3 ст 46 ЦК України, яка передбачає, що фізична особо оголошується померлою від дня набрання чинності рішення суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації органами РАЦС факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть. Якщо ж фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй сметрю або дають підстави припустити її загибель від конкретного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті. Коли у свідоцтві про смерть спадкодавця вказаний тільки місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року. Стосовно осіб, які померли в один день, але в різні години доби, час відкриття спадщини є однаковим. Оскільки спадкування після кожної з таких осіб відкривається одночасно, то вони не успадковують одна після однієї, а натомість є окремими спадкодавцями. Сказане стосується також осіб, які померли під час спільної небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб.[8, с. 273-274] Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ЦК).[18, с.393] Земельний кодекс України визначає право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей: для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, будів-ництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (при-садибна ділянка), дачне та гаражне будівництво.[14, с.16] Цільове призначення землі зазначається в Державному акті на землю. Відповідно вказане в Державному акті на землю цільове призначення земельної ділянки зберігається і для спадкоємців. «До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони роз-міщені. Отже, спадкування житлового будинку, інших будівель та споруд незалежно від спеціальної згадки про це в заповіті тягне виникнення для спадкоємців зазначеної нерухомості права на земельну ділянку, на якій ця нерухомість знаходиться. Згідно з ч. 3 ст. 1225 ЦК до спадкоємців житлового будинку, інших бу-дівель та споруд переходить право власності або право користування земель-ною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування. А якщо розмір ділянки визнач-ений заповітом, то перевагу мають положення заповіту. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ст.1226 ЦК України). [18, с. 393-394] Стаття 368 ЦК зазначає, що спільною сумісною власністю вважається спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності. До спільної сумісної власності належить: 1) майно, набуте подружжям під час шлюбу, якщо інше не встановлене договором або законом; 2) майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів родини, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Хоча частки в праві спільної сумісної власності припускаються рівними, проте угодою сторін, законом або рішенням суду може бути передбачене інше. Тому при спадкуванні такої частки істотне значення має встановлення її розміру, що може бути зроблене як за життя спадкодавця, так і після відкриття спадщини. Суб’єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК). Отже, можливе розпорядження не тільки вже відомою часткою в праві спільної сумісної власності, а й тією часткою, яка буде визначена в майбутньому після смерті спадкодавця. Після смерті спадкодавця може бути проведене і визначення конкретної частки в праві спільної сумісної власності, і виділ її в натурі. При цьому припускається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Проте домовленістю між співвласниками, законом або рішенням суду може бути встановлений інший порядок поділу майна в натурі. Отже, розмір часток, визначених при поділі, можуть бути і неоднаковими. Можлива ситуація, коли не відразу після сметрі спадкодавця, а тільки після визначення розміру частки в праві спільної власності спадкоємець дізнається про розмір цивільних прав і обов’язків, які він може отримати після смерті спадкодавця. Про склад конкретного спадкового майна спадкоємець може дізнатися лише після виділу частки в натурі. Суми заробітної плати, пенсій, стипендій, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але він не одержав за життя, за загальним правилом, не включаються до складу спадкової маси, а передаються членам сім’ї спадкодавця. Проте в деяких випадках такі суми можуть бути успадковані в загальному порядку (ст.1227 ЦК).Умовами спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каціцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, є: 1) спадкодавець за життя мав право на їх одержання; 2) він за життя не реалізував це право; 3) після смерті спадкодавця відсутні члени його сім’ї або їх неможливо встановити. [18, с. 394] Право на вклад у банку чи фінансовій установі може передаватися за запо-вітом або спеціальним розпорядженням. При цьому надається прірітет заповіт над розпорядженням вкладника, що він зробив банку (фінансовій установі), повністю або частковоскасовує його, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосуюється всього майна спадко-давця. Скасування (повне або часткове) розпорядження щодо вкладу можливе двома способами: 1) у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад; 2) новий заповіт стосується всього майна спадкодавця. Разом з тим заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), не обов’язково має скасовувати таке розпорядження. Стаття 1229 ЦК України регулює спадкування права на одержання страхо-вих виплат (страхового відшкодування). Звичайно страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах (ст. 1215–1224 ЦК), але ч. 2 ст. 1229 ЦК України передбачає виняток, встоновлюючи, що в разі, коли страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті, тоді це право не входить до складу спадщини. Це можливо за наявності двох умов: 1) особисте страхування; 2) страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті. Спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки – спадкоємець успадковує саме право на відшкодування збитків, але не має права вибору способу відшкодування. Право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв’язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов’язків переходить у спадщину за умови, що спадкодавець звернувся з відповідним позовом і сплата неустойки (штрафу, пені) була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємся переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджене судом спадкодавцеві за його життя. До сподкоємця переходить обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку завдав спадкодавець. Ст. 1231 ЦК України не містить спеціальних застережень щодо виду шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню спадкоємцями, то можна дійти висновку, що йдеться про спадкування обов’язку відшкодування будь-якої шкоди (збитків): і тієї, що виникла внаслідок неналежного виконання спадкоємцем договірних зобов’язань, і тієї, яку він завдав іншим особам унаслідок пошкодження їхньго майна, каліцтва або заподіяння смерті. Крім того до спадкоємців переходить обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкоємцем, який був присуджено судом зі спадкодавця за його життя, а також обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 2, 3 ст. 1231 ЦК). Проте спадкування цих обов’язків можливе лише за наявності двох додаткових умов: 1) наявності присуду суду про стягнення зі спадкодавця ним моральної шкоди або несплаченої неустойки, що він завдав, винесеного за його життя; 2) невиконання спадкодавцем (не має значення з яких причин) за життя присуду суду про відшкодування моральної шкоди або сплату неустойки. Моральна та майнова шкода, яку завдав спадкодавець, спадкоємцеві відшкодовують у межах вартості майна, яке вони одержали в спадщину. При цьому вартість майна, отриманого в спадщину, може бути підтверджена за допомогою опису такого майна, що провів нотаріус (ст. 1281-1282 ЦК України).[18, 410] За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди тощо. Для зменшення розміру відповідальності спадкоємця за борги спадкодавця необхідними є такі умови: 1)звернення спадкоємця до суду з позовом; 2) доведення ним того, що розмір сум, які має сплатити спадкоємець, є дуже великими прівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, що він одержав у спадщину Разом з тим хоча суд може зменшити розмір платежів, але не може повністю звільнити спадкоємця від обов’язку їх сплати. Обов’язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця переходить у спадок за умови: 1) фактичного понесення таких витрат; 2) розумності цих витрат, тобто їх виправданості обставинами, за яких витрати були вчинені. Розумні витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені на користь тих осіб, що їх фактично понесли, у повному обсязі й за весь час, коли вони відбувалися, але не більше ніж за три роки до смерті спадкодавця (ст 256-267, 261, 267 ЦК України)».[8, с. 276-279]
