Утилітарний підхід до розуміння права (утилітаризм у праві)

- Принцип найбільшого блага – інструмент в руках законодавця

- Критика історичної школи права (суспільного договору, природніх прав людини)

- Держави створюються насильством і утверджуються звичкою

- Природнє права – найбільший ворог розуму й найстрашніший руйнівник уряду

- Ідея прав людини веде до обґрунтування анархії й опору державній владі

- Замість народних прав людини – закріплені і гарантовані державою захист економічної та особистої свободи

· Свобода слова

· Зрівняння в правах прав жінок і чоловіків

· Заборона рабства й тілесних покарань

· Свобода розлучень

- Історія має для сучасного законодавства переважно негативне значення

- Закон – неминуче зло (обмеження свободи; але це зло неминуче і обов’язкове )

Без нього неможливо забезпечити безпеку особи і майна

- Законодавець

· Не повинен регулювати дії де люди можуть шкодити самі собі (пияцтво, розпуста, марнотратство)

· Має уникати неправомірного зазіхання на приватну власність

· Не повинен втручатися в діяльність підприємців і в їхні відносини з робітниками

- Регулювання допустиме у сфері соціального захисту населення, освіти та науки

- Люди підкоряються законам, бо вірять що це користь для них

- Закон – зло, але право приносить тільки користь

Правова реформа

Удосконалення права

- Природний метод (оцінка діючого права з позицій загальної користі)

- Технічний метод (затвердження однакових юридичних процедур і термінології)

- Напрямки реформи:

· Приватна власність

· Реалістична класифікація злочинів та покарань

· Подолання формалізму та неясності законодавства

· Критика судової системи

- Гасло реформи: «Кожен сам собі юрист»

- Замінити офіційну судову процедуру неформальним розглядом справи третейським судом

- Розширення коло допустимих доказів у справах

- Надати суддям свободу у прийняті рішень і право керуватися власною правосвідомістю

Розуміння права

- Право не результат божественного одкровення і якісь непорушні закони

- Право доступне людському пізнанню науковими методами

- ПРАВО – воля суверенна

- Суверен може запропонувати:

· Зробити які не будь дії (позитивна директива)

· Утримання від якої не будь дії

- Велика увага питанням юридичної техніки

Негативне ставлення до системи прецедентного права

- Закон – сукупність знаків символів виданих або схвалених сувереном для регулювання поведінки підвладних

Має бути ясним прости і доступним для розуміння пересічної людини

Потреба кодифікації

- Види законів

Довершенні (є санкції)

Не довершенні (немає санкцій)

Ординарні (приписи для громадян)

Трансцендентні (приписи для суверена)

Держава

- Спочатку він схвалював монархію в Англії, висловлювався за високий майновий ценз, довгострокове обрання представницького корпуса, різко засуджував демократію, як анархії

- Потім зрозумів що реформа права - не технічна, а політична проблема і заявив що перетворення в країні неможливі без парламентської реформи

- Метою уряду в будь якій державі повинне бути найбільше щастя для щонайбільшої кількості людей

- Розмежування суверенітету народу і держави

Суверенна установча влада (право установлювати основні закони держави - повинна належати народу а державі – діюча суверенна влада

- Законодавча влада (однопалатне представництво, що щорічно обирається на основі загального рівного таємного голосування)

- Виконавча ( у яку включається і судова – судді) повинна здійснюватись посадовими особами, підлеглими законодавчій палаті, відповідальними перед нею і часто змінюваними

- Слід увести загальне, рівне, таємне виборче право

За винятком жінок,неповнолітніх, неписьменних осіб і осіб що перебувають у даній місцевості проїздом

- Головна функція уряду – гарантувати в першу чергу безпеку і власність підданих держави

- Теорія мінімальних функцій державної влади

ОГЮСТ КОНТ (Франція; 1798-1857 рр.). ("Курс позитивної філософії", "Система позитивної політики").

У роботі "Курс позитивної філософії" (1839 р.) О. Конт уперше вжив термін "соціологія".

- Розглядав суспільство як певну органічну цілісність, яка ґрунтується на солідарності та суспільному поділі праці і розвивається за природними законами, а отже, має вивчатися точними методами природничих наук у межах соціології.

Визначив основні методи соціології - спостереження, експеримент та порівняння (історичний).

- Щодо закономірностей розвитку суспільства виходив із закону трьох стадій розвитку суспільства та мислення:

1) теологічна (фетишизм, політеїзм та монотеїзм) (примітивна - релігійна міфологія);

2) метафізична (проміжкова - абстрактні знання,)

3) позитивна (наукова стадія - наукові дослідження).

- Наука соціологія повинна давати відповіді на питання: "Що існує?" та "Як відбувається явище?", вміти передбачити і розв'язувати проблеми, що виникають (практичне використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ).

Антиіндивідуаліст (суспільство саме себе творить і людину також).

Основний зміст соціологічних поглядів О. Конта:

o При вивченні соціального життя потрібно покладатися не на здогадки, а на спостереження, порівняльні методи.

o Вивчення соціальних явищ не може бути абсолютним, а завжди є відносним, залежно від нашої організації і нашого становища в соціальній сфері.

o Усе існує лише тією мірою, якою це буде доведено наукою (лише у тому випадку, коли будуть вивчатися реальні факти суспільного життя).

o Існує взаємозв'язок соціальних елементів, частин і підрозділів (людей, груп, спільнот ...).

o Поряд із мовою, релігією, поділ праці призводить до ускладнення суспільства; до зміцнення соціальної солідарності.

Гумплович (1838-1909)

В роботах польсько-австрійського соціолога Людвіга Гумпловича (1838-1909) "Загальне вчення про країну", "Соціологія й відкрита політика", "Підстави соціології" та інших відбиваються соціально-політичні події у другій половині ХІХ століття.

Л. Гумплович визначає державу як "організацію панування меншини над більшістю", організацію владарювання у сфері правлячої групи. Визначенню держави, даному соціологом, не можна відмовити в реалістичності. Проте, викликає сумніви його твердження, що завжди виходить переможцем меншість, що заповняє свою недостатню чисельність перевагою військової дисципліни і розумовою перевагою.

Згідно з Л. Гумпловичем, держава виникає у ході історичного поступу, внаслідок боротьби рас (іноді каже про боротьбу племен чи орд). Вона виникає силою завоювання і поневолення однієї раси іншою. На відміну від представників расово-антропологічної школи соціології, Л. Гумплович не визначає расу біологічно. На його думку, вона становить історично сформовану етнічну спільність, об'єднану соціокультурними моментами.

З створенням держави, на думку Л. Гумпловича, з переможців формується правлячий клас, а з переможених - підлеглий клас. На базі цих класів відбувається соціальна диференціація суспільства. Вона представлена Л. Гумпловичем безліччю гетерогенних соціальних груп, які виникають з урахуванням економічних, матеріальних й моральних моментів безліччю станів, поділяючих елементи суспільства за потребами, які вони задовольняють. Використовуючи поняття "клас", Л. Гумплович ділить всі соціальні групи і всі стани за політичним принципом "панування" на підлеглі, і панівні соціальні елементи.

Держава чи, власне, як стверджує Л. Гумплович, правлячий клас, для самозбереження, розвитку своєї могутності й добробуту, здійснює панування, примушуючи підвладних працювати. Спочатку, панівний клас здійснює володарювання шляхом грубої сили. Згодом, через підтримку певного правопорядку у державі, певного правового балансу між сферами владарювання нерівних соціальних елементів в державі.

Життя держави йде на кшталт круговороту: вона народжується, переживає період розквіту і гине. Потім знову проходить той самий цикл. Загибель держави Л. Гумплович пов'язує зі зміною панівного класу в ній.

Польсько-австрійський соціолог досліджував загальну демократичну тенденцію у зміні форм правління держав, яка відображатиме зміни ставлення владарювання його панівних і підвладних елементів. Відповідно до Л. Гумпловича, форма правління у кожній державі переходить від "необмеженого" єдиновладдя до "обмеженого", і завершується "представницьким народовладдям". Соціальний розвиток держави, вважає Л. Гумплович, поруч із зміною форми державного правління, характеризується зростанням юридичної рівноправності нижчих верств з вищими, підвладних з пануючими. Протягом цього розвитку "вищі класи стільки втрачають у своїх перевагах, скільки нижчі набувають у правах". Проте, ці зміни будь-коли призводять до встановлення соціальної рівності.

Л. Гумплович відкидає соціалістичну перспективу у розвитку держави. Він вважає, що в людини є єдиний вибір - між необхідним підпорядкуванням і нерівністю у державі і анархією.

Цю необхідність дозволяє зрозуміти соціологічне знання. Відповідно до Л. Гумпловича, соціологія - "вчення про закономірні прагнень і руху соціальних груп і співтовариств". Вона встановлює неминуче напрям соціального розвитку.

Виходячи з цих уявлень про сутність соціології, Л. Гумплович розв'язує проблеми співвідношення політики і соціології. Він пише про "практичну політику" як нероздільну частину соціології.

Відповідно до думки Л. Гумпловича, соціологічне знання дає можливість політичному діячеві йти шляхом, що випливає з природи історичних відносин, приймати рішення, які ведуть до зіткнення з закономірними прагненнями соціальних груп.

Політичний діяч повинен знати, що національність і держава не ідентичні явища. Держава, як пише Л. Гумплович, "суто соціальне явище", тоді як національність - "соціально-психічне". Це духовне "спілкування", подібне релігії. Звідси, національність, на відміну держави, немає добре окреслених територіальних кордонів. Кордони держави, на думку Л. Гумпловича, необхідно встановити відповідно до торгових вимог, і стратегічних планів. Державний діяч, спираючись на соціологічне знання, має сприяти вільному розвитку національностей, формуванню полінаціональної культурної держави, як вважає Л. Гумплович, вищого типу державного утворення.

Розуміння самоврядування як доповнення до необхідної діяльності держави, на думку Л. Гумпловича, дозволяє політичному діячеві визначити її межі управлінням такими справами, у яких держава безпосередньо не зацікавлена. Формування органів самоврядування, відповідно до Л. Гумпловича, перешкоджає бюрократизації і централізації держави, сприяє розвитку її благополуччя.

Висновок. Л. Гумпловича вбачає "дефект" загального виборчого права демократичного державного будівництва у тому, що є "привілейованим на користь більшості" й цілком усуває меншість. На думку Л. Гумпловича, від наявного "дефекту" можна позбутися, давши представництво при владі меншості механізмом самоуправління. Називаючи практичну політику прикладною соціологією, Людвіг Гумплович звертає нашу увагу на значну роль соціологічного знання у суспільстві.

Єллінек

Не можна не визнати суттєвий вклад німецького вченого Г. Єллінека у процес формування науки конституційного права. У своєї праці “Загальне учення про державу” він трактує державу як суб’єкт права та визначає її як територіальну корпорацію, що має первинну владу. Г. Єллінек робить висновки про те, що держава як юридична особа може діяти через свої органи, які не є юридичними особами і носіями власних прав і обов’язків. На такій основі будується теорія представництва, відповідно до якої народ є лише органом держави, а представники не мають юридичних обов’язків щодо своїх виборців, оскільки утворюють один із органів держави. Важливим висновком його теорії є твердження про належність суверенітету державі, а не нації або народу.

Марксизм виник у 40-х pp. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

арл Маркс та Фрідріх Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки і не залишила поза увагою ні політику, ні економіку, ні закономірності соціального та духовного розвитку суспільства.

Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

Усе це позначилось на методології дослідження. Маркс і Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно зв'язується з історичним методом і уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції генези кожної з них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну (в Німеччині цей напрямок набрав націоналістичного забарвлення).

Історичний метод аналізу, що базувався на вивченні історичних фактів та визнанні їхньої взаємозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Людині тут надавалася пасивна роль "частки" великого суспільного організму, інтереси якої не є визначальними і повністю залежать від реалізації основного, державного інтересу.

Марксистська політична економія у тому вигляді, як її було започатковано Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом, увібрала в себе всі методи дослідження, доповнивши їх новим підходом - визначенням економічних процесів як фази соціально-економічного розвитку, економічні сили котрого визначаються мотиваціями та боротьбою протилежних, конфліктуючих інтересів. Суспільство розглядається з погляду боротьби класів.

Саме цей підхід було покладено Марксом і Енгельсом в основу економічної теорії. Боротьба між двома класами - власниками і найманими робітниками, позбавленими власності, розглядалася ними як одна із засадних характеристик суспільного розвитку. Отже, вони .розглядали людину не як вільну економічну індивідуальність, а як соціально-класову істоту, основну продуктивну силу суспільства, що є центром суспільних процесів і сама може впливати на них.

Ранні праці Маркса не тільки мали соціальну спрямованість і працювали на революційну ідею, але водночас були й першими спробами систематизації економічної теорії. Спільною рисою ранніх наукових праць Маркса та Енгельса було намагання поєднати нове філософське бачення світу із соціальною теорією, довести необхідність зміни суспільного ладу. У вступі до "Критики гегелівської філософії права" Маркс пише, що актуальність теорії зумовлюється потребою в ній суспільства і що ця теорія може перетворитись на грізну силу, як тільки вона оволодіє масами. Ця теза стала визначальною для дальшого творчого пошуку. У подальшому Маркс та Енгельс поставили собі за мету обгрунтувати власні революційні погляди за допомогою економіко-теоретичного дослідження закономірностей розвитку суспільства.

Економічні ідеї наявні вже в ранніх працях Маркса та Енгельса. Висновки, які роблять автори, підкорено одній меті - довести, що економічний розвиток капіталістичного суспільства призведе до його краху, а революційні перетворення є необхідними для прискорення цього процесу.

У "Німецько-французькому щорічнику" було опубліковано статтю Енгельса "Нариси до критики політичної економії" (1844), в якій він розглядає буржуазну політичну економію від меркантилізму до Сміта, Рікардо, Мальтуса, Мак-Кулоха, Мілля, як науку, що захищає капіталізм, побудований на приватній власності.

Енгельс писав, що за умов існування приватної власності не мають сенсу категорії "національне багатство" та "національна економіка", бо в суспільстві все підкорено інтересам власника. Монополія приватної власності є причиною криз та зубожіння, протистояння у виробництві, на ринку та в суспільстві. З усуненням приватної власності буде вирішено проблему суперечностей, починаючи з конкурентної боротьби і до боротьби класів.

У цій праці Енгельс розглянув питання приватної власності, вартості, ціни, конкуренції і монополії як її породження, заробітної плати та ін. Хоч його погляди на ці економічні категорії ще не були підтверджені теоретичними викладками, але вони суттєво різнилися від визначень інших економістів.

Праця Маркса "Економічно-філософські рукописи 1844 року" не призначалась до друку, але була важливим етапом становлення його економічних поглядів. У ній Маркс звернувся до проблеми відносин між працею та капіталом, яку визнав за головну в суспільних відносинах. У цьому контексті він розглядає капітал як накопичену чужу працю. Усі форми доходів, що існують у суспільстві, мають експлуататорську природу. Лише заробітна плата є результатом зусиль найманого робітника, але її капіталіст намагається постійно зменшити, користуючись своєю монополією на власність щодо засобів виробництва.

Анархізмом називається заперечення державної влади, заміна її суспільним самоврядуванням.

П'єр Жозеф Прудон (Proudhon), 1809-1865 - творець анархізму як окремого напряму політичної та правової думки XIX ст. і основоположник такого напряму в анархізмі, як індивідуалістичний анархізм, або анархоіндивідуалізм.

Популярність Прудону принесла його книга «Що таке власність?» Вишукування про принцип права і державної влади", опублікована в Парижі. "Хоча я великий прихильник порядку, - писав Прудон у цій книзі, - тим не менше я в повному сенсі слова анархіст". Під анархією розумілися скасування всіх форм гноблення людини, заміна "політичної конституції", вигідною лише пануючому меншості, "соціальної конституцією", що відповідає справедливості і природу людини.

Він обстоював такий суспільний лад, який базується на взаємній співпраці членів суспільства, з гарантованою автономією людської особистості.

Сутність соціальної революції XIX століття Прудон бачив у глибокій економічній перевороті. У ряді робіт він розрізняв дві стадії розвитку соціалістичних теорій - "утопічну" і "наукову". Соціалізм стає науковим, спираючись на економічне обгрунтування. Це обгрунтування Прудон прагнув побудувати на категоріях політекономії, соціології та гегелівської філософії.

Головним джерелом суспільних бід і незгод Прудон вважав гроші, які, за його словами, дають змогу не працюючи мати доходи за рахунок доходів з праці. Звідси його ідея "банку обміну" - обмін товарами за посередництвом спеціальної інституції, яка також буде надавати робітникам безвідсотковий кредит потрібною їм продукцією. Мислитель стверджував, що будь-яка власність - то крадіжка, якщо тільки вона не здобута власною працею.

Міхаїл Бакунін (Бакунин), 1814-1876 - основоположник нового напряму анархізму - колективістського анархізму, або анархоколективізму. Визначальний вплив на формування бакунінської концепції мали філософія Геґеля, згодом - доктрина Прудона та марксизм.

Свої погляди на державу і право, власну концепцію анархізму Бакунін виклав у працях "Бог і держава" (1871) та "Держава і анархія" (1873).

Незалежно від форми будь-яка держава прагне поневолити народ насильством і обманом. Як вважав Бакунін, - "Макіавеллі був тисячу разів правий, стверджуючи, що існування, успіх і сила якого держави - ​​монархічного або республіканського - має грунтуватися на злочині. Життя кожного уряду є по необхідності безперервний ряд підлостей, мерзенностей і злочинів проти всіх чужоземних народів , а також проти свого власного чорнороба люду, проти добробуту і свободи його ". Держава - не менше зло, ніж експлуатація людини людиною, і все, що робить держава - теж зло: "І навіть коли воно наказує щось хороше, воно знецінює і псує це хороше оскільки, як накаже, і тому, що всяке розпорядження збуджує і викликає справедливий бунт свободи, і тому ще, що добро, раз воно робиться за наказом, стає злом з точки зору щирої моралі, з точки зору людського самоповаги і свободи ".

Держава, доводив Бакунін, розбещує і тих, хто наділений владою, роблячи їх честолюбними і корисливими деспотами, і тих, хто змушений підкорятися владі, робить їх рабами. У будь-якому людині володіння владою виховує зневага до народних мас і перебільшення власних заслуг. "Якщо завтра будуть встановлені уряд і законодавча рада, парламент, що складаються лише з робочих, - писав Бакунін, - ці робітники, які зараз є переконаними соціальними демократами, післязавтра стануть аристократами, гнобителями і експлуататорами".

Лиха, які пережило людство через церкви, держави, спадкової власності та інших абстракцій, попиравших свободу і насаждавших нерівність, були, очевидно, єдиним шляхом виховання людського роду. "Держава є злом, - писав Бакунін, - але зло історично необхідне, так само необхідне у минулому, як буде рано чи пізно за необхідне його повне зникнення, так само необхідне, як потрібна первісна животность і теологічні блукання людей". Бакунін кликав до інтернаціональної анархічної соціальної революції, яка знищить капіталізм і держави: "В даний час існує для всіх країн цивілізованого світу тільки одне всесвітній питання, один світовий інтерес - цілковите й остаточне визволення пролетаріату від економічної експлуатації та від державного гніту. Очевидно, що цей без кривавої жахливої ​​боротьби вирішитися не може ".

Задачу революції Бакунін вбачав у тому, щоб відкрити дорогу здійсненню народного ідеалу, створити спільну свободу і загальне людське братерство на руїнах всіх існуючих держав. При цьому, наполегливо пояснював він, "свобода може бути створена лише свободою. Свобода без соціалізму це привілей, несправедливість. Соціалізм без свободи це рабство і скотство".

Штірнер

З Прудоном Штірнера зближують також критика буржуазії, неприйняття державного комунізму, співчутливе ставлення до пролетаріату, заперечення церкви, держави і права, осуд експлуатації людини людиною.

Тому в загальному контексті соціальної та політико-правової ідеології середини XIX століття книга Штірнера сприяла поширенню ідей не тільки анархізму, але і соціалізму.

оціалістичний рух країн Європи в середині XIX століття розвивалося під сильним впливом ідей Прудона. Прудоністи становили більшу частину делегатів на перших трьох конгресах Міжнародного Товариства Робітників. Їх зусиллями були прийняті резолюції про організацію "Народного банку", про безкоштовне кредиті і ряд інших. Вони, однак, залишилися в меншості при голосуванні проти резолюцій, визнають політичну боротьбу засобом економічного звільнення трудящих, значення загальнодемократичних свобод у тій боротьбі, резолюцій про професійні спілки і робочому законодавстві. Розкол серед прудонистов при обговоренні питання про колективну власність на землю послабив їх участь у роботі Міжнародного Товариства Робітників.

Фрідріх Ніцше 1844 – 1900

«Так сказав Заратустра» «По той бік добра і зла» «Походження моралі» «Антихрист» «Воля до влади»

Ідеї

- Держава, право, законодавство, політика є знаряддям, засобом, інструментарієм культури що своєю чергою є проявом і утворенням космічної за своїми масштабами боротьби сил та воль

- Влада – найбільша цінність і мета існування, а засіб її досягнення – все людство загалом

- Уся соціально – політична історія є боротьбою двох воль за владу: з одного боку, - воля сильних, аристократів, а з другого – воля слабких, рабів.

- Історію творять визначні особи – герої (полководці, мислителі, правителі).

- Народні маси – це юрба, натовп

- Роль держави в суспільстві має зменшуватися, а в перспективі ця інституція згодом зникне

- Існують 2 основні типи державності:

· Аристократичний (котрому варто віддавати перевагу)

· Демократичний

- Потрібно виховувати нові типи людини, формувати в мас почуття відповідальності та послуху, новий дух, нову мораль, нові вартості (результатом цього має стати надлюдина)

- Право є похідне, вторинне від волі до влади, результат війни та перемоги

- Відкидається природно правова доктрина, ідеї свободи й рівності в людських відносинах

- В основі права – сила, перевага, привілеї

- Засуджуються ліберальні та демократичні ідеї, установи й закони, пропагуються аристократичні правові інститути

- Німецький народ – це та сильна раса, котра в майбутньому має зайняти провідне місце в Європі

- Звеличується війна та засуджується мир

- Критикуються соціалістичні погляди на державу і право, засуджуються революції і повстання пригнічених

Поиск по сайту: