Сучасний рівень розвитку, структура та характеристика територіально-рекреаційного комплексу Українських Карпат

Карпатський регіон є індустріально-аграрним районом України, в структурі господарства якого домінуюче місце займає промисловість. Сьогодні вона переживає глибоку кризу, вихід з якої в першу чергу пов’язується з її корінною структурною перебудовою. Саме в контексті політики структурної трансформації господарства регіону і треба розглядати майбутнє рекреації. І навпаки: сучасна промислова політика в регіоні має бути зорієнтована на те, що незабаром на регіональному ринку появиться конкурентноспроможний сусід – рекреаційна індустрія.

На даний час рекреаційна місткість ландшафтів складає:: зимою –3,9 млн. чол., літом –1,7 млн. чол. Протягом року Карпатський курортно-рекреаційний район може приймати 8 млн. туристів і відпочиваючих та 12 млн. екскурсантів та туристів вихідного дня. Для порівняння Альпійський регіон площею 180 тис. км кв. щорічно приймає 40 млн. відпочиваючих і туристів та понад 60 млн. туристів, що здійснюють в Альпи одноденні поїздки.

В Карпатах функціонує немалий рекреаційний фонд, який відповідає сьогоднішнім реальним потребам. Сьогодні в регіоні є понад 600 рекреаційних об’єктів загальною місткістю більш як 82 тис. місць. Це – 1,5 місця на 1км2, що в 13 разів менше, ніж в Татрах, або 13 місць на 1тис. чол., що в 6 разів менше, ніж в Татрах.

В основу формування курортно-оздоровчих утворень Українських Карпат як курортно-рекреаційного регіону повинна бути покладена єдина система. В числі основних курортно-територіальних одиниць для гірських умов Карпат пропонуються курортно-рекреаційні райони і курортні комплекси. Курортний комплекс (КК) включає низку лікувально-оздоровчих закладів, об’єднаних єдиною системою лікування та відпочинку з однотипною інфраструктурою. Наприклад, Квасівський комплекс, який має тільки два аналоги в світі, створений на базі миш’яковистої мінеральної води (Гірсько-Тисянське родовище). До його складу входить відомий санаторій “Гірська Тиса”.

Для нових територій, котрі тільки освоюються, найбільш перспективним є курортно-рекреаційний район, який формується як агломерація курортних комплексів і населених пунктів. Прикладом може бути Воловецько-Міжгірський район у Закарпатті. В ньому об’єднані між собою курортні комплекси та селище міського типу Міжгір’я (яке є культурним та адміністративним центром району) утворюють єдиний організм.

Територія курортно-рекреаційного району в основному визначається зосередженням курортно-бальнеологічних ресурсів, перш за все родовищ лікувальних мінеральних вод. Обмежують територію району перешкоди – природні (круті, недоступні для освоєння схили гірських хребтів, порожисті річки та інш.) і штучні (дороги, дамби та інш.). Межі КРР можуть бути зв’язані з адміністративним поділом областей та районів. При розміщенні навкруги існуючого населеного пункту (місто, селище) курортних комплексів межі КРР визначаються максимальними радіусами трудових поїздок з цього пункту в крайні точки використання праці в межах 30-ти хвилинної доступності. В гірських умовах на межі КРР впливає трасування транспортних ліній і туристичних маршрутів – не тільки поздовжніх, які прокладаються долинами рік, а й поперечних (відгалуження доріг, вертикальні зв’язки та інш.).

Курортно-рекреаційні райони виділяють як окремі територіальні утворення, або входять (в переважній більшості) до складу курортно-рекреаційних місцевостей. Основу розвитку курортно-рекреаційних місцевостей, чи зон, становлять їх природні і соціально-економічні рекреаційні ресурси. Наприклад, розподіл відпочиваючих в горах залежить від висоти місцевості над рівнем моря, пересіченості території (перепаду висот), місцевих особливостей клімату, наявності мінеральних джерел, що визначає форми відпочинку і лікування.

На території Українських Карпат можна виділити вісім основних курортно-рекреаційних місцевостей (зон): Великоберезнянська, Ужгород-Мукачево-Свалявська, Берегове-Виноградівська, Сколе-Славська, Хустська, Рахівсько-Яремчанська, Косівсько-Путильська, Чернівецька. – і п’ять основних курортно-рекреаційних районів: Мізунський, Верхньодністровський, Трускавецько-Моршинський, Воловецько-Міжгірський, Усть-Чорнянський.

При вкрай несприятливій загально екологічній ситуації Карпатський регіон включає території, що на геоекологічній карті України визначаються як умовно чисті та помірно забруднені. Одним з характерних для Карпат антропогенних навантажень є рекреаційне. Інтегральним показником, що характеризує антропогенне рекреаційне навантаження на природний ландшафт є величина їх рекреаційної місткості. Для виділення курортно-рекреаційних місцевостей і районів разова місткість при екологічно-допустимих навантаженнях оцінюється в літній період в межах 3740-3860 тис. осіб, в зимовий – відповідно – 1640 –1780 тис. осіб.

Для екологічно-сталого розвитку регіону, створення найповнішої гармонії природи і людини, розвитку масового відпочинку важливе значення має розміщення курортно-рекреаційних об’єктів і трасування туристських маршрутів. При цьому враховуються як природні (компонентні і ландшафтні) передумови Українських Карпат, так і соціально-економічні (історико-культурні, архітектурні, етнографічні) об’єкти рекреації, яких в районі налічується до 700.

Великий вплив на розміщення лікувально-оздоровчих закладів і курортних комплексів в гірських умовах справляє характер існуючих транспортних зв’язків. З метою ефективного розвитку рекреації в регіоні слід враховувати особливості доставки потоків відпочиваючих з вузлових станцій в оздоровчі заклади. В Українських Карпатах основним видом магістрального транспорту є залізничний з відносно великими станціями в Ужгороді, Воловці, Рахові, Яремчі, Мукачеві, Сваляві. Основним транспортним засобом, який безпосередньо перевозить людей на курортно-рекреаційний об’єкт (КРО), є автобус. Мережа автомобільних шляхів в Карпатах порівняно густа і зв’язує майже всі пункти.

При розміщенні КРО в гірських районах враховується характер існуючої системи розселення і виробничих зв’язків. При цьому треба пам’ятати, що часто функції місць розташування санаторіїв, туристичних баз виконують сільські населені пункти, в яких туристично-рекреаційна інфраструктура ще не відповідає сучасним зразкам європейського рівня.

При розробці схем районного планування територій для цілей рекреації, генеральних планів курортно-рекреаційних районів варто враховувати також сезонність функціонування курортно-рекреаційних закладів Карпат. Найбільші напливи приїжджаючих до них спостерігаються навесні, в другій половині літа, першій половині осені і взимку. Найменше відпочиваючих буває в міжсезонний період – кінець жовтня – початок січня.

Сезонні перепади в завантаженні КРО є одним з факторів, що впливають на рекреаційне освоєння територій. На відміну від, наприклад, приморських курортів, природні можливості Карпат, дозволяють ефективно використовувати їх для відпочинку, чи лікування впродовж всього року, хоч, звичайно, конкретна інтенсивність такого використання за цей час неминуче мінятиметься. Відносно рівномірне використання карпатських курортів має дуже велике значення для їх рентабельності.

В Українських Карпатах можна виділяти курортно-рекреаційні об’єкти вузькоспеціалізовані, кліматолікування (Космач-Шешори, Мукачево-Чинадієво, Верховина-Кривопілля, Хуст-Тячів) і КРО комплексного рекреаційного використання, приваблюють відпочиваючих, туристів, автот уристів, лижників, спортсменів (Рахів-Кваси, Яремча, Ворохта, Ужгород-Невицьке, Міжгір’я-Сойми-Келечин). В таких районах сумарна чисельність тимчасового населення в основному стабільна, що пояснюється однаковим їх завантаженням в літній і зимовий періоди, а отже існує можливість розміщення тут цілорічних закладів.

В залежності від конкретного місце розташування, інтенсивності та тривалості відвідування туристично-рекреаційного об’єкту, місця для відпочинку мають різне функціональне призначення і різну комплектність елементів благоустрою. Загалом такі місця можна поділити на п’ять типів.

Тип 1 – місця для короткого відпочинку, яке використовується відпочиваючими, як правило, протягом 5-20 хв під час прогулянок в лісі. Ці місця обладнуються місцями для сидіння та збору сміття, встановлюються інформаційні аншлаги та вказівними.

Тип 2 – місця для короткочасних пікніків, яке використовується переважно групою людей для відпочинку на протязі 1,5-3 год. в склад необхідного обладнання входять столи, місця для паління вогнища, збору сміття і тп

Тип 3 – місце для одноденного відпочинку, яке використовується групою рекреантів більше 3 год для цього необхідні місця укриття від негоди, засоби візуальної інформації. В усіх вищенаведених типах місць відпочинку бажана наявність джерел води, автостоянки, туалету тощо.

Тип 4 – рекреаційний пункт, що організовується безпосередньо поблизу доріг загального користування з інтенсивним автомобільним рухом. Тут обов’язкова наявність джерел води і місць для транспорту. Ділянка переважно використовується автотуристами, водіями і пасажирами автомашин та автобусів, які виконують тривалі за часом і значні за відстанню рейси.

Тип 5 – рекреаційна ділянка для масового відпочинку, яка створюється поблизу місць житлової забудови, водних акваторій та інших місцях масового відвідування на площі 0,5-2,0 га. На ділянці може бути обладнано декілька місць відпочинку різних типів, літні будиночки, дитячі і спортивні майданчики, автостоянки.

Висновки

За останні десятиліття рекреація стала однією із провідних галузей світової економіки, яка окрім соціально-економічного, має важливе лікувально-оздоровче, природоохоронне, освітньо-виховне та політичне значення.

Туризм, зокрема, в різних його проявах став частиною стилю життя більш як третини людства і участь у туристичній діяльності можна розглядати як складову якості суспільного становища. Проте, розвиток туристичної індустрії в Україні спрямований головним чином на вивіз туристів за кордон, що реально означає втрату капіталу для держави та подальше ускладнення сучасної соціально-економічної ситуації в державі.

У зв’язку з цим важливим завданням економічної та географічної наук на сьогодні є проведення комплексних досліджень, основою яких є вирішення проблем освоєння нових рекреаційних територій, відновлення старих і стимулювання діяльності нині існуючих рекреаційних об’єктів, підняття престижу внутрішнього та міжнародного в’їздного туризму.

Поиск по сайту: