Докритичний період творчості Канта

Кант

Життя і творчість Канта.

Іммануїл Кант народився 22 квітня 1724 року в місті Кенігсберзі в родині лимаря Іоганна Георга Канта. У 1730 році Кант надійшов у початкову школу, а в 1732 році за порадою друга родини Кантів пастора Франца Альберта Шульца хлопчика віддали в державну церковну гімназію - "колегію Фрідріха", на латинське відділення. У 1740 році Імануїл став студентом теологічного факультету Кенігсберзького університету, куди він вступив за наполяганням батьків. Але щонайбільше його цікавили природознавство, філософія, математика.З 1746 по 1755, після закінчення університету, він служив домашнім вчителем. І тільки в 1755 Кант почав викладати в рідному університеті, хоча це було не дуже легко. Відповідно до правил, йому довелося захистити три дисертації протягом двох років. Перша дисертація надавала право на викладацьку діяльність, друга — на одержання звання приват-доцента. А третя — право на заняття посадиекстраординарного професора, яку він одержав тільки в 1770 році.З 1786 року Кант займає посаду ректора університету, а в 1788 році переобирається на другий термін.Особисте життя Канта склалося вкрай нудно і монотонно. Він ніколи не був одружений, ніколи не виїжджав за межі рідного міста, спілкувався тільки з друзями та своїми учнями, ніколи не зраджував своїм ще зі студентських років заведеним звичкам, підкоряючи усю свою діяльність суворому незмінному розпорядку. Улюблена приказка Канта: «жити треба головним чином для того, щоб працювати». І коли за станом здоров'я у 1797 він був вимушений відмовитись від читання лекцій, а через декілька років і займатися науковою діяльністю, йому життя почало здаватися тягарем. Як стверджують біографи Канта, 12 лютого 1804 року з почуттям полегшення і ледь не з задоволенням великий філософ пішов з цього світу.Перший етап - так називаний "докритический" чи "догматичний".У цей період філософ займався головним чином природно науковими проблемами і висунув ряд важливих гіпотез, у тому числі "небулярную" космогонічну гіпотезу, відповідно до якої виникнення й еволюція сонячної системи виводиться з існування "первісної туманності". У цей же час філософ висловив припущення про існування великого всесвіту галактик поза нашою галактикою, розвив навчання про уповільнення добового обертання Землі в результаті приливного тертя і навчання про відносність руху і спокою.У філософських роботах цього періоду Кант намагається обґрунтувати ідею абсолютної досконалості нашого світу і, на основі вивчення робіт Лейбніца, провести розходження між підставою реальним і підставою логічним. Свій стан у ці роки сам Кант називав "догматичним сном". Він мислить як догматик, перебільшуючи роль формально-дедуктивних методів мислення, у порівнянні з досвідченим знанням.Другий етап - так називаний "критичний". У роботах цього періоду послідовно викладалися: "критична теорія пізнання", етика, естетика і навчання про доцільність природи. Основна увага філософа зосередилося на критичному аналізі пізнавальних здібностей людини, на розробці відповідної теорії пізнання. Під впливом скептицизму й емпіризму Юма, Кант ввів у філософію поняття про негативні величини, осміяв захоплення сучасників містикою і "духобаченням". У цей період він надає великого значення використанню у філософії досвідченого знання.

Докритичний період творчості Канта

Визначальним для цього періоду є робота над проблемами природознавства та математики, викладання природничо-наукових дисциплін. Астрономія, математика, фізика, антропологія, фізична географія (вперше ним введена як навчальна дисципліна), мінералогія — такий неповний перелік галузей знання, які його цікавили.У своїх природонаукових дослідженнях Кант перебував під впливом ньютонівської концепції всесвітнього тяжіння (розробив пояснення явищ припливів та відпливів на основі визначення присутності відштовхуючих сил, дії сил на відстані) та еволюційної концепції Ж.Бюффона, його ідеї закономірної зміни природних тіл та явищ у часі. Кант виступає як натураліст-спостерігач, обґрунтовує необхідність того, щоб в природознавстві все було пояснено природним чином. У роботах цього періоду було поставлене питання про розвиток у природі. Зокрема, в роботі "Всезагальна природна історія та теорія неба" (1775) була розвинена космогонічна гіпотеза, в якій на основі законів механіки пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, які етапи вона пройшла. Надалі ця гіпотеза отримала назву теорія Канта-Лапласа, яка сприяла становленню історичного (еволюційного) підходу в природознавстві.У працях "докритичного" періоду Кант перебуває під впливом раціоналістичної філософії Лейбніца. Він дотримується погляду, згідно з яким зв'язок між причинами і наслідками подій не відрізняється від логічного зв'язку між підставою та наслідком. Однак поступово Кант відмовляється від такої позиції під впливом філософії Юма. Для пояснення явищ природи Кант впроваджує телеологічний (цілепокладання) принцип. Кант починає визнавати, що зв'язок між причиною і дією має емпіричний характер (факт буття), а не характер логічного висновку. Тому логіки недостатньо для oбгрyнтyвaння природознавства. Разом з цим Кант залишається на позиціях раціоналізму і наголошує, що наука (математика, природознавство), яка складається з положень загальних і необхідних, не може мати своїм джерелом досвід, який завжди є обмеженим, а тому не може бути підставою для універсальних узагальнень. Воднораз джерелом для таких знань не може бути і розум сам по собі. А такі знання існують незалежно від того, що ми не здатні пояснити їх виникнення.У своїх працях "Про хибні тонкощі чотирьох фігур силогізмів", "Досвід залучення до філософії поняття від'ємних величин" Кант зробив узагальнюючий висновок, що джерелом незалежних від досвіду (та передуючих досвідові) достовірних знань може бути форма чуттєвості та розсуду, апріорна форма.

Поиск по сайту: