Феномен шістдесятництва в укр. культ

У 60—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.

Дисидентський рух плинув у СРСР трьома потоками, що часто зливалися. Завдяки легшому доступу до західних журналістів найбільш відомим був московський правозахисний, або демократичний, рух, що переважно складався з представників російської інтелігенції, серед провідників якої були такі світочі, як письменник Олександр Солженіцин та фізик-ядерник Андрій Сахаров. Іншою формою «антигромадської поведінки» був релігійний активізм. На Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу.

Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. Це рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Важливим документом нової хвилі відродження стала праця І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація". З позицій „розширеного трактування соціалістичного реалізму" автор розглядав проблему права націй на самовизначення, доводив, що Ленін вкладав у поняття „націоналізм поневоленої нації" позитивний зміст. Саме цю працю Б.Антоненко-Давидович назвав референдумом покоління.

Стрімко ввійшла в українську літературу в кінці 50-х рр. Ліна Костенко. Її перші збірки написані під час „відлиги", „Проміння землі", „Вітрила", „Мандрівки серця" засвідчили непересічний талант поетеси, її здатність глибоко, філософськи осмислювати дійсність, генерувати нові, оригінальні думки, подаючи їх у чудовій поетичній формі.

Глибоко патріотична, соціально загострена, публіцистично наснажена творчість поета В.Симоненка (1935 - 1963), збірки "Тиша і грім", "Земне тяжіння", "Поезії". Твори В.Симоненка чітко засвідчували його ідейно-естетичну позицію справжнього патріота, що вболіває долю своєї землі ("Ти знаєш, що ти - людина...", "Задивляюсь у твої зіниці", "Де зараз ви, кати мого народу ?..". Як гостра сатира на радянську дійсність сприймається один з кращих творів поета - "Казка про Дурила". Молодий поет, життя якого обірвалося так рано, залишив зразки пейзажної лірики ("Зимовий вечір", "Степ", "Вже день здається сивим і безсилим").

У 60-і рр. у літературний процес влився І.Драч (1936 р. н.) - поет, перекладач, кіносценарист, громадський діяч, лауреат Державної премії УРСР ім.. Т.Шевченка та Державної премії СРСР. Збіркам І.Драча "Соняшник", "Протуберанці серця", "Балади буднів", "Поезії", "До джерел", "Корінь і крона", "Київське небо", "Шабля і хустина", "Теліженці", "Храм сонця", "Духовний меч" властиві метафоричність, максималізм, символізація, тема відповідальності митця, призначення поета і поезії. У поемі "Чорнобильська мадонна" (1987)

Одним з визнаних майстрів поетичного слова України другої половини XX ст. є Б.Олійник (1935 р. н.), що розмірковує у своїх творах про проблеми поколінь, історичну пам'ять та місце людини в житті ("Урок"), поетизує простих трудівників ("Дядько Яків", "Формула", "Про хоробрість"). До образу матері звертається поет у циклі "Сиве сонце моє", що складається з дев'яти поезій.

Трагічно склалася доля Василя Стуса (1938-1985), який відверто і послідовно виступав проти радянської тоталітарної системи, був двічі засуджений за свої політичні переконання і помер в ув'язненні. За кордоном були опубліковані збірки його поезій: "Зимові дерева" (1970), "Свіча в свічаді" (1977), "Палімпсести" (1986). Уже після смерті поета побачила світ на Батьківщині збірка "Дорога болю" (1990).

Більш плідною й багатою в новій суспільно-культурній атмосфері була творчість композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напряму в музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, Анатольського, С.Людкевича, братів Г. і П. Майбород, Ю.Меитуса, А.Штогаренката ін. Новаторством позначена була авангардна музика композиторів - „шістдесятників" Л.Грабовського, В.Годзяцького. В.Сильвестрова, В.Загоруєва.

Відбулися зміни в спрямованості образотворчого мистецтва. З рухом „шістдесятників" тісно пов'язане ім'я талановитої художниці, учениці Ф.Кричевського Т.Яблонської, яка на противагу „соціалістичному реалізму", що тяжів фактично, до натуралізму, демонструє нові рішення для образів, в яких яскраво вирізняється давня традиція українського народного живопису. Т.Яблонська разом з В.Зарецьким та іншими художниками - „шістдесятниками" стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в наступні десятиріччя.

Поиск по сайту: